— Ця молодша сестра мені як кістка в горлі! Краще б ти її не народжувала.
За ці слова Маша отримала ляпаса від матері.
Стосунки з молодшою сестрою Лесею з самого дитинства складалися не найкращим чином. Напевно тому, що мати вічно її виділяла.
Все найкраще — Лесі. Ти зобов’язана їй поступатися. Ти повинна піклуватися про неї. І так все по колу.
Все це Маша постійно чула від матері. А коли мати залишилася одна, то в неї взагалі дах зірвало. Нікого, крім Лесі своєї, бачити не хотіла.
Не скажеш, що Маша особливо бачила дитинство. У той час, як всі гуляли, вона зобов’язана була сидіти з молодшою сестрою. Хоча батьки народили дитину собі, а не їй.
«Цікаво, чому мама вважає, що я несу відповідальність за сестру? Адже я її не робила! І навіть не просила про неї. Мені й одній було добре!»
Все дитинство Маша недоотримувала уваги і батьківської любові. Якщо батько хоча б якось намагався проявити її, то мати була завжди на боці молодшої сестри.
Тепер, коли його не стало, життя перетворилося на суцільний кошмар.
Мати і сестра буквально насідали на Машу і постійно витягували з неї гроші. В черговий раз, коли вона прийшла додому, на неї чекала неприємна розмова.
— Ну, і коли ти даси мені 6 тисяч? — докірливо запитала її Леся.
— А з чого я тобі щось повинна давати? Іди сама і зароби!
— Ти хіба не знаєш, що я не працюю? Але мені потрібні гроші!
Леся продовжувала стояти на своєму. 23-річна дівчина, яка вважала за краще жити на пенсію матері і зарплату сестри. Тільки останнім часом вона зовсім почала нахабніти.
Вона не вміла сприймати відмови і почала звинувачувати Машу в жадібності та інших гріхах.
На крики прибігла мати і, звичайно ж, почала захищати свою улюблену молодшу донечку.
— Машо, ну, справді, дай їй грошей. Ти ж достатньо заробляєш і можеш дати сестрі таку невелику суму. Тобі ж це нічого не коштує!
У цей момент Маша схопилася за голову і викрикнула:
— Як же мені все це набридло! З чого ти взагалі вирішила, що я щось їй винна? Лесі вже 23 роки і пора б їй знайти роботу.
Всі її ровесники давно працюють і не залежать від батьків. Але вона нічого не хоче робити.
— Неправда! Дівчинка просто ще не знайшла роботу мрії. Правда, Леся?
— Звичайно, мамо. Я не знаю, чому вона на мене кричить — почала виправдовуватися сестра і ховатися за матір.
На все, що відбувалося, Маша лише закочувала очі. Тому що все це було цілком передбачувано і очікувано.
— Навіщо тобі стільки?
— Мені потрібні нові чоботи. Ці вже з минулої колекції. Всі мої подруги купили нові, а я чим гірша?
— Твої ще можна спокійно носити сезон.
У відповідь Леся буквально почала волати і стверджувати, що сестра абсолютно нічого не розуміє в моді і взагалі відстала від життя.
Те, що її засміють подруги і жоден нормальний хлопець не подивиться в її бік.
Далі вже почала тиснути мати. У підсумку Маша в черговий раз здалася, поклала шість тисяч на полицю і пішла.
Того вечора вона довго гуляла містом і розмірковувала про життя. Їй згадався один випадок з дитинства.
Одного разу вона розбила улюблену мамину квітку і за це весь день провела вдома, в той час, як вся родина поїхала на дачу.
А тоді, коли Леся зробила те ж саме і батько хотів її покарати, мати заступилася і списала все на банальну випадковість.
«Чому вона завжди любила її більше?» — це питання не переставало мучити Машу навіть через стільки років.
У них з Лесею була різниця всього 3 роки. Однак це не заважало відчувати себе гидким каченям у рідній родині.
Додому йти зовсім не хотілося. Тому Маша зателефонувала своїй найкращій подрузі Олі і попросила переночувати у неї.
— Подруго, я не розумію, чому ти все це терпиш? Давно б квартиру зняла або, в крайньому випадку, до мене б переїхала.
— Не знаю, Оль. Адже це все-таки мій дім. Колись там жив мій тато.
Оля обійняла Машу, а потім сказала:
— Ти, звичайно, вибач мене за відвертість. Але тата вже немає і його не повернути. А своє життя треба влаштовувати. До речі, сьогодні до мене прийдуть гості і я тебе з кимось познайомлю.
Трохи пізніше до Олі прийшов її хлопець із братом. Його звали Андрій, і він дуже сподобався Маші.
Ще того вечора вона зрозуміла, що її почуття виявилися взаємними.
Час пролетів непомітно. Весь вечір компанія грала в настільні ігри, сміялися та дивилася фільми.
Настав новий тиждень. Андрій все ніяк не виходив з голови Маші.
— Ти що так загадково посміхаєшся? — з цікавістю запитала мати.
— Просто гарний настрій сьогодні.
— Ну, звичайно. Може, тобі зарплату додали, а ти мовчиш?
«Знову вони все вимірюють у грошах! Скільки можна», — подумала Маша.
— Машка, тобі зарплату додали? Може, грошенят тоді підкинеш? Не залишилося зовсім, — почувся голос сестри з сусідньої кімнати.
Так, нахабству Лесі просто не було меж.
— Леся, я тільки вчора дала тобі 2 тисячі. Куди ти їх поділа?
— Так, я в кафе сходила. Ти даси ще чи ні?
Так, є така категорія людей, яка абсолютно не вміє жити за коштами. Особливо, коли людина живе за чужий рахунок і жодного дня не пропрацювала самостійно.
