Головна

Життєві історії

— Ти якраз вчасно, Олена, — Анастасія вже йшла в передпокій. — Іди, забери свої капці. І крем. І зубну щітку. І брата, якщо хочеш. Я сьогодні добра. — Що ти таке кажеш?
Життєві історії 0
— Що це за крем на моїй раковині? — голос Анастасії звучав рівно, але хто її знав — розумів: ця рівність загрожувала бурею. — Андрій, ти чуєш мене?
— Мамо, не треба, Аня сама все знає, — говорив він, але це лише підстьобувало Олену Петрівну. — Знає вона! Я життя прожила, сина виростила, а вона мені буде розповідати, як котлети смажити?
Життєві історії 0
— Ти зовсім не вмієш готувати, — сказала свекруха, відсуваючи тарілку з різотто. Анна лише міцніше стиснула виделку. Метал охолоджував пальці. Вона промовчала, кинувши короткий погляд на чоловіка.
Спочатку це були дрібниці — Григорій брав гроші з її картки, не попереджаючи заздалегідь. «Забув запитати, вибач», — говорив він, коли вона бачила списання.  Потім став частіше просити допомогти з аліментами колишній дружині.
Життєві історії 0
— Хто ви?! Юлія застигла в дверях власної квартири, не вірячи своїм очам. Перед нею стояла незнайома жінка років тридцяти з невеликим хвостиком, а за її спиною маячили
— А, прокинулася, — Наталя кинула на неї швидкий погляд. — Мама вже чай п’є. Сідай, зараз котлети розігрію. — Котлети? — Олена машинально поглянула на годинник. — Ще ж тільки восьма ранку.
Життєві історії 0
— Слухай, у нас з Вітею біда. Пральна машина зовсім померла. Нова — дванадцять з гаком. Може, допоможете? Олена машинально стиснула долоні. — Наталя, але ми… — Та
Родичі виглядали розслабленими, ніби щойно повернулися з курорту. — Ну ось ми і тут! — радісно заявив Гліб, розкинувши руки. Ліза натягнула посмішку і запросила їх за стіл. На веранді вже чекали салати, гарячі пиріжки і холодний компот. 
Життєві історії 0
— Ліза, ми не візьмемо багато. Запакуй нам у дорогу свій фірмовий пиріг і пару баночок варення, — ліниво потягнувся Гліб з посмішкою на обличчі. Ліза дивилася на
– Хочеш – розповім, як це сталося? Якраз їхати довго, встигну. Знаєш, мені справді хочеться поділитися з кимось. Так важко постійно тримати все в собі…
Життєві історії 0
Нова співробітниця відразу викликала у Ані зацікавленість. Але тільки ось дівчина явно цуралася колег, не ходила з ними ні в офісне кафе. Відразу після закінчення робочого дня вона
– І куди ви пропонуєте мені подітися? – хрипло запитала вона. – Я не прошу від вас нічого. Ні грошей, ні допомоги. Тільки куточок. Тільки розуміння. – Ну… зйомну знайдеш, – невпевнено промовила мама. – Зараз всі так. Молодь вся на зйомних квартирах живе.
Життєві історії 0
– Ти коли збираєшся з’їжджати, Мариночко? Мама стояла в дверях кухні, спершись на одвірок. У її руках – чашка з чаєм, а в голосі – байдужість, змішана з
Всі в компанії знали і дивувалися, як це Андрій, такий серйозний чоловік, добропорядний сім’янин, і раптом втратив голову. Не інакше як «сивина в бороду, а біс у ребро».
Життєві історії 0
Олена їхала вечірньою електричкою додому в засмученому настрої і думала: “Чорт мене підштовхнув поїхати сьогодні на дачу, адже я не хотіла, але всупереч своїй інтуїції, зібралася і поїхала”.
– Два люкси і стандарт, – недбало кинув Ігор адміністратору. – Стандартний номер на Тамару Петрівну, правильно? – запитала дівчина за стійкою. – Так, все правильно, – кивнула Анна. – Мамі буде там зручно і… звично.
Життєві історії 0
– Не смій мене ганьбити! – зашипіла в трубку дочка. – Ти поїдеш з нами! Все! Крапка! А якщо не поїдеш, то можеш забути про моє існування!…  
— Ну, мало що я говорила, — відмахнулася свекруха. — Це ж родинні стосунки. Треба допомагати один одному. Анна знову сіла за стіл. В її очах було щось таке, від чого навіть варення стало гірчити. — Родичі? Тільки коли зручно, так?
Життєві історії 0
— А ми тут, — бадьоро сказала Тамара Іванівна, — обговорювали, як вам буде зручно розпорядитися спадщиною. Ну, ти сама говорила, що бабуся хотіла, щоб ти жила в

You cannot copy content of this page