— Ну не може ж чоловік щодня ходити просто так — тільки щоб з дітьми погратися! — надривалося в трубці. — Ні, зізнайтеся, що у вас з ним щось є!
– Добре – зізнаюся: у нас з ним двоє спільних дітей, якщо Ви ще не в курсі! – втомлено промовила Євгенія Борисівна.
І додала, звертаючись, як до хворої:
– Заспокойтеся, Лідо, у мене з Вашим, точніше, з нашим чоловіком нічого немає!
– Я Вам не вірю! — злетіли по той бік слухавки і відключилися.
–Та й фіг з тобою — не вір. Не дуже-то й хотілося! Подумаєш, не вірить вона!
Мені від цього ні тепло, ні холодно! – зло подумала Женя, якій стали набридати дзвінки від нової дружини Олега.
Хоча не така вона була і нова – їх шлюб тривав майже шість років: саме тоді чоловік пішов з сім’ї.
Подібні розмови стали повторюватися останнім часом дуже часто.
До речі, тато несподівано почав частіше навідуватися, запалившись любов’ю до дітей: раніше він обмежувався одним-двома візитами на місяць.
А тоді вона почула звичайний у таких випадках набір слів: полюбив, біс у ребро, пробач, зрозумій, не можу інакше.
Хоча до сивини і біса було ще далеко: Олегу не було ще й тридцяти, а їй і того менше.
У неї тільки-но з’явилась друга дитина – донька Настя.
Це потім чоловік буде говорити, що зваляв дурня і погарячився. А тоді він просто йшов на таран: це був, дійсно, якийсь біс.
Адже, як шифрувався, негідник: комар носа не підточить! А потім зовсім несподівано з’ясувалося, що у нього є коханка, яка виявилася при надії.
Все – за класикою жанру.
Добре, приїхала улюблена мама. Вона взяла на роботі відпустку за свій рахунок і буквально виходила дочку, яка перебувала в прострації.
Тому що Женя просто злягла, не в силах перенести зраду коханого чоловіка, якого дуже любила.
Та й він її теж кохав! І ще не давніше, як вчора, говорив про це! Ось у чому справа! Тому відхід з сім’ї був несподіваним і справив ефект вибуху бомби.
— Але чому? — занепалим голосом запитала Женька чоловіка.
— Що чому? — щиро здивувався той.
— Чому ти йдеш?
— Кажу ж — покохав! — як само собою зрозуміле вимовив завжди спокійний і витриманий Олег. — Ти справді не розумієш чи просто прикидаєшся?
Вона справді не розуміла! Та й як можна було кинути жінку з двомісячною донькою?
І навіщо, власне, було інтенсивно брати участь у процесі появи цієї дівчинки, якщо у тебе на стороні – величезне і чисте кохання і ти, в принципі, вже вирішив піти з сім’ї?
Відвалив би рік тому – з’ясувалося, що це тягнеться досить довго – і їй було б легше! Мишку вже три: син ходив до дитячого садка.
Чоловік нерозуміюче дивився на неї крижаним поглядом, і Женя зрозуміла, що розмовляє з кам’яною стіною.
І ось через шість років колишній чоловік – їх, зрозуміло, розлучили – почав часто навідуватися до підрослих дітей.
Так, виключно до дітей. У Женьки з ним були вельми прохолодні стосунки.
Він був абсолютно не проти, щоб все почати заново. Симпатична і розумна дівчина – дружина завжди виглядала дуже молодо – як і раніше привертала його увагу.
До того ж, він добре її знав, тому ніяких сюрпризів з її боку, які не подобаються чоловікам, не передбачалося.
Але Женя, хоча і не влаштувала на той момент своє особисте життя, вступати у води тієї самої річки двічі відмовилася.
Та це б і не вдалося: прислів’я було придумано не дарма! До того ж, той, хто зрадив один раз, здатний зробити це ще раз.
Тому, хто тобі повірить, трубадур недорізаний? Іди співай пісні в іншому місці, а ми все це вже проходили!
Якби, звичайно, у Євгенії Борисівни залишилося хоч трохи любові до колишнього чоловіка, можна було б і спробувати: це іноді приводить до дуже хорошого результату.
На це, власне, і розраховував недалекоглядний Олег Петрович.
Але любов у дівчини вже минула, а помідори, що йдуть в комплекті, давно зів’яли.
І, незважаючи на це, вона дозволяла чоловікові майже щодня приходити і грати з дітьми.
Ось і зараз вони всі разом захоплено збирали принесену татом залізницю.
— Ти часом не захворів? — єхидно запитала одного вечора колишнього чоловіка Женя. — Що ж твоя молода дружина скаже?
— Не підколюй, будь ласка! Що, я не можу пограти з улюбленими дітьми?
— Можеш, звичайно! — погоджувалася Женя. — Але до цього ти особливої любові до них не виявляв!
І це було правдою. Справа обмежувалася тільки аліментами і рідкісними короткими зустрічами.
— Так, не виявляв! – легко погодився Олег. – Мої діти: хочу – проявляю почуття, хочу – ні! Тепер буду проявляти! Ти хіба проти?
Ні, звичайно: Женя була абсолютно не проти.
Але деякі побоювання з цього приводу, все ж, були… А що, якщо любов до дітей припиниться так само раптово, як до цього шість років тому?
