— Твоя мама кликала нас на дачу на вихідні, — сказала Анна, відкушуючи шматочок хліба.
Сергій завмер з виделкою в руці. На його обличчі ніби щось здригнулося: погляд ковзнув убік, губи стиснулися.
Він поспішно посунув тарілку по столу, немов хотів відволіктися.
— Та що там робити? — сказав він занадто швидко. — Там нудьга мертва. Та й дорога далека, затори… Краще вдома відпочинемо.
Анна підняла брови. Вона ніколи не була у свекрухи на дачі і тому уявила собі будиночок серед сосен, запах свіжоскошеної трави. І нічого страшного в цьому не бачила.
— Дивно, — зауважила вона спокійно. — Ти ж зазвичай любиш посидіти на природі.
— Ну… це інше, — перебив Сергій, незграбно заправляючи серветку під тарілку. — Краще, правда, не їхати. Марнуватимемо день даремно.
Чим більше він говорив, тим сильніше плутався. Анна дивилася на нього і раптом чітко зрозуміла: він нервував. Справжня тривога ховалася в його поспішних словах.
«Та чого ти так боїшся? — промайнуло у неї в голові. — Там же просто дача».
Цікавість миттєво перетворилася на рішучість. Якщо він так проти поїздки, значить, саме туди і варто поїхати…
Анна відсунула тарілку і витерла руки полотняною серветкою. У повітрі ще висіло незручне відлуння їхньої вечері.
Сергій пішов у кімнату, пославшись на втому, а вона залишилася сидіти за столом, дивлячись у порожню чашку.
П’ять років шлюбу пролетіли ніби один довгий день — зі звичними дрібницями, сваркою через розкидані шкарпетки і рідкісними поїздками до моря.
Начебто жили мирно. Але Анна давно помітила за чоловіком одну особливість: він приймав рішення так, ніби її поруч не існувало.
Купив у кредит новий телефон — просто поставив перед фактом. Продав їхню стару машину, навіть не запитавши її думки.
— Ти ж все одно рідко їздиш, — сказав тоді, ніби цього було достатньо.
Вона терпіла, бо не хотіла влаштовувати сцени. Але останнім часом його поведінка стала дратувати сильніше. Особливо коли мова заходила про його матір.
Марія Володимирівна завжди здавалася Анні прямолінійною жінкою. Проста, господарська, прямолінійна. Могла на святі сказати: «Аннушка, сукня тобі не личить», — і тут же простягнути шматок торта, немов нічого образливого не сталося.
Іноді це зачіпало, але, принаймні, з нею все було ясно.
Анна згадала її останній день народження. Гості сиділи за довгим столом, галасували, цокали келихами. І раптом Марія Володимирівна, підвівшись, сказала:
— Приїжджайте до мене на дачу влітку, там вже краса!
Анна тоді посміхнулася і кивнула, а Сергій помітно здригнувся і швидко заговорив про роботу, ніби заглушаючи материнське запрошення.
Тепер, згадуючи той момент, Анна відчувала, як шматочки складаються в картину. Він уникав будь-якої теми, пов’язаної з дачею. Чому?
Анна вимкнула світло на кухні і пройшла в спальню. Сергій вже лежав з телефоном, екран освітлював його обличчя холодним світлом.
— Ти завтра рано йдеш? — запитала вона, сідаючи на край ліжка.
— Угу, нарада, — коротко відповів він, не відриваючись.
Вона дивилася на його плечі, напружено підняті, ніби він все ще чекав продовження розмови про дачу. Але Анна промовчала.
Всередині неї вирувала не злість, а наполегливе відчуття, що він щось приховував.
«Ну що там може бути? — думала вона, вкриваючись ковдрою. — Просто будинок, город і його мати. Чого він так боїться?»
Анна повернулася до нього спиною і тихо зітхнула. Відповіді не було, але рішучість міцнішала. Якщо він так наполегливо відмовляє, значить, причина серйозніша, ніж «затори».
Дружина твердо вирішила: найближчими вихідними вона сама поїде на дачу. І тоді все стане ясно…
… Аня вийшла з автобуса і поправила сумку на плечі. Сергій все ж поїхав з нею, хоча всю дорогу мовчав, ніби збирав слова в клубок і не наважувався їх вимовити.
У дворі дачі їх зустріла Марія Володимирівна в барвистому халаті. Вона радісно сплеснула руками:
— Ой, нарешті! Заходьте, мої хороші!
Анна ступила на акуратну доріжку з плитки. Новий паркан блищав свіжою фарбою, веранда була засклена, по сходах легко ковзав килимок. Будиночок виглядав так, ніби його щойно здали після ремонту.
— Мій син — золотий, — з гордістю сказала свекруха, ведучи їх всередину. — Все це він зробив, все оплатив! Навіть майстрів сам знайшов.
Аня завмерла. Слова вдарили несподівано, як ляпас. Вона посміхнулася, щоб не видати себе, і тільки кивнула.
