Головна

Життєві історії

Олена зволікала. Андрій зрозумів, що чекає ще на когось. Цікаво, на кого? — Так хочеться їсти, що зараз захлинуся слиною, — поскаржилася Катя. — Потерпи, мама на когось чекає. — Андрій стиснув долоню дівчини. Нарешті, пролунав дзвінок, і Олена з полегшенням кинулася зустрічати запізнілого гостя. Незабаром вона увійшла в кімнату, обіймаючи за талію красиву молоду жінку.
Життєві історії 0
— З днем народження, мамо! Ти така красива. У твоєму паспорті вказано неправильний рік народження. Насправді тобі на десять років менше. — Андрій у спідньому (щойно прокинувся) підійшов
— Мамо, а Вітька штани порвав! — Ну, і що! А Сонька знову морозиво їла, хоча їй не можна! — Досить сваритися, марш у ванну мити руки, а потім за стіл, я такий гуляш приготувала, пальчики оближеш! Почувши про гуляш, діти наввипередки кинулися у ванну, а звідти на кухню, адже в їхній родині давно була заведена традиція, хто останній, той миє посуд.
Життєві історії 0
Маша дивилася на чоловіка, який акуратно складав свої речі у валізу, і розуміла, що це не сон і не чийсь злий жарт, а він дійсно йде від неї
Ларисі й на думку не могло спасти, що в сорок чотири роки вона може бути при надії – що за дурниці, якщо стільки років намагалися і нічого… Але до лікаря пішла, вирішивши, що проблема якраз тут може ховатися: організм жіночий постарів, не інакше. — Е, подруго, четвертий місяць у тебе, вітаю! — заявила їй знайома, у якої Лариса багато років лікувалася від безпліддя. — Там, де медицина безсила, допомагає тільки диво, правда ж?
Життєві історії 0
У цей будинок лелека не прилітав так довго, що його перестали чекати. Немолоде подружжя, прекрасна пара лікарів, зрештою, змирилися і усиновили п’ятирічну дівчинку на ім’я Соня – та
Люба відкрила двері і тут же до них у квартиру влетіла тітка Катя з Маринкою. — Закривай швидше! — закричала вона Любі, але та вже і сама знала, що робити. У двері застукали. — Любка! Відкривай! — закричав дурнуватий чоловічий голос. — Відкривай або я тобі двері виламаю! Де ця зараза? Нехай вийде! Я їй всі ноги переламаю!
Життєві історії 0
Оленка з малих років знала, що її мама принесла «в подолі». Добрі сусідки, які, здавалося, жили на лавочці біля під’їзду, просвітили її. Оленка уявляла, як її тендітна, невисока
— Раїса Іванівна, ви у нас? — з подивом запитала Ірина, складаючи пакети з продуктами на тумбочці в передпокої. — А хлопчики де? — Я їх нагодувала, уроки з ними зробила, спати їх вже відправила. На годиннику вже ж десята, а завтра о восьмій до школи. А ти чому так пізно? Ірина була здивована: коли таке ще бувало, щоб свекруха самостійно прийшла до них додому, приготувала вечерю, зробила уроки з онуками, та ще й спати їх відправила? Вона ніяк не могла пригадати, щоб Раїса Іванівна в її домі взагалі щось робила, крім як критикувала господиню і скаржилася на здоров’я.
Життєві історії 0
Іра блукала супермаркетом, складаючи в візок продукти. У руці вона тримала список, який склала ще на роботі. Підійшовши до каси, вона набрала номер чоловіка: — Ігор, ти зможеш
Наступного ранку, дивлячись на чоловіка, вона зрозуміла, що ідеалізоване уявлення про нього розвіялося. Тепер перед нею постав справжній Михайло — самовдоволений, егоїстичний, який використовує її для своїх цілей. Він не цінував її жертви заради сім’ї, не збирався давати їй того, чого вона хотіла від шлюбу. Гірше того, почав дорікати їй «ненормальною» роботою, хоча саме він наполіг, щоб Аля залишила кар’єру заради «збереження родинного вогнища».
Життєві історії 0
— Ну що, красуне? Як тобі мій образ? — Алевтина дивилась на свого чоловіка із дверного отвору. — Все чудово, дуже навіть нічого. Михайло повернувся до неї боком,
Повітря в офісі дзвеніло від напруги. За скляними перегородками кабінетів витало передчуття змін — ніби перед грозою. Тетяна виявилася права: найбільше нервували Олена і її бос. — Ах, скоро все зміниться! — мрійливо промовила Олена, забувшись. — Ось прийде донька Антона Марковича, ми з Геною нагору злетимо… — «З Геною»? — Єва підняла брову. — Коли це шеф став просто «Геною»?
Життєві історії 0
У затишному ресторані за столиком біля вікна розгорталася незвичайна розмова. Молода жінка з пустотливим блиском в очах поклала руки на білосніжну скатертину і подалася вперед: — Тату, у
У коридорі суду зібрався цілий табір. Марина впізнала двоюрідного брата – суворого чоловіка з грубими рисами обличчя на ім’я Єгор. Поруч з ним у телефон занурилася його дружина Ліда, вона тільки піднімала очі, щоб кивнути незнайомим людям. У кутку стояли ще якісь далекі родичі, яких Марина бачила пару разів у житті. І ось – тітка Галя, дядько Петро.
Життєві історії 0
Марина і сама вже не пам’ятала, коли востаннє заходила в будинок дядька Петра і тітки Галі. Років шість тому? А може, і більше. І весь цей час вони
— Кажу тобі — все! Кидай смажити рибу, йди збирай свої речі. Дострибався ти! — На вулиці що, так спекотно сьогодні? З усього видно, голову тобі напекло. Або може, ти приклалася десь гарненько? Нісенітницю якусь несеш! Повторюю своє питання — що сталося? Даша промовчала. Вона демонстративно пройшла повз здивованого Валерія в кімнату, де хотіла швидше позбутися ненависного офісного костюма. У літній задусі вона відчувала себе в ньому, як у скафандрі. Переодягнувшись у легкий і невагомий халатик, жінка рішуче попрямувала на кухню.
Життєві історії 0
— Ну все! Збирай валізи, твоя вистава закінчена! — дружина влетіла в квартиру і з порога здивувала чоловіка дивною заявою. — Даша? У чому справа? — спокійно запитав
Жінка сіла на диван. Телефон у руці пульсував — немов підказував їй, що ще не все втрачено, ще можна відіграти цю плівку назад. Зателефонувати, проговорити, переконати. Але замість Ігоря вона набрала три цифри. — Алло. Так. У мене дитина. Не моя. Чоловік залишив. Я не можу за нею доглядати. Так, вона зовсім маленька. Дівчинка. Три роки. Документи? Нічого не знаю. Просто приїхали і залишили. Так, можу повідомити адресу. Приїжджайте, будь ласка. Так. Терміново.
Життєві історії 0
Світлана повільно опустилася на підлогу. На очах були навіть не сльози, а якесь скляне заціпеніння. А за стіною Маша засміялася — там, у мультику, який вона дивилася не

You cannot copy content of this page