Чоловікові вона зрадила всього один раз, ще до весілля. Він назвав її товстою і сказав, що Юля не влізе у весільну сукню.
Вона образилася і поїхала з подружками в клуб. Перебрала там, прокинулася в незнайомій квартирі з блакитнооким красенем. Соромно було жахливо!
Вона нічого не сказала Колі, відразу пробачила йому всі образи і навіть сіла на дієту. Пити кинула, благо що скоро дізналася про дитинку під серцем, так що привід відмовитися був.
Дочка народилася в строк, прекрасна блакитноока дівчинка, Коля її любив до нестями.
Всі п’ять років Юля запевняла себе, що все в порядку, і очі у дочки блакитні тому, що у свекра теж блакитні.
Ну, кучерява вона, і що? З усіх сил гнала з пам’яті того кучерявого хлопця, імені якого навіть не знала.
Але щось у глибині материнського серця підказувало їй, що дівчинка не від чоловіка.
Може, тому вона прощала йому все: нічні листування, часті відрядження, вічне невдоволення її зовнішністю і готуванням.
Дівчинці потрібна сім’я: батька вона обожнює, та й які чоловіки не зраджують?
– Терпи, куди ти підеш? – говорила мама. – У нас, сама знаєш, місця немає, бабуся злягла, брат наречену привів, куди я вас всіх?
Говорила тобі: не можна квартиру на свекруху оформляти, будеш потім біля розбитого корита!
Юля і терпіла. Тільки ось це не допомогло, і одного разу Коля від неї все ж пішов.
Сказав, що зустрів іншу, плакав навіть, говорив, що завжди буде для Аліси батьком, але проти своїх почуттів підректися не може. Мати його, яка онуку начебто любила, після розлучення видала:
– Зроби тест на батьківство, а то, може, даремно аліменти платиш!
Юля аж похолола вся: вона думала, що у неї однієї такі підозри. Виявляється, ні.
– Ти з глузду з’їхала? – накинувся на неї Коля. – Аліса – моя дочка, це сліпому видно.
Не дарма свекруха підозрювала, бо коли через рік після розлучення Юля потрапила до лікарні з апендицитом і побачила там знайоме обличчя, її сумніви розчинилися в цих блакитних очах над білою маскою.
– Вибачте, а ми з вами не зустрічалися? – запитав хірург.
Юля полохливо закрутила головою. І сподівалася, що він не згадає. Але він згадав, тому що на другий день під час обходу пожартував:
– Сподіваюся, ви не втечете так стрімко, як минулого разу?
Юля почервоніла, як помідор. І вирішила для себе, що піде з лікарні при першій же нагоді.
Тільки ось одного вона не врахувала: за ті дні, що вона там була, Максим встиг зробити так, що Юлі не захотілося тікати.
Про дочку вона нічого не сказала, точніше, сказала, що є дочка, але про його батьківство навіть натяку не було.
Максим все зрозумів сам, у перший же день, коли побачив дівчинку. Він хвилювався, купив ляльку, задав Юлі десятки питань, щоб правильно поводитися.
– Ти розумієш, – сказав він, – коли ми з сестрою були маленькі, мама зустріла чоловіка, і вона справді його кохала, але сестра моя його не прийняла, і мама, в результаті, дала йому відставку. Не хочу так, хочу бути для твоєї дочки другим батьком.
Вже від цих слів Юлі стало погано. А коли він увійшов і побачив дівчинку, завмерши на кілька секунд, і розгублено подивився на Юлю, стало ясно: він теж все зрозумів.
«Яка різниця, – подумала Юля. – Все одно рано чи пізно довелося б йому сказати».
Навчена своїм шлюбом, вона чекала звинувачень і криків. Але Максим, коли вони залишилися наодинці, міцно обійняв її і прошепотів: «Яке ж це диво!».
Спочатку Аліса ніби нормально приймала Максима. Але коли Юля обережно запитала у дочки, чи не проти вона, якщо Максим буде жити з ними, вона заплакала і сказала:
– Я думала, що татко до нас повернеться! Нехай Максим в іншому будинку живе.
У підсумку вона її вмовила, але Максим сильно засмутився.
– Вона ж моя дочка! Ти повинна їм сказати!
– Коля цього не переживе. І Аліса. Ти зрозумій, для неї він – батько, а для Колі вона – єдина дочка. Здається, його дамочка не може мати дітей. Так мені свекруха сказала.
Максим ображався, Аліса влаштовувала скандали, Юля з усіх сил намагалася підтримувати мир у їхній дивній родині.
У підсумку у них склалися певні правила, завдяки яким вдавалося лавірувати між двома дорогими людьми.
