Змучена сорокарічна жінка з двома повними пакетами підійшла до дверей квартири.
Важко видихнувши, поставила один пакет, відкрила двері і перевалилася через поріг. Оля відчувала себе загнаною конячкою.
Жити в такому ритмі, в якому вона жила останні пару місяців, ставало нереально. Вона працювала до сьомої, потім мчала по магазинах і аптеках. Довго їхала на метро.
І ось, о п’ятнадцять хвилин на десяту вона у мами. А мама знову лежить на дивані зі страждальним виглядом.
— Ой, Оля, ну ти чого так довго? Так і загнешся тут, на самоті. Ти купила ті таблетки від тиску? Швидше давай, а то мені вже нічого не допомагає.
Світлана Миколаївна підняла худеньку руку і тут же впустила її, ніби без сил. На секунду Олі здалося, що мама переграє. Вона тут же засоромилася за такі думки. Але вони все частіше і частіше виникали в голові…
…Два місяці тому Світлана Миколаївна сильно застудилася. Підозрювали пневмонію, але слава Богу, вона не підтвердилася.
Температура трималася більше тижня. Жінку госпіталізували і на цей час Оля взяла на роботі кілька відгулів, тому що мама не могла лежати в лікарні одна. Вона була занадто слабка, їй був потрібен догляд.
Оля сиділа на стільчику, не відлучаючись від матері навіть ночами. Це було складно, але втішала думка, що мама скоро одужає і можна буде видихнути.
Та видихнути не вдалося…
Застуда Світлани Миколаївни відступила, і її виписали. Тоді почалися проблеми із серцем, тиском, тахікардією. Все якось одне за одним.
Мама лежала, стогнала і вимагала, щоб Оля продовжувала бути поруч з нею. Однак роботу ніхто не скасовував.
І ось Ольга, як загнана коняка, зранку скаче на роботу. Після сьомої по аптеках, магазинах. І тільки потім до мами, яка ще й скаржиться, що дочка затрималася.
Не відпускає Ольгу до дванадцятої, а іноді і до першої години ночі, скаржачись то на одне, то на інше.
Добре хоч, що до цього часу звільнявся Ольгин чоловік і їхати додому на метро вже не доводиться.
Чоловік заїжджав за дружиною на машині, але він теж нервував. Висловлював Ользі:
— Оля, ти можеш вже мамі сказати, що ти не можеш так допізна у неї затримуватися? І мені, і тобі рано вставати, а тут часу на сон вже майже не залишається! Невже їй зовсім не стає легше?
А мамі легше не ставало. З’являлися якісь нові болячки і вигадувалися нові діагнози. Занадто часто Оля почала ловити себе на думці, що її мати — симулянтка.
Поки Світлана Миколаївна лежала в лікарні, їй дуже сподобалося, що дочка весь час поруч. Таблеточки подає, водички наливає, годує з ложки.
Сподобалося Світлані Миколаївні бути хворою. Стільки років вона жила одна, а Ольга з чоловіком відвідували її раз на тиждень. Онука і того рідше.
Тепер онука поїхала в інше місто, вчитися. Залишилася тільки Оля. І як же це здорово, коли дочка весь час поруч. Прибіжить ввечері, в квартирі, прибереться, їсти приготує, з мамою посидить.
Сама Світлана Миколаївна себе симулянткою не вважала. У неї дійсно піднімався тиск і була тахікардія. До того ж, вона змучена самотністю стара жінка, їй потрібний вже постійний догляд.
Сердилася жінка, коли Ольга затримувалася, приїжджала, ось як сьогодні, о десятій годині.
А Оля ледве ноги волочила. Дала мамі нові таблетки від тиску. Пройшла на кухню, розібрала продукти, поставила воду для супу.
Опустилася на табуретку і почала засинати. Напевно, скоро так і буде, засне вона десь на ходу і впаде без сил. Все до цього йде.
Ольга вимкнула газ під каструлькою і пройшла до мами в кімнату. Світлана Миколаївна виглядала вже веселішою. Сиділа на дивані і бадьоро цікавилася.
— А що ти мені на завтра будеш варити? Я б курячий супчик поїла.
— Мамо, — опустилася на диван Ольга, — я, напевно, завтра не приїду. Потерпиш один день без мене?
— Як це, ти не приїдеш? — обурено підняла свої сиві брови літня жінка. — Завтра ж субота, у тебе вихідний.
Я думала, ти, навпаки, зранку приїдеш, генеральне прибирання в квартирі зробиш, щось смачніше за суп приготуєш.
