Зморився… Старію, мабуть. Щось гості стали втомлювати. Краще самим ходити — захотів, встав і пішов… і жодного тобі брудного посуду. — Ну, ти ж любиш готувати! Бачив, як Панасюки вмить зміли твій м’ясний рулет? Він і справді в тебе вийшов дуже смачним! Нічого ж не лишилося
Нарешті гості подалися! Ілля видихнув із полегшенням і заходився допомагати дружині збирати зі столу брудний посуд. Зазвичай вони любили приймати в себе, навіть більше, ніж самим гостювати. Ілля
— Свинячі вушка, кажеш? А ти часом не закохалася? Кажуть, пересолена їжа — вірна ознака гулящої дружини. — Гена! Хто тобі таку нісенітницю сказав?! — спочатку Валі було смішно, вона думала, що чоловік жартує. Але він, розлютившись від її сміху, схопив за скатертину і смикнув
На танцях у будинку культури Валя давно помітила того красеня – широкоплечого, статного хлопця. Її погляд раз у раз зустрічався з його, і вона чекала, коли ж він
— А ось так! Мене інше дивує: станеш Любі говорити про її Славка, а вона на захист грудьми кидається. Він об неї ноги витирає, нічого не цінує — ні сім’ю, ні дітей, ні нашу з чоловіком допомогу, зате для дочки він ідеальний
Ніна Вікторівна з чоловіком живуть у власному будинку за містом, а їхнє міське помешкання тепер зайняла родина доньки Люби: зять та двоє онуків. І, зізнатися чесно, зятем жінка
І того ж вечора чоловік примчав до Яни в супроводі своєї матусі. Навіщо? Вмовляти залишити дитинку. — Ти ж стільки заради цього перенесла, – почала канючити свекруха. – Стільки грошей було заплачено, та й ти вже не молоденька. Якщо не хочеш виховувати, то нам віддай
— А от про гроші, зрозуміло, що я сказала лише жартома. Ось такий злий жарт вийшов, — зітхає Яна. — Зате тепер моє ім’я колишній чоловік і його
— Ну ось, будинок. Ось сад. Бажаємо родючої землі та гарного врожаю! – подружжя було щасливе, що позбулося дачі. — Не шкода тобі? – запитала Тамара в чоловіка, коли вони їхали у свій новий дім, вручивши ключі сестрі. — Ні. Нехай Дарина і Катя щасливо там живуть. А в нас час відпочинку
— Вихідні минули, а ми навіть не присіли, — Тамара, втираючи піт з чола, кинула погляд на свого Юру. — Ну, начебто все зробили. Зараз я садові інструменти
— Скажи, – запитала вона, – а ти справді так сильно кохаєш Андрія, що готова проміняти вільне життя на ось це ось усе, – вона обвела рукою будинок і двір. І в селищній школі готова працювати? І всю зарплату матері віддавати? І на цьому городі, хай йому грець, гарувати?
— Валю, ми з татом плануємо ці вихідні на базі відпочинку провести. Ти ж поїдеш із нами? Ми з тобою будемо засмагати, покупаємося, поки тато вдаватиме з себе
— Ну якщо це курорт, чому самі готувати мусимо? — питає Орися. Та й Галина з Вірою розгубилися. — От! От, шановні пані, в цьому й полягає спеціальна програма. За садибою треба доглядати й прибирати, город поливати й полоти. А от ще вікна б помити, та там он діляночку перекопати
Охайний та свіжовиголений пенсіонер якого звали Борис Семенович Загребельний, з’явився перед вербівчанами як новоспечений мешканець. Швидко обжився, вивчив всю прилеглу сільську територію й познайомився з усіма. Він у
— Я не хочу, щоб моя кохана жінка виглядала як бегемот, тому, — він зробив багатозначну паузу й оглянув Елю з ніг до голови, — тобі доведеться багато тренуватися, моя радість. Набрала ти, звичайно, зайвої ваги, нітрохи не менше того самого, великого звіра з Африки
— Ну що, поправилася? — Талії не обхопити, і ззаду в тебе, як у трактора, корпус?! Чоловік по-хазяйськи поплескав Елю по сідницях і захихотів, задоволений своїм жартом. —
Свекруха моя живе за 15 хвилин пішої ходи від нас. У неї Максим вечорами й «провітрював мізки» за щедро накритим столом. Я вважаю, що з боку чоловіка це непорядно, поводиться він як щур: ми з донею їмо вівсянку на воді, а у своєї матері чоловік і батько стейки телячі їсть та червону рибку
— Я дивлюся, а він справді збирається і йде! — злиться Дарина. — Причому спокійнісінько так, потім прийшов, наче нічого й не було, дочку на руки підхопив, пішов
«Напевно, вже північ, може краще піти додому», думала жінка, але втомлене за день тіло не хотіло відриватися від лавки, і сон тихо гладив повіки, заліплюючи їх лінню. Було так тихо і затишно, Люда дрімала під шелест листя і навіть не злякалася, коли на стіні з’явилася темна тінь
У Людмилиному мозку, злість на чоловіка палала мов чорна свічка, затягуючи свідомість димом розпачу. Мабуть, саме цей вогонь і заманив її у нетрі незнайомого села. За якісь миті

You cannot copy content of this page