— Чому його син має жити з нами? — кричала Ольга у слухавку, ніби мама не була готова погодитися з кожним її словом. — Ми ж перед весіллям це обговорювали!
— Звісно, люба, ти абсолютно права! — відповіла мама лагідним голосом, від якого в Ольги одразу зникло бажання сваритися. – Ця Юля – зозуля, правильно Павлик зробив, що з нею розлучився.
Коли батьки розлучилися, мама й не думала віддавати Ольгу бабусі чи, тим більше, батькові, як би складно їй не було, і мама дуже любила про це нагадувати.
Звичайно, Ольга була їй вдячна, хоча іноді ця мамина гіперопіка її душила.
— Може, мені сказати Паші, що я проти?
— Звичайно, скажи! А, хочеш, я з ним поговорю?
У цьому була вся мама — вона завжди хотіла все робити за Ольгу, вважаючи, що цим неодмінно допоможе їй.
Хоча найчастіше виходило якраз навпаки.
Роздратування знову охопило її, і на автоматі Ольга переставила рамочки з вишивками, вони завжди її заспокоювали.
З тих пір, як донечка Даша ледь не проковтнула голку, Ольга більше не вишивала.
Але зараз відчула гостру потребу в тому, щоб взяти в руки п’яльця і нитки, створити на шматочку тканини нову картинку.
У дитинстві вона любила малювати, але мама вважала, що в неї немає таланту.
Його, і справді, не було, але ось вишивати виходило непогано.
Треба все ж дістати ту вишивку, яку Ольга берегла на особливий випадок, Паша на день народження їй подарував.
— Не треба, мамо, я сама скажу.
Правда, що саме вона скаже чоловікові, Ольга не знала.
Начебто вони обговорили це перед весіллям, але що тепер — ставити йому ультиматум?
Вимагати, щоб Андрій більше не жив у них?
Ольга не забирала Павла з сім’ї. Коли вони познайомилися, він уже рік як розлучився.
І вона довго не відповідала на його залицяння саме тому, що знала про його минулий шлюб і наявність сина.
Її батько багато років метався від старої сім’ї до нової, і повторення для себе такої долі вона не хотіла.
Але колишня дружина Павла жила в іншому місті, сина він брав до себе двічі на рік — на літні канікули і на зимові.
Так що в підсумку вона здалася: ні з ким і ніколи у неї не було такого взаєморозуміння, як з ним.
Перші три роки після весілля Андрій і справді зовсім не заважав їхньому щастю.
На час його приїзду чоловік брав відпустку і сам займався хлопчиком, а коли Ольга мала народжувати в січні, навіть скасував візит сина.
Так, вони часто дзвонили один одному вечорами по відеозв’язку. Грошей колишній дружині Павло надсилав набагато більше, ніж було призначено судом.
Але це Ольгу не особливо хвилювало: вона розуміла, що це лише підтверджує той факт, що її чоловік — чудова людина.
Правда, в останній рік з грошима стало гірше, але вона й не думала дорікати в цьому чоловікові.
Нічого, Даша піде в дитячий садок, і Ольга вийде на роботу, щоб Паші було не так складно утримувати сім’ю.
Ситуація загострилася пів року тому, коли Паша їй повідомив:
— Юля вирішила повернутися в наше місто.
Ольгу це зовсім не насторожило — ну, подумаєш, може, це й на краще, не доведеться щоразу підлаштовуватися під хлопчика, коли він гостює у них.
Мати його зовсім розпестила: половину продуктів він не їв, за собою не прибирав.
А в останній рік ще й став грубіянити у відповідь на будь-яке зауваження.
А ось мама виявилася проникливішою, вона відразу припустила:
— Особисте життя, мабуть, вирішила влаштувати. Дивись, тепер Андрій у вас і зовсім оселиться.
Ольга тоді лише відмахнулася — знову мама все перебільшує!
І даремно — не минуло й місяця, як чоловік повідомив, що син тиждень поживе у них.
— Юля у відрядження зібралася, — виправдовувався він.
Того разу Ольга нічого не сказала, вирішила з розумінням поставитися до ситуації. Але це повторилося ще раз, і ще, і тоді вона розсердилася.
— Ти зовсім не приділяєш часу Даші! Навіть коли він не у нас живе, вічно то на секцію його відвести, то на збори сходити.
