— Я сьогодні одна вдома, – гордо сказала Лера, – тато після відпустки вийшов на роботу. І мені доведеться самій гріти собі їсти. — А твоя мама теж працює? – запитав Мишко. — У мене немає мами, – знизала плечима Лера. — Як?! – Мишко навіть зупинився. Він не уявляв, як це – жити без мами. — Ну, так. Вона там, на небі. Ми з татом удвох живемо. — Зрозуміло, – протягнув Мишко. – А в мене тата немає
Мишко ріс із мамою. Вона йому розповідала про те, що його татко віддав Богу душу, виконуючи небезпечне завдання рятувальника. І років до п’яти він їй вірив, уявляючи, що
Мати її жінка вже далеко не молода. І їй дуже хочеться відпочити. Просто відпочити. І від онучки, зокрема, як це не звучить дивно. Виспатися, повалятися на пляжі з книжкою. Сходити на пенсіонерську дискотеку, зрештою, а не бігати, висунувши язика, по пляжу за маленькою дитиною, яка сидіти не вміє в принципі
– Мамо, ну що тобі варто? Візьми Євочку з собою. Їй так хочеться… Вона тільки про це й говорить. Каже, що бабулечка її любить і обов’язково візьме на
У багажнику, крім однієї сумки з речами, лежала коробка з продуктами та кілька бутлів із питною водою. — Здрастуй, Рито. Прошу до хати, — привітала її баба Ганна, господиня невеликої хатинки, відчиняючи хвіртку, — а ось вода у нас своя прекрасна, і безкоштовна в колодязі… Скуштуєш
Маргарита останнім часом дуже вимоталася на роботі, а ще й в особистому житті все пішло шкереберть: вона розійшлася з Борисом. Майже наречені, вони ось-ось готові були створити сім’ю,
— Мамо, слухай, я не по пиріжки приїхала. Ти ж знаєш, що я на дієті. Мені потрібні документи. — Які документи? — насторожилася Ніна Петрівна. Донька дістала з сумки папку: — На хату. Я її продаю. Вже знайшлися покупці. — Як це продаєш?! — Ніна Петрівна впустила рушник на підлогу. — Донечко, але ж це… це ж мій дім! Наш дім! Батьківський
Теплий літній вечір тихенько спускався на село. У хаті пахло свіжою випічкою та чаєм, запареним із м’ятою та смородиновим листом. Ніна Петрівна поправила на столі скатертину, розклала пиріжки
— Викидати таке чудове крісло! Дивні люди! А скільки пластикових пляшок! Я їх на дачу відвезу, і краї доріжок ними викладу, — радів чоловік, наповнюючи п’ятий сміттєвий мішок. Гараж був по самісінький дах забитий мотлохом, на дачу не встигали вивозити й переробляти «безцінні» знахідки
— Люба моя! Глянь, що мені вдалося знайти! — радісно промовив Андрій, ледь заходячи до квартири й присідаючи на кожному кроці від тяжкості ноші, яку він ніс у
— А це що таке, за дивина? — поцікавилася вона. — Це відеокамера прихованого спостереження, — пояснила Ольга. – Мені набридло, що я не знаю, що діється в моєму власному домі. Тому я купила кілька штук і розставила по всій квартирі. Щоб нарешті з’ясувати, котра з моїх дочок безсоромно бреше
— Віддай! Злодійка! — Я тобі зараз покажу злодійку! Увечері сестри, дванадцятирічна Оленка та дев’ятирічна Катруся, за усталеною звичкою знову посварилися вщент. Їхня бабуся, Інеса Василівна, почувши гнівні
Як тільки стало відомо, що Марина при надії, і Світлана, і Людмила миттю кинулися наввипередки: хто швидше принесе потрібні речі, в кого полотно ніжніше й годувальні пляшечки коштовніші. Марина пробувала якось угамувати цей запал, але дуже швидко второпала: дітей ще можна повчити розуму, а от дорослих — поготів
— Ну що, Свєтка вже подарунок приготувала? Чи ти не в курсі? — у голосі Людмили чулася зміїна злість, аж труїло. Марина важко зітхнула й, не піднімаючи очей
— Боже, Соню, — одного вечора скривився Матвій, побачивши накритий дівчиною стіл. – Знову курячі ніжки й гречка? Стривай, це вчорашнє, чи що? Ну ти даєш! А з минулого тижня в нас нічого в холодильнику не завалялося? А то давай, неси на стіл, я ж свиня, мені й комбікорм згодиться
Соня ще не повернулася додому остаточно, бо квартиру з нареченим вони оплатили на пів року вперед, він вже з’їхав, половину грошей за три місяці, що лишилися, дівчина йому
Мама врахувала все. Квитки в цирк на трьох, а в дужках приписка, що їй довелося з ними піти, тому вартість її квитка теж треба компенсувати. У парку було враховано з’їдене морозиво, всі каруселі й навіть пляшка води. А в кафе Ліза також мала оплатити рахунок за трьох. Мама уточнила, що без дітей вона б у кафе не пішла, для неї це дорого
— Донечко, я онуків не бачила так давно… За ними аж серце сохне. У них же зараз літні канікули, хай приїдуть до мене, поживуть пару тижнів. Ми з
І Діана зажила як дружина заможного чоловіка. Точніше, як коханка, бо дружина в її чоловіка була, є й буде, тепер уже точно. Але в той час чоловік, будучи на 15 років старшим за Діану, просто її боготворив, балував, купами давав гроші, купував машини, сукні
— Вона взагалі про майбутнє не думає? Добре, зараз у неї все йде як по маслу, але що там лишилося? Шість років? А потім колишній чоловік скаже, щоб

You cannot copy content of this page