— Мамо, я більше не можу, — видихнула Оля. — Мені елементарно потрібно виспатися. Крім цього, мені і свою квартиру не завадить привести до ладу. Ти не уявляєш, що там коїться.
Я повертаюся додому вночі. Спати залишається менше шести годин. Мій чоловік голодний і злий. Він втомився від безладу в квартирі. У тебе я набагато чистіше, ніж у нас. Тут я майже кожен день прибираю.
— Ну, добре, — роздобрилася Світлана Миколаївна, — приберися у себе. До обіду встигнеш? А після обіду вже приїжджай, а то раптом мені знову стане зле. Як же я одна?
— Мамо, ти взагалі мене чуєш? Я хочу виспатися. Я хочу поспати до обіду і тільки потім почати прибирати.
Дай мені один день перепочити. Ми з тобою весь час на зв’язку. Якщо зовсім погано буде, я викличу тобі швидку.
— Яку швидку? Як тобі не соромно, Оля? Мене знову заберуть до лікарні. Це при живій дочці!
— Мамо, давай з тобою відверто поговоримо. Ти не молодієш і проблеми з тиском у тебе і будуть виникати. І що тепер? Я ж не зможу постійно перебувати біля тебе.
— А хто тебе просить постійно? Я цілими днями одна. Часу майже десята вечора, а ти тільки з’явилася. Я хочу, щоб ти була поруч хоча б вечорами.
— Завжди? Тобто, постійно, щовечора я повинна тепер бути поруч з тобою. Мамо, ти серйозно? Я все чекала, поки тобі стане легше, поки ти скажеш, що можеш справлятися сама.
— Та як же я сама зможу справлятися? Ти щойно сказала, що я не молодію. Оля, а для чого я тоді тебе народжувала? Як же склянка води в старості?
Ольга була в шоці. Так ось, значить, які у її мами плани? Літня жінка серйозно вважає, що Ольга повинна забути про чоловіка, про власне життя, і присвятити все себе тільки догляду за нею. А чоловік Олі злиться вже не на жарт.
Жінка згадала вчорашню з ним розмову. Він запропонував найняти матері доглядальницю.
У той момент Оля тільки посміхнулася, розуміючи, що мама ніколи на доглядальницю не погодиться.
Та й взагалі, вона ж не лежача, щоб доглядальницю наймати. Іноді Ользі здається, що мама прикидається, що їй не так вже й погано.
Ще вчора слова чоловіка здавалися Олі безглуздими, а зараз, жахнувшись від маминих планів на її життя, вона випалила:
— Мамо, я найму тобі доглядальницю.
— Що? Яка ще доглядальниця? — підхопилася з дивана Світлана Миколаївна. Причому підхопилася так бадьоро, ніби й не хвора вона зовсім. — Ти що таке мені пропонуєш? Хочеш, щоб я всю пенсію на доглядальницю витрачала?
— Не потрібна твоя пенсія, я буду оплачувати доглядальницю сама.
— А мені не потрібні чужі люди поруч, — відрізала Світлана Миколаївна. — Та ще чого, щоб я сторонню людину в свою квартиру пустила!
— А якщо не сторонню? Якщо знайому людину? Як щодо Валі? Чомусь мені здається, що вона не відмовиться.
— Це сусідка, чи що, Валька? — замислилася Світлана Миколаївна. — Ну, не знаю, не знаю… Якщо тільки вона постійно при мені перебуватиме… Тільки пенсію свою я на це не дам.
— Все, мамо, вирішено. Я прямо зараз з Валею поговорю, — зраділа Ольга, гаряче сподіваючись, що Валентина не відмовить.
Валя була молода жінка, трохи старша за саму Ольгу, сорок з невеликим. Але якось життя, чи що, у неї не склалося.
Підробляла жінка де могла. То під’їзди мила, то сніг біля будинку розчищала. І постійно, як тільки Ольгу зустрічала, скаржилася на життя.
Скаржилася, що роботу нормальну знайти не може, що самотня зовсім, і нікого у неї немає. Валентина жила на одному сходовому майданчику з мамою.
Поспіхом, поки Світлана Миколаївна не передумала, Ольга попрямувала до Валі. Довго дзвонила у дзвінок. Потім зрозуміла, що він не працює, і почала стукати у двері.
На її щастя, Валя виявилася вдома. Здивувалася несподіваному візиту і запросила до квартири. Тут настала черга дивуватися Ользі.
Маленька однокімнатна квартира сусідки нагадувала «свинарник». На вікні замість штори висіло покривало. У передпокої валялося різнокаліберне взуття.