Це ж яка травма для дитячого організму! Залагоджувати, пояснювати та втішати все потім доведеться їй!
До того ж, дівчині раптово почала дзвонити Ліда, нинішня дружина, і мучити своїми ревнощами.
– Слухай, вгамуй свою – вона мене вже замучила! – терпіння у Женьки підійшло до кінця.
— Як я її вгамую? — незадоволено запитав Олег.
— Як-небудь — ти ж її краще знаєш! Слів вона, мабуть, не розуміє. Які там існують способи: кляп, скотч, рот заший, чи що, я не знаю — але нехай замовкне! І навіщо ти дав їй мій телефон?
– Нічого я їй не давав! — незадоволено скривився Олег. — Ви ж самі все знаходите. Ось і вона знайшла!
А дзвінки від Ліди надходили регулярно — довелося її заблокувати.
А потім візити люблячого татка стали все рідшими і знову звелися до одного побачення на місяць. Все ж Женя добре знала свого колишнього чоловіка…
— Ну і навіщо потрібно було ходити кожен день? Діти ж тепер чекають! — запитала одного вечора Женька, яка забігла ненадовго до Олега.
– Та вона мене зовсім дістала – ось і ходив, – чесно зізнався чоловік.
Ох, ця чесність. І простота, яка гірша за крадіжку.
– А тепер що – невже перестала діставати? – поцікавилася дівчина.
– Та де там! Яке там – перестала! Але тепер у мене – інше життя! Я ж пішов від Лідки! – змовницьки вимовив Олег. – І там у мене буде дитина!
– Де – там? – до Жені відразу не дійшло.
– Та у Галки!
– Ще й Галка з’явилася? – здивувалася дівчина.
– А не треба було Ліді виносити мені мізки!
Так, вона добре знала цей крижаний погляд і безапеляційний тон: типу, сама винна! А добре, що він тоді її, Женю, кинув…
А потім з’явилася Лідка. Так, Лідка! Вона просто прийшла одного вечора, коли Евгенія з дітьми збиралися вечеряти, адресу жінка подивилася в паспорті.
— Де він? — з порога почала змучена тітка. — Хочу йому в очі подивитися!
— Ви про “нашого” чоловіка? — ласкаво поцікавилася Женя. — Так його давно тут немає!
— А де він? — не повірила Ліда.
— У коханої третьої дружини!
Виявилося, що друга дружина зовсім не в курсі. Ай-яй-яй! І добра Женя, звичайно ж, ввела розлучницю, до якої вже не відчувала злості, в курс і просвітила щодо її становища: нехай і вона отримає «по повній»!
Ліда завмерла, мов зальодяніла: ось він козел! А вона ж чекає на другу дитину. І він це прекрасно знав!
Як же можна кинути жінку в такому стані! Негідник!
А Женька байдуже дивилася на плачучу жінку, а як ще на неї потрібно було дивитися? Дякую, що ще косми не повисмикувала.
— А що ж мені тепер робити? — схлипуючи, запитала Ліда.
І в цьому питанні Женя впізнала себе колишню: так, саме так вона почувалася в той далекий вечір, коли коханий чоловік оголосив про відхід із сім’ї.
— А це не до мене, я в цій справі не порадниця! До того ж, ні Ви, ні мій колишній чоловік мене не цікавите! — сказала Євгенія Борисівна, а про себе подумала: “Ну, що, наздогнала тебе Божа кара?”
І буквально виштовхнула плачучу колишню суперницю за двері. Та абсолютно щиро хотіла, щоб з нею розділили її невтішне горе! Адже їм же тепер не було чого ділити!
Може, подружимося? І будемо ненавидіти Галку разом, Женечка!
А вони з дітьми пішли вечеряти і пити чай зі смачними слойками, які дуже добре піднімають настрій.
Тому, дорогі пані, відводячи свого коханого від законної дружини, подумайте добре: чи варто так чинити?
Адже якщо кавалер залишив сім’ю з дітьми одного разу, він легко зробить це вдруге. А є ж і інші числа… І прикладів тому — безліч!
До того ж, абсолютно не варто спокушатися тим, що ви — найбільша і єдина любов у житті поки що вашого чоловіка.
І не варто намагатися його переробити: вилікувати, навчити, напоумити і направити.
А також — змусити прислухатися до ваших порад і думати, що у вас це вийде. А ось і ні!
— Мамо, а хто така Галя? — раптом запитав дев’ятирічний Михайло, коли вони пізніше сиділи і запускали потяги. Почув, все-таки, чортеня! Треба ж!
— Та так, одна знайома тітка — з татом разом працює!
— Зрозумів! — вимовив син. — Подивися, мамо, куди поїхав поїзд!
Зовсім не туди!
Так, чийсь поїзд поїхав не в тому напрямку, як хотілося б. Але ці люди вже нікого не цікавили.
І навіть рідкісні приходи тата, на щастя, для сина і дочки пройшли непоміченими.
— А так вийшло навіть краще, синку!
Так, так було набагато краще. Принаймні, для Євгенії Борисівни та її дітей.
Бо їхній поїзд, що їхав до щастя, вже набирав швидкість.
Трохи вигадливо, звичайно, але зате дуже вірно!
