Головна

Життєві історії

Дзвінок у двері змусив обох здригнутися. — Господи, вже? — Микита поглянув на годинник. — Ти ж казала, о другій? — Це мама, — зітхнула Анжела. — Завжди приїжджає на годину раніше, щоб застати зненацька і перевірити, як ми живемо. Так, це дійсно була вона. Варвара Петрівна влетіла в квартиру, пахнучи французькими парфумами і сяючи доброзичливістю: — Діточки мої! Ну як ви тут? Вона чмокнула дочку в щоку і окинула чіпким поглядом коридор.
Життєві історії 0
— Микито, ну що ти як маленький! Подумаєш — два тижні! Анжела з докором дивилася на чоловіка, який міряв кроками кухню. — Вона ж моя мама! — Ось
Юля особисто замовила замок у весільному салоні з написом Костя+Юля. Кілька хвилин Юля стояла біля металевого деревця, обвішаного різнокольоровими замками. І ось, нарешті, знайшла той самий. Під сонцем і дощем він став уже не таким яскравим. Жінка поворухнула замок, і раптом він опинився у неї в руці. — Ой! — скрикнула вона від несподіванки і озирнулася навколо так, ніби її викрили в крадіжці. Юлі стало не по собі. Склалося враження, ніби хтось щойно невидимим ключем відімкнув замок і вклав їй у руку. Жінка поклала замок у сумку і попрямувала додому.
Життєві історії 0
— Що ти тут робиш? — запитала Юля колишнього чоловіка, натрапивши на нього біля свого під’їзду. Той стояв з букетом квітів у руках, дихав з придихом і дивився
Аліса сиділа і займалася улюбленою справою — ліпила з пластиліну і поглядала на бабусю. Вона знову прийшла в костюмі, сіла на диван, зітхнула і ввімкнула телевізор. Потім подивилася на Алісу. — Ти любиш ліпити? — Так, дуже! — Алісі стало смішно — доросла, а не знає, що говорити! І Аліса ввічливо підтримала розмову. — Бабусю, а ти взяла халат вдома переодягтися?
Життєві історії 0
— Ти що, Алісо, боїшся? — тато посміхнувся і обійняв доньку. — Ні, просто не хочу! Аліса не хотіла зізнаватися. Але бабуся Надя якось розмовляла по телефону з
Іноді їхні погляди зустрічалися, і вона читала в його очах співчуття. А незабаром Катя помітила, що він, як то кажуть, потайки «витріщався» на неї. Чомусь це їй навіть сподобалося і, зніяковіло на частку секунди, вона раптом усвідомила, що посміхається тепер зовсім не цій літній жінці. А ще їй раптом здалося, що і голос у неї зрадницьки змінився. Катя глянула на медсестру, але та, здається, нічого такого не помітила.
Життєві історії 0
— Ну, чому Ви так себе занедбали? Каті раптом здалося, що вона наслідує когось, але літній пацієнтці це чомусь подобалося, і вона мимоволі продовжувала: — Ось і призначення
Олена зволікала. Андрій зрозумів, що чекає ще на когось. Цікаво, на кого? — Так хочеться їсти, що зараз захлинуся слиною, — поскаржилася Катя. — Потерпи, мама на когось чекає. — Андрій стиснув долоню дівчини. Нарешті, пролунав дзвінок, і Олена з полегшенням кинулася зустрічати запізнілого гостя. Незабаром вона увійшла в кімнату, обіймаючи за талію красиву молоду жінку.
Життєві історії 0
— З днем народження, мамо! Ти така красива. У твоєму паспорті вказано неправильний рік народження. Насправді тобі на десять років менше. — Андрій у спідньому (щойно прокинувся) підійшов
— Мамо, а Вітька штани порвав! — Ну, і що! А Сонька знову морозиво їла, хоча їй не можна! — Досить сваритися, марш у ванну мити руки, а потім за стіл, я такий гуляш приготувала, пальчики оближеш! Почувши про гуляш, діти наввипередки кинулися у ванну, а звідти на кухню, адже в їхній родині давно була заведена традиція, хто останній, той миє посуд.
Життєві історії 0
Маша дивилася на чоловіка, який акуратно складав свої речі у валізу, і розуміла, що це не сон і не чийсь злий жарт, а він дійсно йде від неї
Ларисі й на думку не могло спасти, що в сорок чотири роки вона може бути при надії – що за дурниці, якщо стільки років намагалися і нічого… Але до лікаря пішла, вирішивши, що проблема якраз тут може ховатися: організм жіночий постарів, не інакше. — Е, подруго, четвертий місяць у тебе, вітаю! — заявила їй знайома, у якої Лариса багато років лікувалася від безпліддя. — Там, де медицина безсила, допомагає тільки диво, правда ж?
Життєві історії 0
У цей будинок лелека не прилітав так довго, що його перестали чекати. Немолоде подружжя, прекрасна пара лікарів, зрештою, змирилися і усиновили п’ятирічну дівчинку на ім’я Соня – та
Люба відкрила двері і тут же до них у квартиру влетіла тітка Катя з Маринкою. — Закривай швидше! — закричала вона Любі, але та вже і сама знала, що робити. У двері застукали. — Любка! Відкривай! — закричав дурнуватий чоловічий голос. — Відкривай або я тобі двері виламаю! Де ця зараза? Нехай вийде! Я їй всі ноги переламаю!
Життєві історії 0
Оленка з малих років знала, що її мама принесла «в подолі». Добрі сусідки, які, здавалося, жили на лавочці біля під’їзду, просвітили її. Оленка уявляла, як її тендітна, невисока
— Раїса Іванівна, ви у нас? — з подивом запитала Ірина, складаючи пакети з продуктами на тумбочці в передпокої. — А хлопчики де? — Я їх нагодувала, уроки з ними зробила, спати їх вже відправила. На годиннику вже ж десята, а завтра о восьмій до школи. А ти чому так пізно? Ірина була здивована: коли таке ще бувало, щоб свекруха самостійно прийшла до них додому, приготувала вечерю, зробила уроки з онуками, та ще й спати їх відправила? Вона ніяк не могла пригадати, щоб Раїса Іванівна в її домі взагалі щось робила, крім як критикувала господиню і скаржилася на здоров’я.
Життєві історії 0
Іра блукала супермаркетом, складаючи в візок продукти. У руці вона тримала список, який склала ще на роботі. Підійшовши до каси, вона набрала номер чоловіка: — Ігор, ти зможеш
Наступного ранку, дивлячись на чоловіка, вона зрозуміла, що ідеалізоване уявлення про нього розвіялося. Тепер перед нею постав справжній Михайло — самовдоволений, егоїстичний, який використовує її для своїх цілей. Він не цінував її жертви заради сім’ї, не збирався давати їй того, чого вона хотіла від шлюбу. Гірше того, почав дорікати їй «ненормальною» роботою, хоча саме він наполіг, щоб Аля залишила кар’єру заради «збереження родинного вогнища».
Життєві історії 0
— Ну що, красуне? Як тобі мій образ? — Алевтина дивилась на свого чоловіка із дверного отвору. — Все чудово, дуже навіть нічого. Михайло повернувся до неї боком,

You cannot copy content of this page