Життєві історії

– Як вам сказати, – лікар звернувся до Ірини, виходячи з кімнати хворого, – Старість, знаєте. 89 років – солідний вік… – То чого нам чекати, лікарю? –

– Хулігани! Заявлю на вас, будете знати! – баба Світлана лупила в двері. – Викликайте! – відповіла Василина й пішла на кухню, щоб продовжити готувати. Вона хотіла приготувати

Таїсія сиділа на кухні, розуміючи, що мусить повідомити донькам погану новину. Але вона ще сама не отямилася, тому й не поспішала телефонувати. Сьогодні вночі віддала Богу душу її

Ганна аж здригнулася, ніби поруч щойно нікого не було? І раптом: — Здрастуй, Аню, добре, що приїхала, у спадок чи що вступаєш? Давно ж тут не була, прийми

Ніну Іванівну в селі багато хто побоювався. Сувора жінка рідко усміхалася, завжди була серйозною й розважливою. Чоловік її, Іван Єгорович, тихий і «м’якотілий», як його називали сусіди, ніколи

Тетяна Миколаївна зʼявилася на світ восьмого березня. «Пощастило ж тобі!» – з цією фразою вона святкувала свій день народження завжди. І вже звикла до жартів на цю тему.

— Мамо, ми за тобою з Наталею післязавтра приїдемо, – Василь задумливо дивився у лікарняне вікно. Було видно, що він чимось дуже засмучений. — Синку, а чому не

Настав день народження Вікторії. На свято зібралися майже всі найближчі родичі, хіба що крім матері – Ганни Михайлівни, вона жила в селі й не любила залишати свій дім.

— Олю, Мишко, мій найкращий друг, покликав нас на іменини на природу. Шашлики там, усе таке… — Гаразд, – знизала Оля плечима, думаючи, яку сукню їй одягти сьогодні

— Ох і втомилася я, – домиваючи посуд, промовила Лідія Семенівна. – Приїхали мої, всією сім’єю, уявляєш! Двоє онуків – це жах. Та й донька з чоловіком своїм