Життєві історії
Біля шафи височіла купа того, що в шафу було засунуто просто незаконно. Син Федір був упевнений, що двічі вдягнене – дорівнює – чисте. Усі його доводи про те,
Людмила Василівна завжди мала хист до затишку, де б не опинилася. Грошей у неї вистачало, добра зарплата та й заощадження гріли кишеню, але звичка до ощадливості в’їлася в
— Мамо, це я, Петя… — голос сина звучав у телефоні тихо, глухо… Наче між ними пролягали не кілометри, а щонайменше різні галактики. — Петрику? — Галина Іванівна
— Єдиний син усе-таки, напевно, треба допомогти, — приречено зітхнула Зоя Іванівна й з надією подивилася на чоловіка. — Ага, зараз! Не будь розмазнею, Зою! — Василь вискочив
— Вітю, швидше! — гукнула Ганна, стоячи в передпокої. — Зараз такі затори почнуться, що ми з тобою до села тільки надвечір доберемося. — Та йду я, йду!
— Тамаро, а я твого Васька бачила вчора в Ніни, — голос сусідки застав зненацька. Тамара саме займалася касою. — І тобі привіт, Ніно. Йди на іншу касу,
— Гості вибирають, кого забрати з собою. Вони завжди голодні, — Марія Петрівна говорила так, наче розповідала про щось буденне. — Річка давно змінила русло, але іноді вона
— Я завжди кохав лише одну жінку, — голос Віктора звучав трагічно, з надривом. — Вона була для мене всім. — Я розумію, у мене теж були стосунки,
Десять років у шлюбі з Михайлом Наталія вважала себе найщасливішою на світі. У них із чоловіком був восьмирічний син, якого вони безмежно любили. Здавалося б, чого ще бажати?
Марія завжди вважала, що в її домі все має бути за її правилами. Вона любила збирати родину за великим та багатим столом, особливо на свій День народження. Щороку