— Свєта, я не хочу, щоб твоя мати весь день проводила з нашою донькою, — відразу заявив Андрій. — Вона мене недолюблює і налаштовує Настуню проти мене. Плюс вона з нею не займається, а Неллі Ігорівна… — Та знаю я! — перебила чоловіка Свєта. — Моя мати недолюблює тебе, твоя — мене. Знаю! Але ж вона, дійсно, допомогла нам на перших етапах. Після народження доньки. І, швидше за все, вона просто…
— Що ви робите, га? — до Свєти та Андрія додому увірвалася теща і відразу пішла в наступ. — Я вам завжди допомагала. Я! Коли народилася Настя, я
Через тиждень Валентина зателефонувала сама: — Анна, у мене є пропозиція. Я готова знизити ціну до шестиста тисяч. Це дуже вигідно для вас. — Все одно занадто дорого. — Тоді у мене є інший варіант. Я знайшла покупця на весь будинок. Пропонують півтора мільйони. Отримаєте сімсот п’ятдесят — на ці гроші зможете купити хорошу квартиру. — Я не хочу продавати будинок. — Анна, будьте реалістичнішою. Ви не зможете викупити мою частку, а я не буду чекати вічно.
Анна сиділа в нотаріальній конторі і намагалася не показувати свого хвилювання. Навпроти неї за масивним столом влаштувалася Валентина — друга дружина її покійного батька. П’ятдесят п’ять років, доглянута,
Юля обурилася: хіба можуть чужі діти замінити їй сина? І чому вона повинна звернути увагу на чоловіка тільки тому, що він вдівець?  Але вголос цього не сказала – Анжеліка Петрівна хотіла як краще, Юля це розуміла. – Дякую, – буркнула вона. – Але мені поки що якось не до стосунків. Через пару днів, ввечері, до Юлі в групу…
Колишній чоловік вивіз сина до США обманом. І навіть не чоловік – вони так і не одружилися, хоча Юля завжди мріяла про весілля… … Юля вона дізналась, що
— У чоловіка свій бізнес, а вона все в своєму старому пуховику яку зиму ходить, — шепотілися за спиною колеги. Але відверто заздрили, коли за Лілею приїжджав чоловік на крутій машині. І тут, після того, як чоловік урізав їй бюджет, жінка…
— Ти хочеш сказати, що від твоєї зарплати залишилося всього сім тисяч? А де решта? — запитала Лілія свого чоловіка Віктора. — Ну ти ж знаєш, що у
Ірина мовчки простягнула їй телефон з відкритою перепискою. Мама подивилася на екран. Обличчя зблідло, руки затремтіли. — Іра, це не те, що ти думаєш… — А що це? — Ну… ми зі Свєткою іноді дурниці пишемо. Жартуємо так. — Жартуєте? «Роки два протерплю, він довго не протягне» — це жарт?
Іра рилася в маминій сумці в пошуках зарядки від телефону. Своя залишилася на роботі, а батарейка сіла. Мамин телефон лежав на дні, під гаманцем і косметичкою. Взяла його
Світлана мовчки взяла його тарілку і понесла на кухню. Розбавила суп окропом, спробувала — нормально ж було. Але сперечатися не стала. Звикла. — І взагалі, — продовжував чоловік, коли вона повернулася, — ти останнім часом зовсім розслабилася…
— Світлано, ти знову суп пересолила! — роздратовано кинув Володимир, відсуваючи тарілку. — Скільки разів тобі казати — я не можу їсти солоне! Світлана мовчки взяла його тарілку
— Тітонько Машо, скажіть, а в маминому будинку хтось живе? — В якому будинку, люба? — Ну, в будинку Валентини Іванівни. Ігор же кожні вихідні туди їздить… Зависла довга пауза. — Таня, ти про що? Будинок же продали відразу після похорону…
Щосереди о десятій ранку Ігор діставав із шафи свою стару куртку, цілував мене в щоку і казав: — Їду до мами. Не чекай на обід. І я не
Здавалося, що це сон. Зараз вона відкриє очі і зрозуміє, що це все неправда. — Ну, начебто все… Гроші в тумбочці залиш собі. Робота у тебе є, з голоду не помреш. Квартира теж є. Ти це… Не сумуй, добре?  І, до речі, з прийдешнім тебе! Нехай у новому році ти знайдеш своє справжнє щастя! Бувай!
За тиждень до Нового року чоловік заявив Людмилі, що йде від неї. Сиділи, вечеряли, все, як завжди. І раптом Юрій каже: — М’ясо жорстке, як завжди. І взагалі,
Михайло був удома, коли вони приїхали. Він лише мигцем поглянув на згорток. — Симпатична, — сказав він і пішов до свого кабінету. Мама суворо подивилася на Ольгу, але та лише відмахнулася. Пізніше з’ясувалося, що даремно. Саме тоді почалася її боротьба з чоловіком. — Міша, Аліна — наша дочка! Приділи їй увагу! — Мені потрібен син!
— Слухай, ти що, до мене причепилася? — кричав на дружину Михайло. — Якої уваги тобі не вистачає? Через тебе я втратив сина, колишня дружина навіть близько мене
— Я поговорив зі Славою, — нарешті промовив він, повернувшись до неї спиною. Ліда мовчки чекала, не відриваючи погляду від його напруженої спини. Вона давала йому можливість самому вибрати слова, самому вирити собі яму. — Загалом, він все розуміє, — Вадим зробив великий ковток. — Звичайно, він все поверне, до копійки. Ти ж знаєш, він чесний хлопець.  Просто…
— У нього немає грошей, так? Голос Ліди був рівним, позбавленим будь-яких емоцій, і від цього він здавався гострішим за відточений ніж. Вона не дивилася на чоловіка. Її

You cannot copy content of this page