— А вона порадила синові в мене запитати, мовляв, поцікався, чому твоя дружина не вважає за потрібне прибирати у квартирі, де живе на “халяву”, уявляєш? А мені просто набридло. Гаразд ще, коли і чоловік, і мама його працювали, я брала весь побут на себе майже. Хоча теж доводилося важкувато – у мене на руках немовля було
— Чоловік з роботи прийшов, я в кімнаті була з сином, чую, на кухні розмовляють, він і запитав її, а що це в нас на кухні такий бардак,
— Мені було 12 років, коли Лариса остаточно в нас влаштувалася, – згадує жінка. – Мама так і сказала, що тепер Лариса – її донька, а моя сестра. І відразу я стала старшою, яка потерпить. — Маріє, Лариса маленька ще, прибери сама, що ти лаєшся? – мама ганяла рідну доньку і гладила по голові племінницю
— Я розумію, що я влаштована, а Лариса – ні. Але хто в цьому винен? І потім, це взагалі нормально, що мій спадок мама збирається залишити їй? –
— Взагалі-то я додому приїхав, – відповів він. — А-ааа, невже господар… – вона квапливо стала витирати руки. — Я господар, а ви тут хто? Вона зраділа і посмішка засяяла на її обличчі, ніби дорогого гостя побачила. — Так ви син Ганни Федорівни… ой, точно син, ну слава Богу, чекали ж, ми думали встигнете… — Не встиг
Ще трохи й дім. За тим поворотом, ні, за тим переліском, за тим пагорбом… Олег поспішає, шукає очима рідний дім, зовсім скоро побачить його. Він намагається йти швидше,
Сидить, наприклад, на пенсії, але онук восени в школу пішов, а любляча бабуся жодного разу не погодилася забрати його після уроків, принципово: — Я – бабуся, я не зобов’язана. У дитини є мати і батько, ось ви й домовляйтеся
— Вчора колишній дзвонив, з наїздом знову, — скаржиться Галина подрузі. — Ну звичайно ж, мама наспівала йому в вуха, хто ж іще. Кричав, що я нікудишня мати
— Наталочко, — почала свекруха, але я підняла руку, зупиняючи її. — Ні, мамо. Зараз я говорю. Я мовчала двадцять років. Мовчала, коли ви позичили у нас на першу машину для Ігоря. Мовчала, коли просили грошей на ремонт його квартири. Але зараз — досить
Того вечора я повернулася додому раніше звичайного. Літня задуха загнала мене з дачної ділянки в міську квартиру — поливати помідори в таку спеку було неможливо. Я мріяла про
Внучку Ксенія Іванівна бачила за два з половиною роки 6 разів. Один раз на виписку, два рази на день народження малятка, і три рази свекруха до невістки з сином просто так заїхала, з гостинцями дачними та продуктами для майбутніх іменин Тихона
— Тільки зараз все якось почало нормалізуватися, і наші відносини потеплішали зі старшим сином, — розповідає Оксана Іванівна. — Адже як було: будь-яке невинне запитання, вона сприймала вкрай
— Ми, багатодітні, справжні героїні, – нерідко казала сестра. – По-перше, ми виконуємо своє призначення і виконуємо головну роль жінки, а по-друге, підвищуємо рівень популяції в країні. Ми у всьому собі відмовляємо, все на собі тягнемо! А бездітні… Ну, як на мене, вони живуть даремно. Усе в них для себе! Чи не соромно?
— Моїй родині потрібні гроші, і ти зобов’язана допомогти! – упевнено заявила сестра. – У тебе практично мільйон на рахунку, хоча б половину віддай мені! — Допомогу зазвичай
Тушковане м’ясо з овочами. Коли він встиг це приготувати? Вона їла і думала про те, як же мало знає про цю людину, яка вже рік живе в їхньому домі. М’який? Ні, радше стриманий. Добрий? Мабуть. Турботливий? Безумовно. Але ще й гордий, ніколи не виправдовується, не намагається підлещуватися
— Він мені батька не замінить, нехай іде, – Марина дивилася на матір як на ворога. – Прикидається добреньким. І ти… Як узагалі могла… Після тата. — Але
З Валькою такими подругами ви були, що ти! Не розлий вода, а з чоловіком її не цуралася ти бути! Щось не боялася ти ні пересудів, ні пліток, а зараз що ж? Що ти раніше дітей не соромилася? Не боялася, що почують вони? Нехай знають діти, що мати в них така! А може й діти не мої, а Івана, га, Людко? Що мовчиш?
— Татку, та що ж ти робиш? А як же мама? Тобі її не шкода? А ми? Як же ми, татку? Яке взагалі розлучення? Навіщо воно тобі? Ну
— Я? Пилосос? Я мало в будні працюю? Чи я потреби сім’ї не закриваю? Побутові домашні справи можна робити і вечорами, коли мене вдома немає. Може, ти ще й постільні втіхи монетизуєш і викотиш мені рахунок? – образився чоловік. – Що поганого в тому, що ми буваємо десь усією сім’єю? Рух – життя
— Один він нікуди ходити не хоче. Та й я вважаю, що не діло це – відпочивати чоловікові одному десь. Він людина сімейна. Але й ці постійні скачки

You cannot copy content of this page