Лесю все цілком влаштовувало. А Маша втомилася їй щось пояснювати і доводити.
Можливо, Оля дійсно права і пора вже втекти з цього божевільного будинку?
Роздуми Маші перервав дзвінок. Їй зателефонував Андрій і запропонував зустрітися.
Вона була щаслива якнайшвидше втекти від своїх настирливих родичів. Рівно о 8 вечора він заїхав за нею.
— Та на тобі обличчя немає! Що сталося?
— Все гаразд, не звертай уваги.
— Машо, ну я ж бачу, що щось не так.
— Я більше не можу… Я скоро не витримаю…
У цей момент Маша розплакалася, а Андрій почав її заспокоювати. І вона, відчувши підтримку, вирішила поділитися з ним своєю історією.
— Так, ситуація непроста. Але я, здається, знаю, як тобі допомогти. Спосіб жорсткий, але провчиш однозначно.
— Що потрібно робити? — з цікавістю запитала Маша.
Наступного дня Маша повідомила матері і сестрі, що їй потрібно терміново виїхати у відрядження на невизначений час.
Причому назву міста вона не мала права розголошувати, згідно з умовами договору.
— Ну, а як же ми без грошей будемо? — поцікавилася мати.
— На перший час вам вистачить. Так, десь доведеться заощадити. Потім ще надішлю.
Дивно, але на поїзд Машу теж ніхто не проводжав. Однак на це і був зроблений розрахунок.
Тому що нікуди їхати вона не збиралася. Взяла відпустку і весь цей час жила у Андрія. Добре, що його будинок знаходився в передмісті.
— Думаєш, телефон теж варто відключити?
— Однозначно. Інакше провалимо експеримент!
Зі скреготом серця Маша пішла на такий крок.
З одного боку шкода було залишати родичів без засобів до існування. З іншого — витягування грошей інакше ніколи не закінчиться.
Вперше за довгі роки Маша дозволила собі жити на повну. Вона багато відпочивала і розважалася.
Не дивно, адже через апетити матері і сестри у неї не було можливості навіть взяти повноцінну відпустку.
А вона за останні 5 років втомилася не тільки фізично, але і морально.
Через тиждень їй дуже хотілося увімкнути телефон, але Андрій наполіг, щоб вона цього не робити.
Через 2 тижні Маша все-таки увімкнула його. Понад сотня пропущених дзвінків.
— Навіть не думай передзвонювати. Зараз все під контролем. Повір мені.
Минуло ще 3 дні і від Олі пролунав дзвінок на телефон Андрія (вона була в курсі їхнього спільного плану).
— Маша, ти зараз впадеш від цієї новини! Тому краще сядь.
— Що сталося?
— Сядь, кажу! — наполягла Оля. — Ти не повіриш, хто до мене зараз прийшов влаштовуватися на роботу. Леська власною персоною.
— Ти серйозно? — здивувалася Маша.
— Більш ніж! Я сама спочатку своїм очам не повірила. А потім дивлюся, а це реально вона.
Я тобі більше скажу. Твоя мати попросила допомогти їй влаштувати улюблену донечку хоча б продавцем-консультантом.
— А Леся що?
— Ну, як, носом поводила, морду скорчила і потім почала працювати.
Сказати, що Маша була в шоці — це нічого не сказати. Вона й припустити не могла, що вийде змусити сестру працювати.
— Значить, можна вже повертатися з «відрядження»?
— Не поспішай. Нехай мадам освоїться, а то швидко розслабиться, зірветься і побіжить назад.
З моменту так званого від’їзду минув місяць. Маша повернулася додому і, звичайно ж, почула від своїх родичів порцію негативу.
Вони звинувачували її в тому, що та залишила їх без засобів до існування.
Лесі в терміновому порядку довелося шукати роботу і добре, що Оля погодилася допомогти. Хоча та ніколи не любила Лесю за її поганий характер.
Але навіть незважаючи на те, що Маші довелося все це вислуховувати, експеримент був того вартий.
Все б і далі йшло за планом. Якби не один дзвінок.
Поки Маша була в душі, мати відповіла на дзвінок, який надійшов на її телефон.
— У сенсі? Яка ще відпустка? Моя дочка щойно повернулася з відрядження. Ви там щось явно переплутали.
— Мамо, навіщо ти взяла мій телефон?
Але мати вже нічого не чула і почала кричати. Втім, як і завжди.
— Значить, ти не була у відрядженні? Тоді що все це означає? Навіщо ти нам збрехала і кинула напризволяще?
Дивно, що вони досі так нічого і не зрозуміли.
— Тому що мені набридло тягнути вас на собі. Ти весь час жаліла Лесю і думала тільки про неї. Тобі було абсолютно байдуже, втомилася я чи ні. Причому, як у дитинстві, так і зараз.
— Це неправда! — спробувала заперечити мати.
— Все правда і ти це знаєш! У відпустці я 5 років не була і ще стільки б не побувала там, якби не пішла на цю авантюру.
І так, я не шкодую про цей вчинок. Шкодую лише про те, що вас тягнула стільки років і забувала про себе.
Далі мати нічого вже не хотіла слухати і попросила Машу зібрати свої речі.
Вона давно про це розмірковувала. А сьогодні її мати вигнала з рідного дому. Там, де жила її пам’ять про батька і дитинство, нехай і не таке щасливе.
Через місяць Леся все ж не витримала і звільнилася. Вирішила почати працювати з дому. А поки годувала матір черговими обіцянками і продовжувала жити лише заради себе.
Тоді Маша знову стала їм потрібна. Ось тільки чи потрібна Маші тепер така сім’я? Це вже зовсім інше питання.