Ольга запідозрила, що це взуття зі смітника. Валя і сама виглядала дуже неохайно, в старому халаті, з брудною головою і припухлим обличчям.
— Валентина, а ви ж з моєю мамою спілкуєтеся? — вирішила не відтягувати з розмовою Оля. — Я вирішила найняти для неї доглядальницю.
Зовсім нещодавно ви скаржилися мені, що не можете знайти нормальну роботу. Платити я буду не дуже багато, але ж і мама не лежача.
Доглядати за нею не дуже складно. Подати ліки, приготувати їсти, принести водички, ну і в квартирі прибрати, за необхідністю.
Оля говорила, а сама в сумніві водила очима по столітніх подертих шпалерах. Ця жінка не в змозі у себе прибрати, навряд чи вона зможе…
— Я згодна, згодна, — прямо-таки завопила Валентина, підстрибуючи на місці від радості. — Ти не дивись, що у мене тут не прибрано.
Адже я одна, а для себе прибирати мало радості. Але до роботи я буду дуже відповідально ставитися. Скільки платитимеш?
По обличчю було видно, що запропонована сума Валю влаштувала, але вона виторгувала для себе ще тисячу і заявила, що готова приступити з ранку, але потрібен аванс.
Оля, не роздумуючи, заплатила. Вона вже уявляла, як вранці буде спати. Та що там вранці, вона цілий день буде валятися, а прибирати буде в неділю.
У неї цілих два вихідних, і за це Ольга готова була заплатити будь-які гроші. В межах розумного, звичайно. Валентина і так виторгувала у неї більше половини зарплати.
Коли, ближче до дванадцятої, за Ольгою приїхав чоловік, вона просто вилетіла з під’їзду. Така радісна була, що навіть втому як рукою зняло.
— Я найняла доглядальницю для мами, — сказала вона, сідаючи в автомобіль. — Все, все! Я, нарешті, висплюся. Почну готувати для нас з тобою і розгребу нашу квартиру.
— А вона погодилася? Твоя мама погодилася? — з недовірою перепитав чоловік. — Щось дивно. Я був упевнений, що вона відмовить тобі.
— Вона відмовилася від сторонньої людини, а я запропонувала їй Валентину, сусідку. Мама обдумала всі переваги і прихильно дала дозвіл. За умови, що платити я буду сама.
— Ну, це само собою, — хмикнув чоловік. — Ось у цьому я якраз і не сумнівався. Я і сам готовий давати тобі гроші на доглядальницю, аби тільки ми жили спокійним життям.
Лягали спати о десятій вечора, як раніше, і щоб вдома було чисто, була їжа. А найголовніше, щоб ти була поруч, а не носилася, як в’ючний віслюк.
— Все, сподіваюся, тепер так і буде, — відкинулася на сидінні Ольга.
У суботу вона зателефонувала мамі тільки після обіду. Світлана Миколаївна відповідала цілком задоволеним голосом.
Розповіла, що Валя приготувала їй плов, і що Ольга може не приїжджати найближчі два дні. Два дні розтягнулися на цілий тиждень.
Тільки через тиждень відпочила Ольга вибралася до мами. Застала Світлану Миколаївну в бадьорому настрої.
У квартирі було чисто, на плиті стояла каша, а сама Світлана Миколаївна «різалася» з Валею в карти. «Різалася», як завзятий картяр, навіть очі від азарту блищали.
— Вам, я бачу, весело? — застигла в дверях Оля. — Мамо, ти добре себе почуваєш?
— Нормально все, — відмахнулася Світлана Миколаївна. — З ранку тиск був трохи низьким, але Валечка знає секретний спосіб його підняти.
— Що ще за секретний спосіб? — посміхнулася Оля.
— Секретний, він на те й секретний, — пожвавішала Валентина, — щоб нікому не розповідати.
Оля, я хотіла попросити тебе заплатити мені за весь місяць. Комуналку треба оплатити, у мене борги накопичилися.
— Я навіть не знаю. Всього тиждень минув, а я ж аванс виплатила, — запнулася Ольга.
— Заплати, — суворо подивилася на дочку Світлана Миколаївна. — Яка тобі різниця, коли? Валя чесна, вона не обдурить. А ти можеш тепер так часто до мене не приїжджати.
Ольга заплатила Валентині і поїхала додому, відчуваючи величезне полегшення. Це просто якесь щастя, жити звичайним життям і при цьому знати, що з мамою все нормально.
Мама не одна, про неї є кому подбати. За це, і правда, гроші віддати не шкода.
