— Не хвилюйтеся, діагноз тільки попередній. Потрібно ще здати безліч аналізів, обстежень, але, мабуть, все йде до того… — лікарка, нахмурившись, простягнула подружжю результати первинних аналізів.
Світлана подивилася на чоловіка і побачила, що він став білий, як стіна. Вадим прикусив нижню губу і вчепився обома руками в стілець.
Це була дивна реакція на стрес. Чоловік так себе ніколи не поводив. Дружина це знала дуже добре, адже вони прожили разом одинадцять років.
Але з іншого боку, подібних новин вони теж ніколи не отримували.
У дворі лікарні Світлана забрала з рук Вадима ключі:
— Я поведу машину, а то тебе заносить з боку в бік, — обережно сказала жінка.
Чоловік сперечатися не став і поплентався за дружиною.
До самого вечора Вадим мовчав, а коли стемніло, мовчки одягнувся і вийшов з квартири.
Світлана спочатку навіть не помітила цього, бо готувала вечерю на кухні, одночасно перевіряючи домашнє завдання у старшої дочки.
Цього дня чоловік вперше за одинадцять років шлюбу не прийшов ночувати додому. Його телефон був вимкнений.
Додому він повернувся тільки вранці, коли Світлана вже збиралася на роботу.
— Вадик, де ти був? Я всім зателефонувала, тебе ніде не було, — схвильовано запитала дружина.
— Не твоя справа, — зі злістю пробурмотів чоловік і прямо не знімаючи взуття пішов до вітальні. Через кілька хвилин пролунало хропіння.
Поки Світлана розвозила дітей до школи і дитячого садка, неприємні думки не покидали її голови.
Вона розуміла, що озвучений діагноз змусив чоловіка пережити стрес і навіть шок, але ж лікар сказав: це не остаточний результат.
Попереду ще багато обстежень, потрібно зібратися із силами і пройти ці випробування. Разом…
****
Світлана дуже любила свого чоловіка і, що важливо, поважала. Такого, як Вадим, рідко зустрінеш: турботливий, чуйний, уважний.
Зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася на дні народження у подруги.
Хлопець відразу їй сподобався, а його привабила висока, ефектна блондинка.
Зустрічі відбувалися все частіше, поки молоді люди, нарешті, вже й жити один без одного не могли.
Вирішили, що не хочуть більше розлучатися ні на хвилину, і Вадим зробив пропозицію коханій.
Дивлячись на те, як сильно їхня дочка закохана, батьки Світлани не були проти. Ну а Вадим давно сам прийняв рішення.
Хлопець до цього часу вже встиг закінчити перший курс інституту, звідки його відрахували, відслужив в армії і влаштувався на роботу.
Світлана ж, поки що, була студенткою, але це не біда.
Батьки дівчини були дуже заможними людьми. На весілля дочки вони подарували двокімнатну квартиру з хорошим ремонтом і меблями, та й грошима допомагали.
Почалося нове, щасливе життя. Світлана щодня прокидалася і засинала з посмішкою, Вадим виявився справжнім романтиком і нерідко влаштовував сюрпризи для молодої дружини.
Дивлячись на щасливу дочку, батьки Світлани були щасливі і намагалися ще більше допомогти.
Батько дівчини допоміг їй працевлаштуватися в хорошу фірму з пристойною зарплатою відразу, як тільки дочка отримала диплом університету.
Світлана старалася щосили — працювала не покладаючи рук. Дуже вже їй не хотілося підвести батька.
Вадиму тесть допоміг відновитися в інституті і чоловік Світлани продовжив навчання заочно, щоб вчитися, не відриваючись від робочого процесу.
Поки чоловік заробляв менше за дружину, але нічого страшного. Світлана і Вадим знали, що як тільки він отримає диплом, роботу знайде з більш високим окладом.
Все, загалом, в родині було добре. Через рік народилася Настя, а ще через три — Міша.
Бабусі й дідусі не чаяли душі в онуках, щоправда, допомагали тільки батьки Свєти, але ніхто не ображався.
Батьки Вадима, як він сам говорив, були «з простих». Жили в селі і виховували двох молодших братів і сестру Вадима.
Вони були звичайними роботягами: батько комбайнер, мати працювала бухгалтером у сільраді.
Незважаючи ні на що, стосунки між їхніми батьками були чудові. Всі сімейні свята проводили разом.
Батьки Світлани із задоволенням разом з дітьми їздили в село до сватів, щоб допомогти викопати картоплю, перекопати городи, встановити теплиці, та й взагалі, зробити все, в чому потрібна допомога.
