Головна

Життєві історії

– Ну-ну. А вечеря готова? Я голодний як вовк. – Ні, – тихо відповіла Ксенія. – Не встигла. Льоша захворів, я до школи бігала… – Знову? – роздратовано перебив Роман. – Ксюш, ну скільки можна? Я з ранку до ночі пашу, невже не можна хоча б вечерю приготувати?
Життєві історії 0
– Що… що сталося? – Ксенія ледве могла вимовити слова. – Ти впала зі сходів. Лікарі кажуть, тиждень доведеться полежати. – Тиждень?! – вона спробувала підвестися, але гострий
З першими неприємностями вона зіткнулася, коли в черговий раз приїхала сюди на вихідних. У п’ятницю вибратися не вийшло, тільки в суботу. Ще на підході до свого двору Тамара почула гучну музику. Коли зайшла до себе, через паркан побачила, яка велика компанія відпочиває на ділянці у сусідів. 
Життєві історії 0
— Надь, а цей засіб точно не надто небезпечний? — обережно уточнювала у подруги Тамара. — Може, даремно я пішла на такі крайні заходи? — Ну, Тома, вони
— А що я, баба стара? І так ніде не буваємо, в місто і то не часто вибираємося, так тепер і у себе в клубі на святах сидіти треба? — сперечалася Наталка, — я так не можу. Що я — потвора якась? – У тому-то й справа, що красуня, – зітхав чоловік, – казала мені мати, що я тобі не пара, але закохався, і ось тепер мучуся, а ти мене зрозуміти не хочеш…
Життєві історії 0
— Ось ти любиш привертати до себе увагу. Знаєш, що я ревную, ну, не можу приховати, і все одно вічно береш участь у всіх танцях, іграх на наших
— Донечко, ну що ти як маленька? Це ж не для нього, це для вас. Для сім’ї. Чоловікові потрібна підтримка, віра в нього. А ти пручаєшся через якісь цеглинки.  Подумаєш, квартира. Сьогодні вона є, а завтра… все що завгодно може статися. А міцний сімейний бізнес — це опора, це фундамент на все життя. 
Життєві історії 0
— Я знайшов покупця. На твою однокімнатку. Слова впали на кухонний стіл разом із тонкою папкою з дешевого пластику. Постріл був тихим, але остаточним, як постріл стартового пістолета.
Про жадібність Зої знали навіть подруги Олени. Одного разу дівчатка разом пішли з вечерею до сусідів і родичів і зайшли до Зої.  Та десять хвилин бігала по дому і щось шукала, в результаті видала їм пакетик з жменькою цукерок. — Фу-у, якась гидота, — скривилася одна з дівчаток, спробувавши «частування» вже на вулиці. — Схоже, твоя тітка вирішила отруїти нас.
Життєві історії 0
— А мій подарунок де? Чи я вже не жінка? — Чесно? Для мене ви непроханий гість. Нехай вам ваша дочка дарує подарунки…   …У Олени стискалося серце
— Світланка, ти мене зовсім не слухаєш. — Платон простежив за поглядом дівчини і помітив з іншого боку паркану, що оточував школу, чоловіка. Він секунду дивився на них, потім розвернувся і пішов. — Хто це? Ти його знаєш? — Ні… Не впевнена…
Життєві історії 0
— Мамо, чому ви з татом розлучилися? Я вже доросла, маю право знати…   …Вересень, початок нового навчального року, начебто нема чому радіти, а в душі Свєти вирувала
Люся проводила довгі вечори, дивлячись на вогонь за чавунними дверцятами, і здавалося, що піч пожирає не тільки поліна, а і її роки, її сили, її майбутнє, перетворюючи все на холодний попіл. І ось одного вечора, коли згущені сутінки заливали її кімнату сизою тугою, сталося диво. Не гучне і не пафосне, а тихе, шурхотливе, як капці сусідки Надії, яка раптом постукала в її двері.
Життєві історії 0
У тому місті, що притулилося на краю географії, немов остання пилинка на карті, час плив не за годинником, а наче за порами року. Він завмирав у люті зими,
– Олена, вибач, я передзвоню. Відключившись, вона повернулася до матері: – Ти що робиш? Це мій телефон! І мої гроші! – Ну чого ти так злишся? – мама погладила її по плечу. – Сестрі допомогти – свята справа.
Життєві історії 0
– Алло, Оленко! Так, я в Ані. Що? Гроші потрібні? Звичайно, допоможе! У неї ж хороша зарплата! Анна відчула, як кров приливає до обличчя. Вона вихопила телефон: –
Іван зрозумів, що настав його останній день у цьому світі. Чи є такі інші світи, він не знав – Олена вірила.  Вона взагалі любила всілякі розмови про нечисть і про ясновидців, про переродження душ, прямо тремтіла вся, якщо по телевізору щось таке бачила. 
Життєві історії 0
Мати тільки перед самим відходом у засвіти зізналася їй у тому, що вкрала її. Хоча багато років Женю переслідували дивні видіння нібито з минулого життя, де у неї
– Давай так, – запропонувала жінка. – Зараз я насиплю тобі своєї малини, а мамі ми нічого не скажемо, добре? Маша й сказати нічого не встигла, як жінка взяла своє синє пластикове відро і пересипала ягоди у відро Маші. – Дякую, – тільки й встигла вимовити Маша, а жінка притиснула палець до губ – тихо, це наш секрет.
Життєві історії 0
Вони познайомилися випадково. Маша весь день збирала з мамою малину на дачі, і поки вони чекали автобус, який ходив раз на дві години, мама побігла в магазин, ніби

You cannot copy content of this page