Чотири місяці минуло, як Роман одружився з Мариною. Шлюби були не першими для обох, у кожного вже були свої діти – у Марини двоє хлопчиків, у Роми дівчинка.
“Ми з тобою знайшли одне одного, – сміялася Марина, – розлучена жінка з двома причепами і аліментник, класика сучасності!”
Марина ще зі студентських років стала міською, сто тридцять кілометрів додому – неблизький шлях, тому відвідувала матір з батьком не часто.
За онуками дід, Маринин тато, сам приїжджав, забирав на машині на літо, але літо минуло.
Розлетілися онуки по своїх гніздах – одні до дочки, інші до сина, а з дідом трапилася біда. В найневідповідніший момент він зламав ногу.
Момент був невідповідним ще й тому, що настав час копати картоплю, з даху обвалилася черепиця, а на носі осінь.
— Поїдь до них на вихідні, Рома, допоможи, — попросила дружина.
— Нехай краще наймуть когось.
— У них немає зайвих грошей, вони ж на пенсії.
— Я надішлю їм скільки потрібно.
— Та вони не візьмуть! Це не по-родинному, розумієш? — вмовляла Марина, — ну поїдь, Рома! Подивишся село. Ти ж у селі у них ніколи не був, поважай моїх старих. Їм буде приємно. Всього на два дні!
— Ну добре, поїду.
— Два дні! Я їм зараз подзвоню, ось вони зрадіють!
Виїхав Рома відразу після роботи, щоб не втрачати часу. Приїхав за північ. Поки охи та ахи… Пізно заснув, міцно спав, прокинувся майже об 11.
Сніданок вже стояв на столі, чекали, коли він встане. Накритий стіл викликав у Роми сум’яття.
Стояла одна тарілка, на якій великими скибочками були нарізані огірки і помідори, поруч сковорода на підставці з ароматною смаженою картоплею з м’ясом і три виделки в одній купі.
— Ну нарешті! Нарешті можна поїсти! – зрадів тесть і застукав милицями по підлозі до столу, – що там з чаєм, Рая?
— Заварюється, – теща сіла і взяла виделку. Тут Рома остовпів вдруге за ранок, бо старі почали їсти картоплю прямо зі сковорідки.
— Чого застиг? — запитала, пережовуючи м’ясо, теща, — щось не так?
— Та ні…
— Тоді бери виделку і їж.
Попросити собі окрему тарілку Рома посоромився і, відчуваючи легку огиду, почав їсти разом зі старими.
Смачнішої картоплі Рома в житті ще не їв, тому про огиду він швидко забув і жартома поборовся з тестем за останній шматочок.
Цікаво, у чому секрет такої смачної картоплі? Чи не в тому, що вона була нарізана по-селянськи, пластинками, а не соломкою, як все життя подавали Ромі?
Або тут якийсь таємний соус? Або вся справа в тому, що їдять її прямо зі сковороди?
Рома задоволено відкинувся на спинку, а теща тим часом розлила всім чай.
— Як смачно, Раїса Кирилівна! Ви зобов’язані поділитися рецептом з дочкою. Таємний інгредієнт?
Теща втішено пирхнула:
— Скажеш теж… Нічого таємного. Все своє, домашнє: картопля і цибуля — з городу, яйця від наших курочок і свининка.
— Свининка теж ваша?
— Та ні. Куплена. Але вирощена в нашому селі. У нас тут все просто, без ваших міських викрутасів.
— А що, Рома, — запитав тесть, — правду кажуть, що в Макональдсах, чи як там їх, картопля довга і хрустка, а булочки в бургерах такі, що тануть у роті?
— Не знаю, не знаю, — мурчав Рома, прихльобуючи чай, — у мене в «Макдональдсі» спочатку смачно.
А потім лежить ця маса в шлунку, як бочка з радіоактивними відходами, що впала в море. Неприємно буває. А який смак у вашого чаю? Дивний, немов…
— Смородина! Я листи смородини поклала.
— Точно! Смородиною пахне! Боже мій, як же добре!
Перед тим, як йти копати картоплю, теща послала Рому в курник зібрати яйця.
— Ти його про півня попередила? — запитав дід, коли Рома зник за дверима курячих джунглів.
— Сам розбереться, не маленький. Нехай скуштує сільського життя досхочу, — засміялася Раїса Кирилівна.
І Рома скуштував. Не маючи уявлення про те, яким темпераментом відрізнявся великий червоний півень.
Рома спочатку зібрав яйця в пластикове відерце, а потім вирішив висловити свою повагу красеню.
— Ну добре, добре! — захопився Рома і потягнув руку до гребеня півня, який, на відміну від курей, навіть не думав тікати.
Більше того, негайно спробував дзьобнути Рому в руку, а потім розпустив крила і пішов в атаку. Рома позадкував.
— Яйця бережи! — крикнув тесть.
Рома схопився за ширинку штанів. Господарі розсміялися.
— Не ці!
З бурхливим в крові адреналіном на реактивній швидкості він вискочив з курячого загону і з полегшенням повис на закритій хвіртці:
— Ну ти й гад, Петька!
А півень махав під хвірткою своїми шикарними крилами і випускав гортанний бойовий клич.
— Ну, розсмішив ти нас, Ромка, — сказала теща, приймаючи від зятя яйця. Очі її горіли задоринкою, — тепер в город пішли, бери лопату під навісом.
Картоплю копали до четвертої години. Було спекотно, сонце палило не по-осінньому. У Роми трохи спина не відвалилася від незвички.