Увечері смажили шашлик, купалися в річці. Минулого літа батько Світлани, Вадим і навіть його молодші брати допомогли в селі перекрити дах на сараї.
А цього року теща віддала батькам Вадима чудові меблі зі своєї квартири. Та й речі віддавала нерідко, кухонні меблі відвезли, коли вирішили у себе вдома встановити новий гарнітур.
Але не варто думати, що вони якесь старе віддавали. Все це було в дуже хорошому стані.
Батьки Вадима були дуже раді. У них в селі ніколи таких чудових меблів не було. Та й речі свекруха віддавала імпортні, якісні.
Минуло одинадцять років з тих пір, як Світлана і Вадим одружилися. Чоловік давно змінив роботу — ще кілька років тому, після отримання диплома.
У родині ростуть двоє прекрасних дітей, та й взагалі тиша і спокій.
Але недавно Вадим захворів. Думав, що відлежиться, але йому ставало все гірше.
У лікарні озвучили дуже неприємний діагноз. Але його ще слід було підтвердити. Не чекаючи остаточного вердикту, чоловік немов з глузду з’їхав.
***
Коли Світлана повернулася після роботи наступного дня, її чоловік знову сидів на кухні за столом біля напівпорожньої пляшки:
— Вадиме, може, досить? — спокійно запитала дружина, — З офісу дзвонили. Ти знову не вийшов на роботу.
Ти повинен взяти себе в руки. Твій діагноз ще не підтвердився, а якщо і так, ми впораємося.
Візьмемо гроші, які збираємо на квартиру, і тато дасть грошей стільки, скільки потрібно, — вмовляла чоловіка дружина.
Вадим раптом подивився на дружину каламутним поглядом:
— Тато дасть? Вкотре хочеш, щоб він підтвердив мою нікчемність? Дасть грошей, щоб показати, що я — ні на що не здатне сміття?
Світлана розгубилася і мовчки дивилася на розсердженого чоловіка, а той продовжував:
— Кажеш, ми збираємо гроші на квартиру? Ми? Ну, що ж, я забираю свою частину грошей і йду від тебе. Хоча б останні дні проживу без тебе, зануди.
Мене нудить від твоєї правильності, від твого тата, твоєї мами з вічно незадоволеною фізіономією. Ти ж ніяка. Прісна, нудна прилипала. Довго ж я тебе терпів…
— Вадиме, що ти таке говориш, — жінка широко розплющила очі, — Зупинись, завтра ти будеш шкодувати про сказане.
— Я шкодую, що одружився з тобою. Вся твоя родина неприємна нашій родині. Ви огидні зі своїми подачками.
Вічно своє барахло возите до нас у село, щоб принизити моїх батьків.
Світлана більше не могла вимовити ні слова, вона повторювала тільки одне й те саме:
— Зупинись…
Але Вадим, немов, нічого не чув. Він розповів про те, що все життя зраджував Світлані, що у нього і зараз є коханка.
Прекрасна жінка, така ж як він — «з простих». Вони люблять і розуміють один одного, а Світлана йому неприємна.
— Чому ж ти раніше про це не говорив? Давно б розлучилися і все, — тихо сказала жінка і змахнула сльозу.
— Я не такий вже й дурний, як ви з татом думаєте, — посміхнувся чоловік, — Хотів дочекатися, поки купимо чотирикімнатну квартиру, ось тоді б і розлучення, і поділ майна відсвяткував. Але тепер що?
Чоловік підвівся з-за столу, підійшов до комода і дістав кілька пачок купюр — гроші, які Світлана приготувала на випадок майбутнього лікування.
Наступного дня аін витягнув з квартири дещо з техніки і пішов, промовивши наостанок:
— Маю право. Це все — і моє теж.
А Світлана прийняла остаточне рішення: змінила замки, забрала дітей і поїхала до батьків.
Наступного ж дня жінка подала на розлучення і найняла хорошого адвоката. Сама вона на засідання не ходила, Вадима навіть бачити не хотіла.
Розлучення було дуже важким, Вадим постійно вставляв палиці в колеса, але все-таки все закінчилося найкращим для Світлани чином.
До речі, адвокат повідомив своїй клієнтці, що діагноз чоловіка, все-таки, не підтвердився.
Світлана зітхнула з полегшенням. Одного тільки не може зрозуміти жінка. Як всі ці роки вона не могла зрозуміти, що за людина з нею поруч? Невже він так вдало приховував свою суть?
Добре, що все закінчилося так, адже якби не помилковий діагноз, дружина так і не дізналася б, яку змію пригорнула до грудей.
Але, напевно, все, що робиться — на краще, хоч і такою ціною…
