Я не відразу помітила, що шнур від холодильника тепер тягнеться через весь прохід. Просто вранці встала, пішла на кухню — і спіткнулась. Не впала, вхопилася за косяк. Віктор стояв біля плити, грів чайник. Він обернувся, спокійно сказав: — Обережніше. — Віть, навіщо ти холодильник пересував? — Від батареї треба подалі. Техніка перегрівається. — Він там стояв вісім років, і нічого. — Ну й даремно, — знизав плечима. — Привикнеш…
Через пів року я сама запропонувала йому переїхати до мене. Це здавалося логічним. Розписуватися не стали — ні він не пропонував, ні я не наполягала. Просто живемо разом.
Подружжя розбирало речі в квартирі Віри Петрівни. Після похорону минув тиждень, і тепер потрібно було вирішити, що робити з її майном. Марина не поспішала з цією справою, але й відкладати її на потім не хотіла. Раптово у двері подзвонили. Олексій пішов відчиняти. На порозі стояв Андрій. — О, чудово! А я думав, нікого не застану, — промовив чоловік, заходячи в квартиру, — Давно не бачилися. — Років п’ять точно, — холодно відповів Олексій. Марина вийшла в коридор на голоси. — Братик з’явився, ну й дивина, — з іронією промовила вона, — Що привело?…
— Дивись, яка кумедна фотографія, — Марина показала чоловікові знімок, який дістала зі старого альбому, — Це ми з Андрієм на дачі у бабусі. Мені тут років десять,
— Мамо, зайди в дім, застудишся, — тихо сказала Ліда. Жінка підняла на неї вицвілі очі. Її губи затремтіли. — Лідочко… — прошепотіла вона, чіпляючись за руку доньки. — Як же я тут одна буду? Зима сувора буде, відчуваю. Дрова сирі, піч димить… Не переживу я холоду, донечко. Не переживу… Замерзну, точно замерзну… У Лідочки стиснулося серце так, що стало важко дихати…
Ліда стояла на ганку, закутавшись у стару в’язану кофту, і спостерігала, як Славко складає в багажник їхнього «Логана» мішки з картоплею. Машина помітно просіла, пружини жалісно скрипнули. Славко,
Але перший шлюб Максима не склався. Це було важко для всіх, але ми впоралися. Я підтримувала сина, як могла. А потім у його житті з’явилася Олена. Їй було двадцять чотири. Тиха, неусміхнена, якась закрита. Я намагалася налагодити контакт, але вона завжди трималася на відстані. Відповідала односкладово, в гості не кликала, ініціативи не виявляла. Вони почали зустрічатися навесні, а восени вже одружилися. Все сталося швидко, я навіть не встигла як слід познайомитися з майбутньою невісткою…
У 55 років я стала бабусею, але невістка відразу дала зрозуміти, що мені тут не раді: — Нам допомога не потрібна…   …Мені п’ятдесят п’ять. Я все життя
— Та вона більше не буде нічим таким займатися! Вона більше не буде на тебе кидатися і щось псувати, Настя! — намагався він переконати дружину. — А якщо ти… — Що, якщо я?! Знову вважаєш, що я її якось провокувала на таку поведінку? — Н-ні… Але… — Так, Сашо, ти все бачив і чув, я спеціально записувала тобі ті відео, які потім і в суді знадобилися. А ти мені не вірив, що в неї з головою проблеми! Тож навіть не думай знову на мене цю провину звалювати! Зрозумів?…
— Нехай вона тільки наважиться сюди зазирнути, Сашо! Я її або зі сходів зіштовхну, або з балкона викину! — заявила Настя чоловікові, коли він сказав, що до них
— Ірка, привіт! Ти у вихідні що робиш? — Таня не любила ходити околясами і відразу перейшла в наступ. — Тільки не заливай мені, що знову відкрилася виставка, яку ти не можеш пропустити! — Ну, взагалі-то… — почала Іра. Вони й раніше не часто вибиралися на дачу до Тані, а тепер культурне життя не залишало часу, щоб побути з рідними. Як можна сидіти за містом, коли навколо стільки цікавого відбувається! — Все! Досить! У мене немає сил слухати твої відмовки! — перебила сестру Таня. — Ти коли у нас була востаннє?
Розчарування змінилося образою. Ірина думала про те, що вона їм скаже. Вона ніяк не могла повірити, що так могли вчинити близькі їй люди. Найнеприємніше те, що ти робиш
Наталя сиділа на краю дивана, руки стиснула в кулаки, дивилася у підлогу. Я стояв посеред кімнати, тримаючи в руках її телефон. Щойно прочитав листування. — З ким, Наталя? Вона підняла очі. Червоні, опухлі. — З Андрієм. Я не зрозумів одразу. Перепитав: — З яким Андрієм? — З твоїм другом. Андрієм Ковальовим. Ноги підкосилися. Я сів у крісло навпроти. Телефон випав з рук на підлогу. Андрій. Мій друг з університету. Двадцять вісім років дружби. Свідок на нашому весіллі…
Наталя сиділа на краю дивана, руки стиснула в кулаки, дивилася у підлогу. Я стояв посеред кімнати, тримаючи в руках її телефон. Щойно прочитав листування. — З ким, Наталя?
Хлопчик відірвав погляд від родичів, що їли, і, розгублено подивившись на матір, схвально кивнув. — Мамо, ти мені купиш морозиво? — Обов’язково! — жінка погладила сина по голові, і вони, не попрощавшись, поїхали додому. По дорозі Марія купила Єгору морозиво і замислилася над тим, як некрасиво вчинила з онуком свекруха. Її цікавив ще один важливий факт: було це вперше чи ні. Бажаючи прояснити ситуацію, Марія запитала про це у сина. — Максим і Маша вчора їли шоколадні цукерки з коробки, а мені не дали, хоча я й попросив…
Після одруження Марія взяла за правило приїжджати в гості до свекрів із подарунками для кожного члена родини. Вона не забувала й про те, що з батьками Павла мешкав
— З Сашком сидіти не буду. Я тебе попереджала. Можеш ображатися скільки завгодно. І Таня, звісно, образилася, а потім і розлютилася: — Сестра ще називається! Риба морожена. Людей не любиш, дітей ненавидиш, рідним не допомагаєш! Ходімо, Сашко, тітка Люда не для нас! — Схопила сина за руку і вже з передпокою притиснула Людмилу: — Недожінка! Навчися любити…
— З Сашком сидіти не буду. Я тебе попереджала. Можеш ображатися скільки завгодно. І Таня, звісно, образилася, а потім і розлютилася: — Сестра ще називається! Риба морожена. Людей
Моя свекруха, Маргарита Петрівна, теж часто приїжджала в гості — побачити сина. Але якщо у Льоні були чудові стосунки з моїми родичами, то у мене з його ріднею якось зовсім не склалося. Маргарита Петрівна постійно чіплялася до мене через дрібниці: то не так, це не так. Я бруднуля, готую погано, робота у мене не для розумних. А я, між іншим, керівник відділу продажів. Це тільки здається, що продажі — легка справа. Будь-яка робота вимагає зусиль і певних умінь, особливо та, де необхідні управлінські навички. Але для Маргарити Петрівни всі ці слова були порожнім звуком. Раз продажі — значить, дурниці, з якими будь-хто впорається…
Не можу повірити, що свекруха мені таке наговорила! Треба було ж до цього додуматися. Жодної вдячності, а я ж стільки для неї зробила. Виконувала всі її забаганки, кидала

You cannot copy content of this page