Життєві історії

— Ага, зовсім нічого. Тільки хороше від “другої мами” бачила, – усміхається Валентина. – У неї якась вибіркова амнезія – не пам’ятає, як вона мене з дитиною виставила

Хоч Антон і не був вибагливим у їжі, не перебирав, але те, що готувала Лера, їсти міг не завжди. І не тому, що було несмачно. Готувала Лерочка і

— Бігаю зараз між домом і різними інстанціями, – зітхає Антоніна. – У Бориса цей приступ вже третій. А лікарі тільки руками розводять і відводять очі. Виписали нас

— На новорічні свята вона до мене її не відпустила. Навряд чи відпустить і весняні канікули, – скаржиться приятельці Тетяна Семенівна. – Про літо і загадувати не хочу.

— Батьку, а нам щось дістанеться? Вони ж усе забрали… їм машину, гроші, мотоцикл… можна сказати їм кожух з лисиці, а нам облізлий комір. Донька Марійка уразливо підібгала

— Ось так, Настенько, двох дітей завів, обов’язків за утриманням сім’ї не виконує, про житлові умови взагалі мовчу, зате він любить свою роботу, – каже подрузі Ганна. —

— “Залізно” домовлялися ж минулої осені, все там прибрали під орендарів, багато вивезли до свого підвалу у міській квартирі, а тепер знову починається, – сердиться Тетяна. — Невже

— Два роки тому я, що називається, насилу відмовилася від цієї почесної місії, а тепер питання знову виникає. І головне – знову я крайня, не син, не онука,

Баба Нюра йшла у небуття, тихо згасаючи. Сусіди її, пенсіонерки селища, нарікали: — Рано йде Нюрка… Всього сімдесят років. За сільськими нашими мірками дуже мало… Баба Нюра останніми

— А чому, власне, це я маю зараз дочку вчити? – обурена Галина Леонідівна. – Та гаразд би ще, якби просто допомоги у нас із чоловіком попросили, але