Не кажучи вже про те, що коли він у нас, ти або уроки з Андрієм до ночі робиш, або конструктор з ним збираєш. Дочка скоро забуде, хто ти такий!
Сваритися з Павлом було складно — він лише винувато опускав голову і обіцяв, що все зміниться, потрібно тільки почекати, поки Юля налагодить свої справи.
Мама Ольги не вірила у відрядження – вважала, що колишня дружина Паші їздить на відпочинок із коханцем, а роботою прикривається, щоб зганяти сина на них.
Але Ольга не мала бажання в цьому копатися, вона терпіти не могла подібні розбірки.
Тому й не хотіла зв’язуватися з розлученим – надивилася свого часу, як мама її з батьком сварилася.
Але всьому є своя межа – вчора Паша сказав, що Юля поїде на місяць, тож Андрій цей час поживе у них.
З цією новиною вона й зателефонувала мамі.
— Так, — сказала мама. — Давай-но я теж переїду до вас на деякий час, буду допомагати тобі з готуванням і з Дашею.
Заодно покажемо Юлі, що вільного місця у вас у квартирі немає.
Ольга думала, що чоловік буде проти приїзду тещі, але він тільки зрадів.
— Ну і чудово, головне, щоб у тебе настрій був хороший. Потіснимося, нам не вперше.
Так і вийшло, що до них приїхав не тільки Андрій, а й мама Ольги. І це дійсно виявилося чудовим рішенням.
Мама й справді взяла на себе приготування їжі та прибирання, та й з онукою із задоволенням сиділа.
Тож Ольга сама допомагала Андрію з уроками, а ввечері Паша встигав приділити увагу обом дітям.
Але ідилія тривала недовго. Раніше Андрій хоч і грубіянив іноді, але загалом був нормальним хлопчиком, ні в чому поганому помічений не був.
А тут за один тиждень спочатку гроші у Паші зникли, потім мама в туалеті недопалок знайшла.
А потім і сама Ольга в суботу, коли влаштувала генеральне прибирання, виявила кришечку від пінного.
Довелося повідомити чоловікові. Той викликав Андрія на розмову, лаяв його по-дорослосу.
Андрій заявив, що ненавидить їх усіх, за що Павло ляснув сина, і той проплакав до вечора, навіть від вечері відмовився.
Ольга хотіла з ним поговорити, але мама їй не дозволила.
— Оля, він же повинен зрозуміти, що так не можна! І взагалі, треба вже з’ясувати, чим там ця Юля займається — нехай забирає свою дитину!
А наступного дня сталося те, що змусило вже Ольгу плакати…
Вишивку, над якою вона так довго працювала, хтось розрізав ножицями на шматки.
Адже вона майже закінчила її і щодня хвалилася всій родині, як чудово у неї цього разу виходить!
Зрозуміло, що це зробив Андрій, більше нікому — донька, звичайно, пустунка, але вона не змогла б розрізати вишивку, там нитки щільні, у неї б просто не вистачило сил.
— Це ти помстився, так? — зі сльозами вона запитувала Ольга в Андрія. — Це ж підло, ти розумієш, підло!
Мати підтримала її і сама ввечері все розповіла Паші.
— Так, — важко промовив він. — Ось воно як, значить…
Він повільно почав діставати з штанів ремінь.
— Андрію, — зло крикнув Паша. — Ану, йди сюди!
Ольгу в дитинстві ніколи не били. І вона не думала, що її Паша може бути таким.
Мама її стримувала, але Ольга лише відмахнулася і увірвалася в кімнату, схопила його за руку.
— Досить, Паша, не треба! — закричала вона.
Того вечора Андрій не плакав. Він мовчки лежав на своєму ліжку, відвернувшись до стіни.
І Ольга почувалася жахливо огидно, ніби це не він порізав її вишивку, а вона зіпсувала щось дуже важливе для Андрія.
— Коли вже Юля забере його? — шепотом запитала вона ввечері у Павла.
— Коли повернеться з відрядження, — відповів він, ніби вибачаючись.
— І коли це відрядження закінчиться?
— Я не знаю!
Останні слова Паша майже викрикнув, а він ніколи не підвищував голос на Ольгу. Вона образилася й теж відвернулася до стіни.
Мама мала рацію, треба було перевірити, чим там ця Юля займається.
Про це Ольга думала всю ніч, ніяк не могла заснути. Ні, звичайно, та, може, й справді у відрядженні.
