Валю, тобі п’ятдесят вісім! Скільки ще років активного життя в тебе залишилося? Десять? П’ятнадцять? І всі їх ти хочеш провести, стоячи біля плити й тягаючи внучку по садочках? Валентина мовчала. Ці думки давно зріли в ній, але почути їх збоку було боляче
Квартира, яку Валентина Сергіївна з чоловіком отримали ще у вісімдесяті, давно стала тісною для трьох поколінь родини. Але що поробиш? Донька з чоловіком і внучкою переїхали до них
За ці роки будинок обклали цеглою, прибудували ванну кімнату й теплий туалет, перебудували терасу, зробили ремонт усередині, оновили кухню. У батьків була ще задумка обгородити ділянку новим парканом, з каменю й красивих решіток, зробити літню кухонну зону, обладнати свердловину з артезіанською водою — планів безліч, де тільки гроші брати
— Мені напрочуд образливо, що батьки так чинять, і, звісно ж, ще більше образливо, що чоловік так каже зараз. Ну і те, що він виявився правий, теж прикро,
Тетянка вдома супу густого картопляного наварила з курятиною. Дід Гриць повний кошик зібрав, і картоплі, і яєць, і мʼясця від півника, що зранку ще бігав. Мати гарячого поїла, спину їй відпустило, а Таня й рада
Тетяна Андріївна сиділа в кріслі на другому поверсі котеджу. Лузала насіння й акуратно плювала лушпиння в чашку. На годиннику вже п’ять, скоро всі зберуться, вона чашку відставила, встала,
— Міг прийти під ранок, — згадує Олена. — І слова не скажи, він же чоловік, він має право. Взагалі, озираючись назад, я, звісно, розумію, що з самого початку наш шлюб був приречений, як я могла цього не бачити?
Олена 10 років не спілкувалася з рідною старшою сестрою. З самого моменту свого розлучення, яке сестра засудила. Повелася дуже негарно в тій ситуації. — У нас із Людмилою
— Про що розмова, мужики? — Тарас сів поруч. — Та як завжди, про жінок, — хихикнув Антон. — Про життя, — поправив Павло. — Жінки — вони й є наше життя. — Це точно, — погодився Тарас. — Була в мене в житті зустріч з однією жінкою, їздив я до неї два роки, й досі не зрозумів, чому не залишився з нею
Ці вікна він не сплутає ні з якими іншими, знайомий силует будинку помітний навіть у непроглядній темряві. Тарас Бойко на малій швидкості під’їжджає до будинку, вимикає світло фар
— Лідо! У тебе досі ця кофтинка ціла. Я двадцять років тому на тобі її пам’ятаю, навіть пам’ятаю, що ти її тут і купувала, а ти все ходиш у ній? Це як? Вона втратила вигляд, розтягнулася, вицвіла. Та й соромно в такій ходити, я б не змогла. Купи собі щось нове, пристойніше
Приїхавши до міста в лікарню на обстеження, Лідії довелося зупинитися в родичів по лінії її батька. Не бачилися понад двадцять років, і Віра, подивившись на неї, не змогла
— Валізу в руки й поїхала. Отримала з собою купу добрих побажань, навпіл із сумнівами, що нічого в нас не вийде, краще б ми залишилися, жити можна й з батьками в трикімнатній, — усміхається Юля. – Ще й брат казав, мовляв, я — молодша, я повинна батьків доглядати, я зобов’язана залишитися. А ми не хотіли разом із батьками, ми хотіли самі
— Звісно, було прикро, але що поробиш, претензії висловлювати мені навіть на думку не спало. Поїхала, самі з чоловіком пробивалися й на ноги ставали, — розповідає Юлія. —
— Сідайте обідати, — сухо сказала вона. — Але одразу хочу попередити, щоб ніхто не ображався. Я рідко готую й більше цього робити найближчим часом не буду. Смаженої картоплі з салом, яку ви любите, у мене, на жаль, немає, усе дієтичне
— Зайчику, мені треба дещо тобі сказати, — мовив Євген, обіймаючи дружину. — Кажи, любий. У тебе, напевно, для мене сюрприз, — запобігливо відповіла Віка, очікуючи повідомлення про
— А чи знаєш ти, що буде, якщо ми розлучимося? — я продовжувала, ігноруючи її слова. – Діти бачитимуть батька на вихідних. Якщо пощастить. Артем перестане його поважати, бо найголовніший чоловік у його житті зрадив його. Соня виросте з переконанням, що любов — це тимчасово, ненадійно. Ти готова взяти на себе відповідальність за це?
Ніколи б не подумала, що кулінарні курси змінять моє життя. Того грудневого вечора я зайшла до одного з будинків, обтрушуючи сніг з пальто, й ще не знала, що
— Я приготував твою улюблену картоплю з м’ясом у духовці! Де твоя велика ложка? Реакція Аліни здивувала: почувши запитання, на кухню “влетіла” розлючена фурія. — Ти обізвав мене товстою! Підлий! — Нічого подібного, — спокійно відповів чоловік, — просто останнім часом ти любиш смачно й багато поїсти, і велика ложка в тебе справді є, а часу на їжу, мабуть, немає
— Аліно! Я в спортзал, підеш зі мною? — спитав Олег у дружини. — Ні, мені ще вечерю готувати! — визирнувши з ванної, відповіла вона. Олег кивнув і

You cannot copy content of this page