— І тобі, Аннушко, дякую, — додала Марія Володимирівна щиро. — Інша б не дала чоловікові такі гроші на маму витрачати.
— Звичайно, — сказала Анна тихо, відчуваючи, як у грудях піднімається злість.
Всі розмови Сергія про «зрізані премії», про «повернення боргів друзям», про те, що «грошей майже немає» — раптом склалися в одну чітку картину.
Вони економили на квартплату, відкладали покупки, а все йшло сюди.
Сергій стояв поруч, опустивши очі, немов хлопчик, спійманий на обмані. Його погляд кинувся до дружини — повний благання: «Не кажи нічого».
Анна лише мовчки подивилася на нього. Посмішка так і застигла на її обличчі, але всередині все кипіло. Вона зрозуміла: це був не просто обман, а зрада довіри.
Дружина повернулася додому мовчки, зібрала сумку і викликала таксі. Сергій спробував щось сказати, але вона лише кинула:
— Мені потрібно побути якийсь час окремо. Я поживу у батьків.
У дорозі вона дивилася у вікно і відчувала, як всередині перемішалися злість і втома.
Він не просто збрехав. Він вважав за краще витратити гроші на дачу, поки вони рахували копійки і відмовляли собі в дрібницях. Це була зрада — тиха, але болюча.
Батьки зустріли її на кухні: чайник шипів, пахло свіжими пиріжками. Мама уважно подивилася на дочку.
— Що сталося?
Анна важко опустилася на табурет.
— Він все приховував… гроші йшли до свекрухи. А мені говорив, що зарплату зменшили.
Батько відклав газету.
— Ну, якщо хочеш жити з людиною далі, живи чесно, — сказав він спокійно. — Якщо не зможеш довіряти — не муч себе.
Анна кивнула. Ці прості слова прозвучали ясніше за будь-яку пораду. Вона розуміла: рішення доведеться прийняти самій.
Вночі, лежачи у своїй старій кімнаті з квітчастими фіранками, Анна довго дивилася в стелю. Їй було прикро до сліз. Але разом з образою зріла рішучість: якщо шлюб і збережеться, то тільки на інших умовах.
Після свят вона повернулася додому з невеликою сумкою. На сходовому майданчику пахло смаженою рибою і чимось пряним — сусіди готували вечерю.
Вона вставила ключ у замок, серце забилося трохи швидше, ніж зазвичай.
Сергій чекав її в передпокої. Голова опущена, руки в кишенях спортивних штанів. Він виглядав так, ніби готувався до бурі.
— Ти повернулася… — пробурмотів він, не піднімаючи очей.
Анна поставила сумку біля стіни, зняла пальто.
— Так, — відповіла спокійно.
Мовчання затягнулося. Сергій переминався з ноги на ногу, немов чекав крику або докорів. Але Анна заговорила рівним голосом:
— Далі все буде по-іншому. Або ми домовляємося про чесність і спільні рішення, або далі нам не по одній дорозі.
Сергій підвів погляд. У його очах промайнуло полегшення і страх одночасно.
— Я зрозумів, — сказав він хрипло. — Більше такого не буде.
Анна кивнула. Її спокій виявився сильнішим за будь-які звинувачення.
Вона пройшла на кухню, поставила чайник на плиту і увімкнула вогонь. За її спиною стояв чоловік, усвідомлюючи: другого шансу дійсно може не бути.
Саме ця тиша стала початком їхнього новогь життя.
Минуло кілька місяців після тієї розмови на кухні. Життя ніби увійшло в нове русло.
Анна сиділа за столом із зошитом у клітинку і перераховувала витрати. На полиці стояла баночка з наклейкою «Загальний фонд» — в неї Сергій щотижня відкладав частину зарплати. Раніше це здавалося неможливим, тепер же увійшло в звичку.
— Дивись, — сказав він увечері, заглянувши через її плече, — ми майже закрили кредит. Ще місяць — і все.
Анна посміхнулася і закрила зошит.
— Добре, що ми почали рахувати і планувати все разом.
У вихідні вони їздили на дачу. Марія Володимирівна зустрічала їх біля воріт із незмінною гордістю:
— Ось, дивіться, як у мене все упорядковано! Син у мене золотий!
Анна тепер не злилася на ці слова. Вона знала ціну кожному цвяху, але головне — знала, що тепер їхні рішення приймаються разом.
Одного вечора, вже вдома, Анна поставила на стіл дві чашки чаю.
— Пам’ятаєш, як було тоді? — тихо запитала вона.
Сергій кивнув.
— Якби ти тоді не сказала… я б і далі ховався.
Вона спокійно подивилася на нього. Той вечір дійсно став поворотним моментом. Тепер у них було спільне правило: жодних таємниць у грошах і рішеннях.
Анна відчувала задоволення. Вона зберегла сім’ю та відстояла своє право на повагу і чесність. І це було важливіше за будь-які сварки.
