Головна

Життєві історії

— Мамо, одна справа виходити заміж замолоду, а інша справа — коли вже майже все волосся сиве. Навіщо він тобі взагалі потрібен? — А тобі твій Денис навіщо потрібен? Перелічи всі пункти, а потім усі ті самі додай до мого списку. Якщо в мене волосся сиве, це ще не означає, що я розучилася любити, або що мене ніхто не може полюбити! — роздратовано сказала Марина
Життєві історії 0
Коли Марина розповіла донькам, як їй здавалося, радісну новину, то зовсім не очікувала такої реакції. Вона ж думала, що діти за неї порадіють і підтримають, але наткнулася на
– Іро! У нас гроші пропали, ми на машину відкладали! – А до чого тут Вадим, чи я? Ти на що, сестро, натякаєш? – Я натякаю? – у Віри навіть зірвався голос. – Ти взяла без дозволу наші ключі, при цьому дала їх хлопчиську, у якого мізки ще між ніг
Життєві історії 0
– Артеме, чуєш, Артем! Ти гроші часом із заначки не брав? – Ні, ти що! У будь-якому разі я б без тебе не поліз. А що там, невже…
— Ти, Ксюшо, тепер теж наша родина. Нічого для тебе не шкода, — усміхався Василь, — Коли розпишетесь? Не зволікайте. А ми з мамою вам документи на квартиру підготуємо якраз. Так, кохана? — Звісно, — ледь вимовила вона. Павло розгубився, але Ксенія швидко підібрала слова: — Дякую, це просто неймовірно, але ми ще не розписалися, та й у майбутньому ми навряд чи зможемо прийняти від вас такий дарунок
Життєві історії 0
— Ну чого ти впираєшся? У тебе є однокімнатна. В Василькові. От і віддай її синові. Він туди дружину приведе. Пора йому й свою сім’ю будувати. Тобі ж
— Колю, я навіть не знаю… Я і село — абсолютно несумісні речі. У мене тут і робота, і друзі, та й взагалі… — Так не назавжди ж! Я буду в кімнаті в гуртожитку тут жити й працювати, а ти поки в селі в батьків. А робота для лікаря там завжди знайдеться. Медики в сільській місцевості потрібні, — не вгамовувався Микола
Життєві історії 0
— Маринко, може, все-таки поживемо в батьків у селі кілька років, га? Дивись який рахунок за квартиру, ми на свою з такою комуналкою та квартплатою ніколи не назбираємо…
А нещодавно син Валерка прийшов із садочка й сказав, що їм задали намалювати генеалогічне дерево й додати фотографії. В цей момент Марина зрозуміла, що вдома в неї немає фотографій батьків, коли ті були молодими. Ну от і якраз привід з’їздити до матері. — Михайле, — звернулася вона до чоловіка, — я, напевно, з’їжджу за фотографіями до мами
Життєві історії 0
— Що знову, мамо? — приречено запитала Марина. — Доню, трубу в квартирі прорвало. Ти ж знаєш, у мене з грошима зараз не дуже й… — зам’ялася мати,
— Ну скільки там? — жінці не терпілося дізнатися, яку саме суму подарували молодим на торжество. — Пʼятдесят вісім тисяч гривень, і пʼятсот доларів, — відповіла Оксана, не розуміючи, чому мати так цікавиться їхніми грошима. — Ой, ну взагалі чудово! Як же вам пощастило! Практично всі витрати на весілля покрили
Життєві історії 0
Молодята ледь відгуляли весілля, як через два дні заміжній доньці зателефонувала мати. — Ну що, дитинко, давай хвались! — захопленим шепотом промовила жінка. — А з чого хвалитися?
— Навіщо я взагалі пішла в тебе на повідку й купила цю машину? — сварилася Анастасія Геннадіївна, — тебе цілий день вдома немає! Зробити нічого не допросишся! — Я, між іншим, — парирував Анатолій Степанович, — гроші для родини на цій машині заробляю! Я таксую! — І де ці гроші? — злилася Анастасія Геннадіївна, — щось я їх не бачу. Ти мені 5 днів тому тисячу дав, і все! І сам же її в мене виманив потім на бензин. Яка користь від цього твого таксування? Сиди вдома
Життєві історії 0
— Зачекай, як — в мою? А квартиранти? Як я тепер житиму? Поліно, ти ж чудово розумієш, що без грошей, які я отримувала за здачу цієї квартири, ми
Анастасія Зарину недолюблювала й за її безладність. Після кожного приходу невістки в будинку обов’язково щось пропадало. Діти Зарини нахабно лазили по шафах і тягли все, що погано лежить — дитячі іграшки, канцелярське приладдя. Одного разу намагалися навіть у кишені винести хом’яка, улюбленого вихованця молодшого сина Насті й Кирила
Життєві історії 0
— Ну так, я у вас гроші брала, — нахабно сказала Зарина своїй невістці, — і що, заявиш на мене? Іди, будь ласка, тільки мені ніхто нічого не
— А це що за букет? — Вона схилилася над гвоздиками. — Хтось відійшов в інші світи? — Бог із тобою. Леро! Всі живі! Це Костик купив… Мені. На річницю знайомства. — Маріє, ти серйозно? Це він тобі подарував?! — Так, — відповіла Марія спокійно. — Я обожнюю гвоздики. — Але ж вони дешеві! Як міг дорослий чоловік подарувати такі квіти на річницю?
Життєві історії 0
— Це що? Срібло? — Лера побачила в сестри нову підвіску. — Так! Це мені Костик подарував. — Марійка буквально світилася від щастя. Підвіска їй подобалася, і вона
— А хто обіцяв, що підтримає нас із переїздом? Хто казав, що цей будинок нам дуже потрібен, і називав себе хорошими сусідами?! Хороші сусіди так себе не поводять. Вони йдуть на допомогу й допомагають, — Валерій, як школярів, вичитав родину Антона
Життєві історії 0
— А ти бачила оголошення? У нас у селі будинок продають… — сказав Антон дружині, Ларисі. — Ні… а хто продає? — На паралельній вулиці, третій будинок. —

You cannot copy content of this page