Наступного разу Ольга відвідала матір ще через тиждень. Та як і раніше була весела, а Валя поруч.
Ольга остаточно розслабилася і тільки через місяць зрозуміла, що мамина веселість якась дивна. Та й запах у квартирі стоїть не зовсім здоровий.
— Це що, запах перегару? Мамо, ти що, випила? Серйозно? — недовірливо запитала Ольга. Це і є Валін секретний спосіб піднімати тиск?
— Донечко, ти коли-небудь будеш чимось задоволена? — спалахнула Світлана Миколаївна. — Ну, випила я трохи червоного, для тонусу. Це навіть корисно. Зате відчуваю себе, як у молодості.
Ольга ніби повірила, але тільки під час наступного візиту переконалася, що мама п’є зовсім не червоне, оскільки під раковиною стоять порожні пляшки з-під біленької. Причому найдешевшої…
Ольга запанікувала, намагалася з мамою розмовляти, але вигнати Валю рука не піднімалася.
Якщо Валентина піде, життя Олі знову перетвориться на суцільну низку поїздок туди-сюди, постійного недосипання. Це було навіть уявити страшно.
Через три місяці настав момент, коли Оля застала маму сильно захмілілоб, причому Валя, яка була поруч з нею, була звичайна.
— Ви що, споюєте мою маму, Валентина? Все, із сьогоднішнього дня ви тут більше не працюєте. Негайно йдіть.
— Та що ти кажеш, — раптом оскалилася Валя. — А ти у мами своєї запитала? Свєта, ти чула, вона мене вигнати хоче.
— Та ти що, Оля, з глузду з’їхала? — лепетала літня жінка. — Я не дам тобі вигнати Валю. Ти мене покинула, а вона стала мені близькою подругою. Я швидше тебе вижену, ніж її.
— Ах, так, добре… — задихнулася Ольга, — тоді я не буду вам більше платити, чули?
— Ну і не плати, — розсміялася Валентина, — ми на пенсію Світлани прекрасно проживемо. Правда, Свєта?
— Звичайно.
Захміліла літня жінка виглядала потворно. І тільки зараз Оля помітила мамину неприродну худорлявість і нові глибокі зморшки.
А ще її обличчя було схоже на обличчя людини, яка довго вживає. Як же вона не помітила, до чого маму довела?
А Світлана Миколаївна тим часом все розпалювалася:
— Іди звідси, негайно забирайся! Ти погана дочка, не змогла доглядати за матір’ю. Мені тепер Валя набагато ближча, ніж ти. Ми завтра ж змінимо замок, щоб ти в квартиру не змогла потрапити.
— Так-так, так і зробимо, — підтакувала Валентина і раптом почала виштовхувати Ольгу з квартири. Оля і сама не зрозуміла, як опинилася на сходовій клітці.
Засмучена, вона пішла, вирішивши приїхати наступного дня, коли мама проспиться і прийде до тями.
Однак, наступного дня жінка не змогла потрапити до маминої квартири. Ключ не підійшов, і як би Ольга не дзвонила, не стукала, її так і не пустили.
На телефонні дзвінки Світлана Миколаївна теж перестала відповідати. Замість неї трубку піднімала Валентина, грубіянила Ользі і посилала її куди подалі.
— Та зрозумій ти, нарешті, ти більше матері не потрібна. Вона ж досить чітко висловила, що ти погана дочка. Відчепися вже і не лізь до нас.
— Я не дам, не дам споїти маму, — кричала Ольга, а зробити нічого не могла.
Час минав, і ще через місяць Ользі зателефонувала сусідка, інша, не Валентина. Зателефонувала зі страшною звісткою…
Світлана Миколаївна пішла у засвіти від інтоксикації. У квартирі вона в цей час, нібито, перебувала одна. Валя пішла у справах.
Розбита горем і відчуваючи на собі величезний тягар провини, Ольга зайнялася похоронами.
Ось у цьому Валентина брати участь не бажала і на очі не показувалася, поки Світлану Миколаївну не поховали.
З’явилася вона після. З якимись документами. Ткнула їх Ользі в обличчя і заявила, що квартира Світлани тепер належить їй.
За кілька днів до свого відходу мама Ольги ходила разом з Валею до нотаріуса. Все було оформлено законно і нотаріусу Світлана Миколаївна здалася при здоровому глузді і твердій пам’яті.
Можливо, злегка хмільною, але це не доведено. Ось так Ольга, бажаючи полегшити собі життя, втратила і маму, і її квартиру.