До Колі вона возила дочку сама, намагаючись, щоб чоловіки не зустрічалися, Алісу з Максимом одних не залишала, а то вони неодмінно сварилися. Вона була немов перекладачем між ними.
Навіть на Восьме березня вона готувала з Алісою листівку, боялася, що та висловить щось Максиму, а він не витримає і скаже їй правду.
А потім Юля дізналась, що при надії. І страшенно злякалася. Вона боялася, що друга дитина буде схожа на Алісу як дві краплі води, і Коля все зрозуміє.
Боялася, що Аліса буде ревнувати і сердитися на Максима ще більше.
Боялася, що Максим скористається ситуацією, поки вона буде в пологовому будинку, і все розповість Алісі.
Домовилася з мамою, що та забере собі Алісу на час пологів. Мама погодилася, хоча у неї і так вдома двоє дітей (брат встиг обдарувати її онуками).
Але все вийшло не так: за день до того, як у Юлі почалися пологи, мама потрапила до лікарні з каменями в жовчному.
Вітчим брати на себе третю дитину відмовився, брат і його дружина цілими днями на роботі.
І Юля вирішила відвезти дочку до Миколи. Але ось невдача: той був у відрядженні, а звертатися до свекрухи зовсім не хотілося.
– Я що, з власною дочкою не впораюся? – образився Максим.
Ці пологи були набагато складнішими для Юлі: мало того, що довелося робити кесарів розтин, потім затриматися в лікарні, бо у сина була жовтяниця, так ще й вдома бомба уповільненої дії!
Максим запевняв, що все добре, а дочка відмовлялася з нею розмовляти, і Юля страшенно переживала. «Він їй все розповів, – думала вона».
Ще, чомусь, поділилася своєю історією з сусідками, а ті давай запевняти, що треба всім все розповісти, що таємне завжди стає явним, і Юлю чекає розплата за брехню.
Розпалена сусідками і розм’якшена від ліків, вона зателефонувала Колі і сказала:
– Мені потрібно тобі зізнатися.
– У чому?
Довго мовчала, збиралася з думками.
– Ти про Алісу, чи що?
– Що про Алісу? – злякалася Юля, хоча сама збиралася все йому розповісти.
– Те, що вона від твого коханця. Я знаю.
– Він що, сказав тобі? – здивувалася Юля.
– Та я давно знаю, заспокойся. Їй рік був, коли я тест зробив. Мені ще перед армією казали, що дітей у мене не буде.
Я мовчав, сподівався на диво і думав, ось воно. А потім почав сумніватися. Мама ще… Ось і перевірив.
– Але… Як…
У Юлі не вкладалося в голові, чому він всі ці роки мовчав.
– А що мені було робити? — огризнувся він. — Дівчинка в чому винна? І не смій їй казати! Я стільки терпів не для того, щоб ти мене без дитини залишила.
Ось тобі і маєш!
На виписці Юля була сама не своя: все дивилася то на дочку, то на чоловіка. Обидва поводилися дивно: переглядалися і мовчали.
– Ну, як ви без мене? – запитала нервово Юля, коли син заснув, а Аліса сіла малювати.
– Та все добре! Даремно ти її вічно охороняла, без тебе ми відразу домовилися.
– Ти їй сказав?
– Ні, звичайно! Ти ж заборонила.
– Заборонила. А чого вона тоді така похмура?
Максим хитро посміхнувся.
– А ось запитай сама.
Юля пішла в кімнату дівчинки. Та аж язика від старанності висунула: малювала щось червоним олівцем.
Юля підійшла ближче, розглянула. На малюнку було троє дорослих і двоє дітей.
– Це хто? – запитала вона.
– Незрозуміло, чи що? Ти, тато, Максим і ми з Вадимкою.
– Красиво.
– Ага. Мамо! А як ти думаєш – може у людини бути два тата?
«Так і є – сказав!»
– Ну… Буває так, – обережно відповіла вона.
– Тоді можна я буду Максима теж татом називати? Він хороший. Ми з ним побудували замок з лего і ходили дивитися рибок.
Там такий смішний продавець, дідусь у кепці. Він запитав, ким працює мій тато. А я не знала, що відповісти, він же про Максима запитав.
І я сказала, що лікар. Це ж класно, коли тато – лікар. Я у нього вже запитала, але вирішила у тебе уточнити.
До горла підступив клубок. Юля раптом зрозуміла, в яку пастку себе загнала. Коля її пробачив, і Максим пробачить. А якщо колись правду дізнається Аліса…
Треба вирішувати зараз: сказати чи чекати розплати. Юля обійняла дочку і сказала:
– Звичайно, можна. Думаю, Максим буде радий, якщо ти будеш називати його татом. Але татові краще не кажи…