А, може, мама права, і та влаштовує особисте життя.
Коли вранці Ольга висловила цю думку, мама зраділа:
— Я зараз же поїду і все з’ясую! Я у Паші запитала, де вона працює. Ось і дізнаюся на роботі, що там у неї за відрядження!
Чесно кажучи, Ольга не особливо вірила в те, що Юля їх обманює, просто вже не знала, що робити.
Тому коли мама з обуренням повідомила, що Юля взагалі не їздила ні в яке відрядження, вона навіть перепитала:
— Ти серйозно?
— Ну куди серйозніше! Відпустку вона взяла, але в місті — виходить іноді на роботу, коли терміново потрібно щось зробити.
— І що ж вона робить весь цей час?
— Оля, ти в мене розумна чи як? Ось як вона влаштовує своє особисте життя!
У цей момент до кімнати прибігла донька, радісно простягаючи Ользі шпильку.
— Де ти її взяла? — злякалася Ольга. — Молодець, дай сюди.
— Знову ти все розкидаєш, — похитала головою мама. — Чекаєш, щоб дитина собі око виколола?
Спочатку голку у вишивці залишила, тепер шпильки по всьому будинку валяються…
До горла раптом підкотила нудота. Ольга боялася голок — Даша одного разу схопила голку й засунула її в рот, у Ольги тоді ледь не стався серцевий напад.
І відтоді вона завжди прибирала голку з вишивки. Завжди, крім позавчорашнього вечора, бо спочатку пішла скаржитися чоловікові на Андрія.
Потім засмутилася, коли Паша й Андрій посварилися. Тому вона й побігла вранці дивитися на вишивку, бо згадала про цю злощасну голку.
— Мамо, — тихо запитала Ольга. — Це ти її порізала, так?
З того, як у матері сіпнулася щока, Ольга зрозуміла — так і є. До горла підступила нудота.
— А гроші? Недопалок? Це теж все ти, так?
— Оля, не дури! Вона, ця горе-мати, хлопця вам втюхає, й оком не встигнете моргнути! Краще б подякувала!
Хотілося кричати, трощити все навколо. Або лягти, закрити очі й удавати, ніби вона нічого не знає. Ні про маму, ні про Юлю. Але так не можна було.
Сховавши шпильку в кишеню, Ольга сказала:
— Я думаю, тобі краще повернутися додому.
Мама дивилася на неї з обуренням.
— Ти з глузду з’їхала? Я, значить, тобі тут допомагаю, а ти…
— Я просто хочу, щоб ти поїхала додому!
Вона не втрималася і підвищила голос, і Даша, злякавшись, заплакала. Мама взяла її на руки.
— Дитину налякала, — з докором сказала вона.
Ольга забрала дівчинку.
— Андрій теж дитина, — твердо промовила вона. — І так, я не дуже рада, що він тут живе. Але це не означає, що треба налаштовувати Пашу проти нього!
Адже якщо ти права, і для Юлі важливіший якийсь мужик, а не власний син, саме Паша має стати на його бік!
Було видно, що мама хоче багато чого сказати. Але як Ольга добре її знала, так і та знала свою дочку.
— Як хочеш, — вона ображено стиснула губи.
Коли Андрій прийшов зі школи, Ольга сама попросила в нього вибачення.
Хлопчик мовчав і не дивився на неї.
— Мені шкода, що твоя вишивка зіпсувалася, — раптом сказав він.
Дивно, але весь цей час Ольга думала про те, як, напевно, Андрію погано від того, що його несправедливо звинуватили.
Вона не думала про те, що й сама постраждала — адже вона й справді старалася, це було її улюблене заняття. І мама про це знала.
Цікаво, а Юля знає, що її синові тут не особливо раді? Що йому самотньо і хочеться додому?
Вона простягнула руку, погладила його по голові.
— Не сердься на тата, він не знав, що ти не винен. Якщо тут хтось і винен, то тільки я. Але я обіцяю, що більше такого не повториться, чуєш?
Андрій кивнув.
— Гаразд. Хочеш, підемо в піцерію? Там є дитяча кімната, Даша нехай пограється, а ми з тобою з’їмо на двох пепероні. Як тобі ідея?
Андрій знову кивнув.
Ольга не знала, чим закінчиться історія з Юлею. Але вона знала, якою має бути її історія.
