Головна

Життєві історії

— Чому ти йдеш? — Кажу ж — покохав! — як само собою зрозуміло вимовив завжди спокійний і витриманий Олег. — Ти справді не розумієш чи просто прикидаєшся? Вона справді не розуміла! Та й як можна було кинути жінку з двомісячною донькою?
Життєві історії 0
— Ну не може ж чоловік щодня ходити просто так — тільки щоб з дітьми погратися! — надривалося в трубці. — Ні, зізнайтеся, що у вас з ним
— Тобі що, власну сестру не шкода? Хоч дітей її, своїх племінників, пожалій! — Мамо, знаєш, кого мені насправді шкода? — запитав Семен і, не чекаючи відповіді, сказав сам: — Мені тебе шкода! Ти ж і їй толком допомогти не можеш, так ще й мене налаштовуєш, що я сам до вас не поїду, так ще й вас більше в гості кликати не захочу!
Життєві історії 0
— Невже не можна просто в гості прийти? — обурився Семен. — Так я просто і прийшла, — Валерія Ігнатіївна стиснула губи. — Ось! Пий чай і радій,
— Ідіть геть! Я не збираюся терпіти образи на свою адресу у своєму ж домі! — спокійно сказав Ігор, вирішивши, що пора поставити крапку у відносинах з тіткою Наташею.
Життєві історії 0
— Валеріє, я тобі життя подарувала, вигодувала, виростила, а ти смієш на мене ще й кричати? – Якщо б ти поводилася нормально, тобі б ніхто й слова не
– Яка невістка, яка господиня! – хвалив тесть Ольгу. – Ось, матір, вчися у дівчинки готувати. – Можна подумати, я не вмію, – образилася свекруха. – Та ти б такий стіл тиждень готувала! – продовжував підстьобувати свекор. – Та твоя улюблена Олечка тільки пил в очі пускає. Насправді вона для себе готує, а Глібушку впроголодь тримає.
Життєві історії 0
– Ох, Оленько, вперше бачу, щоб гостей на залишки їжі запрошували, – свекруха скорчила незадоволену міну. – Дійсно! Хоч би посоромилася таку ганьбу гостям пропонувати! – свекор явно
— Наш Костя зовсім ще не збирався одружуватися. Куди йому так рано сім’ю заводити? Але ваша Світланка повелася таким чином, що тепер всі ми повинні розгрібати наслідки їхнього зв’язку. Після таких слів батьки Світлани образилися і вирішили зі сватами більше не спілкуватися. І після весілля просто забули про їхнє існування. Звичайно, всі рідні, включаючи і старшого брата Віктора, намагалися напоумити Світлану, переконували її, вмовляли не ламати собі життя. — Ну який він чоловік, сестричко!
Життєві історії 0
— Я поверну. Ми ж свої! Мені тут роботу обіцяли прибуткову. Я все віддам, ти тільки допоможи мені, виручи зараз, — звично благав Віктора зять чоловік сестри. Скільки
— Ні, ти уявляєш — мене не пускають на нижню полицю! — голосно комусь скаржилася в телефон “смугаста” тітка. — Так, молода, а толку? Настирлива. Прямо, не знаю, як її вмовляти! Вона стояла в проході біля відкритого купе і, докірливо дивлячись на Юлю, голосно вимовляла слова, які більше призначалися саме їй, жорстокій попутниці, а не співрозмовнику з телефону. Юлія з подивом глянула на тітку і знову занурилася в ноутбук.
Життєві історії 0
— З якої радості? Є квиток, згідно з ним і влаштовуйтеся! А від мене відчепіться. І не треба так дивитися, я вам нічого не винна. — Та ви
— Тітко Зіно, мені дуже потрібна ваша допомога, — м’яко сказала вона, дістаючи з сумочки фотознімок і простягаючи його старенькій. — Ксенюшка… — розпливлася в посмішці тітка Зіна. На очі у неї навернулися сльози, перехрестившись, вона побажала сестрі Царства Небесного і важко зітхнула. — Це вона мене тримає? — обережно запитала Лідія. — Ну а кого ж іще? Ти одна у неї була. — А… Поруч з нею хто?
Життєві історії 0
— Ти щось приховуєш від мене, тату, — сказала Лідія, серйозно дивлячись батькові в очі. — Скажи чесно, хто це поруч з мамою на фото? Батько подивився на
— Що це таке? — він кивнув на тарілку дружини. — Запіканка. Готувала для себе, — спокійно відповіла Маша, відрізаючи ще один шматочок. — Для себе? — Андрій нервово провів рукою по темному волоссю, в якому вже проглядала рання сивина. — А я що, на твою думку, повинен харчуватися цими картонними обідами з доставки? Маша повільно поклала виделку: — А що не так з доставкою?
Життєві історії 0
— Машо, ти знову світло у всій квартирі увімкнула? — Андрій стояв у дверному отворі кухні, нахмуривши брови. — А що такого? Я ходила з кімнати в кімнату,
— Будинок оформлений на моїх батьків, — Інна заговорила повільніше, наче пояснюючи очевидне дитині. — Вони внесли частину грошей. Це їхня власність. — Родина є родина, — відмахнувся Віктор. — Ти ж не проти допомогти моїй мамі? Чим твої батьки кращі за мою?… Інна відчула себе так, ніби її вдарили під дих. Як пояснити людині, що не можна просто так забрати чужу власність?
Життєві історії 0
Мрія про дім біля моря була родинною вже багато років. Інна пам’ятала, як іще в дитинстві, сидячи за столом на маленькій кухні, вони з татом і мамою переглядали
Дізнавшись про те, що дочка таємно вийшла заміж, мати образилася так, що не розмовляла з нею цілий місяць. Напружену атмосферу намагався розрядити батько Василини, але ситуацію це не виправило. На щастя для молодят, знайомий батька, який жив у сусідньому під’їзді, терміново вирішив переїхати і виставив на продаж свою квартиру. Вартість була досить приваблива, та й банк швидко схвалив іпотеку.
Життєві історії 0
—Кирило, може, ти сам з нею поговориш? Я не справляюся. Вона мене просто не слухає! — Василина ходила по кімнаті, заламуючи руки. —Ну, ні! Це твоя мати. Якщо

You cannot copy content of this page