Він вперше копав картоплю, а теща, вибираючи з землі урожай, повчала його, як правильно робити: і лопату не так тримає, і копає не так, і сопе смішно.
Рома не знав, ображатися чи ні, – начебто не злісно робила зауваження Раїса Кирилівна, начебто вчила. У житті все знадобиться.
Розповідала йому про погоду, про сільські справи, про тварин. Рома слухав з ввічливості, йому це було не цікаво, але копати веселіше. Звичайна жінка, все життя в селі, що з неї взяти? Проста, як п’ять копійок.
— Ну ось, дві третини викопали. Решту завтра, — розігнулася теща. — Пішли обмиємося і обідати.
Після пізнього обіду, коли Рома відклав телефон і почав дрімати, до нього підкрався тесть. Ну як підкрався — голосно постукав милицями в його напрямку:
— Рома, синку, а дах подивишся сьогодні?
Важко зітхнувши, Рома поліз на дах. У покрівельній справі він взагалі нічого не розумів, та й взагалі в побутовому плані був не сильний.
— Черепиця в одному місці відвалилася, — зробив висновок Рома.
— Ось там і тече, — зітхнув тесть, — у мене в сараї є запас черепиці, візьми і прикріпи, будь ласка.
Однак як Рома не старався, у нього нічого не виходило. Тільки з даху мало не впав.
Довелося кликати на допомогу сусіда. Думав, теща знову потішатися почне, але вона взагалі кудись зникла і з’явилася тільки ввечері.
— Ходімо, Рома, до сусідів. Вони для тебе лазню розтопили, ми з сусідкою там прибрали, води наносили.
І вона вручила Ромі новенький березовий віник, великий махровий рушник і нову білизну.
— Та що ви, Раїса Кирилівна! — зніяковів Рома, — я не вартий таких клопотів! А білизна звідки?
— Як це не вартий? Ти ж тепер наш новий син. Здалеку заради картоплі і даху приїхав. Я дуже ціную твою допомогу, дякую тобі велике, і віддячити хочу.
А білизну я купила, Маринка розмір сказала. Хороша ти людина, Романе. Ну, ходімо, ходімо, лазня там вже в самому соку, а я проведу тебе городами.
Рома мало не розплакався від такої привітності.
— У лазні давно не був?
— Роки два.
— Отож бо. А тут, Ромочко, справжня сільська лазня, аромат який деревний! Закачаєшся!
Рома напарився на славу, задихала в ньому кожна клітинка, пару разів навіть холодною водою облився. Краса!
Додому прийшов, а теща стіл накрила за всіма правилами — тарілки з підтарілками, чарки і склянки, столові прилади, міцненьки напої і компотик в красивому графині. Треба ж, здивувала теща! Вміє ж! Посиділи душевно.
Перед сном теща зайшла в його кімнату з двома старими фотоальбомами.
— Так, Раїса Кирилівна? Щось ще зробити треба?
— Бог з тобою, ти і так сьогодні напрацювався. Показати тобі дещо хочу — наші фотографії, маленьку Маринку. Цікаво?
— Дуже! — просяяв Рома.
Раїса Кирилівна сіла до нього:
— Ось, дивись спочатку. Це наша з дідом весільна фотографія. Молоді ми були, навіть не віриться.
— А ви красунею були, Раїса Кирилівна! — щиро захопився Рома.
— А ти що думав? На кого, по-твоєму, Марина схожа? — жартувала теща. — А це я на навчанні, ми ж студентами одружилися.
— А де ви вчилися?
— На фізматі в Політехнічному університеті. Я фізико-математичний факультет закінчила. Потім у місті працювала начальником статуправління. А тепер ось уже скільки років живемо в селі.
— Неймовірно! Я теж фізмат закінчив!
— А давай ми з тобою вирішимо якусь задачку разом, на спір, хто швидше. Хочеш? У мене є збірник задач з вищої математики. Хто останнім впорається, той готує сніданок, — засміялася теща.
— Згода!
Раїса Кирилівна принесла збірник, сіли за стіл, взяли папір:
— Вибирай будь-яку задачу.
Рома охопив азарт і він навіть забув про ниючу спину.
— Давайте на інтегральне числення функцій? — невинно запропонував він, — ось цю.
Рома любив досліджувати інтегральні функції і будувати графіки.
— І-і-і-і… Почали!
Деякий час кожен пихкав над своїм аркушем, а потім одночасно кинули ручки і крикнули:
— Готово!
— Що вийшло?
Порівняли свої рішення, графіки — зійшлося.
— Бачила я, як ти дивишся на мене з жалістю. Думав, село неотесане, так? — сміялася теща.
— Та ні, що ви! Ну, думав, проста ви жінка. А виявилися з родзинкою! Марина нічого мені не розповідала про ваше минуле.
— Ну ось тому ти, милий, вранці готуєш нам сніданок!
— Добре, колего! Не смію заперечувати! — Рома дурнувато приклав долоню козирком до скроні.
— Ти мені подобаєшся, Ромка, ти хороший мужик, — продовжувала посміхатися теща.
— Та й ви мені до душі, Раїса Кирилівна, я навіть з рідною матір’ю так легко себе не почуваю, як з вами.
— Якщо мати дружини стає матір’ю і для зятя — це дорогого коштує! Значить, у тебе тепер дві мами! На добраніч, синку!
— На добраніч, мамо, – посміхнувся Рома.
