Головна

Життєві історії

Він витягнув із сумки дві картки і роздав нам по одній. — Напишіть по одному секрету або страху, про який ніколи не казали одне одному. Сашко спочатку засміявся, але потім серйозно взявся до справи. Я ж дивилася на чистий листок, думки плуталися, а в голові крутилися спогади, які давно хотілося вимовити.
Життєві історії 0
— Ти як? – запитав Віталік. —Та все нормально! – моя коротка відповідь. — Бачу, що не нормально. Та хочу поговорити з вами двома. Коли я виходила заміж
Дівчина стиснула мамину руку і на хвилину відпустила телефон. — Мамо, я не хочу бути поганою донькою, — прошепотіла вона. — Ти ніколи не будеш поганою, — запевнила Леся, обіймаючи доньку. — Ти просто підліток. І це теж частина нашого життя — вчитися розуміти один одного. В кімнаті стало тепліше, ніби промені розуміння пробилися крізь тіні мовчання. Наступного ранку Леся прийшла до кухні, де бабуся Марія вже готувала сніданок.
Життєві історії 0
Три покоління, один поріг… — Невже я в ці роки витворяла те ж саме, що і наша Варя? Як ти це пережила? — запитала Леся, наливаючи чай мамі,
— Це маленький знак подяки. Мама хотіла передати вам це. Наталя взяла коробочку і усміхнулася. Вона ніколи не чекала похвал чи винагород — її радість була в простих речах: щасливих очах людей поруч. Раптом неподалік розпочалася сварка між двома продавцями — один звинувачував іншого в крадіжці яблук.
Життєві історії 0
Наталя повільно вдягалася, накидаючи на плечі улюблену в’язану кофту — сіру з маленькими світло-блакитними візерунками. Це була річ із минулого, подарована матір’ю багато років тому, і Наталя завжди
Я не звикла говорити «так» незнайомцям. Але відпустка — це про вибір, якого не зробиш у звичному житті. — А ти часто так просто кличеш людей снідати з собою? Він усміхнувся, поклав телефон на стіл. — Тільки якщо вони з балкона так дивляться. Я засміялась. Сіла.
Життєві історії 0
— Кайф! Як я давно про це мріяла! — перше, що я проговорили, увійшовши до номра готелю. Я не планувала ні пригод, ні любовних романів — хотіла лише
— О, а це що за шум у моїй квартирі? — вигукнула вона, оглядаючи розкидані іграшки і розлитий сік на підлозі. — Привіт, мамо, — відповіла Олена, намагаючись одночасно вловити погляд бабусі і посміхнутися. — Я тільки на хвилинку, — сказала бабуся, дістаючи з сумки баночку варення. — Прийшла підкріпити нашу молоду господиню, поки вона влаштовує ранковий балаган. В цей момент Максим заповз на бабусю з обіймами, і квартира наповнилася дитячим сміхом. Олена вдихнула глибоко, відчуваючи тепло і любов, які огортали цей маленький хаос.
Життєві історії 0
— Максим, злізь, будь ласка. — Софія, іди снідати! — Макс, сядь на стілець. Ранок у квартирі Олени завжди починався з легкого хаосу, який вона вже навчилася приймати
Наталка, психотерапевт із десятьма роками досвіду, уважно дивилася на Карину. — Ти багато років допомагаєш іншим, — почала вона, — а хто допомагає тобі? Карина відчула, як у горлі щось підступає. — Я… не знаю, — зізналася вона. — Часто здається, що я сама в пастці. — Це нормально, — сказала Наталка тепло. — Ти не мусиш бути ідеальною. Іноді треба дозволити собі бути вразливою. Розмова була довгою, але неглибокою.
Життєві історії 0
— Надягай свою робочу маску, дівчинко! Нікого не цікавлять твої особисті переживання, коли ти працюєш. Таке нестандартне самоналаштування стало ритуалом будніх днів для Карини. Вона прокинулася рано, як
— Обережно, моя лазанья може викликати залежність! — писав він. — Якщо це правда, тоді я готова до відмови від дієт — відповіла Катя. За вечорами переписки з’явилася звичка — спочатку обмінятися жартами, потім розповісти щось із життя, а наприкінці обов’язково поділитися якимось безглуздим мемом або смішним відео. Одного разу Петро написав: — Я тут вивчив новий рецепт шоколадного торту. Можу спробувати здивувати тебе десертом.
Життєві історії 0
Катя не збиралася заводити стосунки в інтернеті. Вона завжди дивилася на це трохи скептично: «Онлайн-знайомства — для тих, хто не хоче виходити з дому, або для тих, кому
Коли я повернувся, будинок здавався іншим — холоднішим, напруженішим. Я знав, що треба говорити. — Нам треба поговорити, — сказав я спокійно, дивлячись їй в очі. Вона намагалася уникати погляду, але зрештою сіла поруч. — Я знайшов усе, — промовив я. — Твої листи. Ті прикраси. Твою правду. Вона мовчала кілька секунд, потім зірвалася: — Це не те, що ти думаєш!
Життєві історії 0
«Цього не може бути. Чому? Навіщо?… Цього просто не може бути!!» Місяць до двадцять третьої річниці весілля — і все, що я вважав міцним і незламним, почало тріщати
— Я хочу його знайти, — сказала я впевнено, хоча всередині мене вирували страх і сумніви. Мама поглянула на мене і мовила тихо: — Будь обережна, доню. Світ буває жорстокий, і не кожна правда буває солодкою. Перші кроки були нерішучі. Я почала з простого — шукала в архівах, старих базах даних, питала у рідних і знайомих. Часом отримувала глуху стіну мовчання або байдужість.
Життєві історії 0
Я шукала свого батька майже десять років. Не як у фільмах — без блискавичних відкриттів і драматичних сцен, а повільно, невпевнено, часто зупиняючись, бо сумніви, наче важкі хмари,
— Мені здається, він приховує щось. Ти не відчуваєш це? Я замислилася і відповіла: — Можливо. Але я хочу дати йому шанс. І саме це рішення почало поступово змінювати наш світ. Після тієї вечері в моїй голові крутилися сотні думок. Чи справді Віктор приховує щось? Чи лише моє серце бажає вірити у добре?
Життєві історії 0
— Невже минуло стільки років?! – прошепотіла я йдучи додому. — Цікаво, чи він змінився? Після випадкової зустрічі з Віктором я довго не могла заспокоїтися. Його голос, сміх

You cannot copy content of this page