Кожен день Даша бачила незадоволене обличчя чоловіка і не розуміла, в чому справа.
— Міша, що знову не так?
— Все нормально, — пробурмотів собі під ніс Михайло.
— А якщо чесно? Я ж бачу!
— Все добре, я сказав.
Михайло відкрив журнал і демонстративно закрив ним своє обличчя. Даша знизала плечима і пішла готувати плов.
За вечерею чоловік не промовив ні слова, але продовжував зберігати незадоволений вираз обличчя.
— Міша, врешті-решт, ти можеш нормально пояснити, що відбувається?
Даша вже не витримувала який день напруженої обстановки у власному будинку.
— Добре. Хочеш поговорити – давай поговоримо.
Ну, невже! Поступився.
— Даша, скажи мені, чому я повинен один тягнути сім’ю?
— У якому сенсі?
— У прямому! Ти який рік вже не працюєш, хоча декрет давно закінчився.
— Але ж ти сам…
— Що сам? — перебив її Михайло.
— Сам спочатку був проти, щоб твоя дружина працювала. Чи ти забув про домовленість після весілля?
— Ні, не забув.
— А що ж тоді не так?
— Обставини змінилися, — відповів Михайло.
Даша до кінця не розуміла, що він мав на увазі, поділившись цією фразою.
Здавалося б, вони жили у звичному ритмі і ніхто особливо не задирав носа. Апетити у них були помірні (і це зараз не тільки про їжу).
Що ж тоді? Напевно, все б залишалося як і раніше, якби не мати Михайла. Ось чиї апетити дійсно зростали з кожним днем…
— Мамо, ну чим ти знову незадоволена? — промовив Михайло, дивлячись на сердиту матір.
— А нічого, що ти мені посудомийку вже який місяць обіцяєш. Я не маю наміру більше мити посуд руками і псувати свою шкіру!
Вона демонстративно склала руки і повернулася спиною до сина.
— Мамо, ну грошей не вистачило. Ти ж знаєш, працюю я один.
— Та знаю, в цьому і проблема! А міг би цю ледарку на роботу вигнати!
Катерина Степанівна працювала все життя з 18 років і ніколи не розуміла, з чого це раптом Даша не буде працювати.
Ще після весілля вона втовкмачувала Михайлу, що такого бути не повинно.
Вона була впевнена в тому, що якщо людина працездатна, то вона зобов’язана працювати.
— Я з декрету вийшла, коли тобі ледь пів року виповнилося. Пішла працювати на завод і не скаржилася. А ця ледарка сидить вдома! Добре влаштувалася!
Її вмовляння вигнати недбайливу невістку на роботу ні до чого не приводили, і тоді вона вирішила почати діяти інакше.
Сьогодні посудомийка, завтра прачка, післязавтра путівка в санаторій і так далі. Її апетити зростали з кожним днем.
А син з дитинства звик, що зобов’язаний всіляко догоджати матері. На те був і розрахунок.
— Добре, мамо. Я вирішу це питання і відправлю Дашу на роботу.
Причому Даша ніколи й не була проти роботи і зараз не розуміла, в чому її звинувачують.
— Добре, я почну шукати роботу. Без проблем!
Вона завантажила тарілки в посудомийну машину, увімкнула її і пішла.
Міша подивився в бік техніки і зрозумів, що мати дійсно права.
Чому у Даші є всі зручності, а у неї немає? Чому його мати працювала все життя, а дружина відпочиває?
***
Минуло пів року, як Даша влаштувалася на роботу. Здавалося б, мати повинна бути задоволена. Але знайшлася нова причина для образи.
— За ці пів року я ще не їздила відпочити. Тебе нічого не бентежить? — незадоволеним тоном говорила Катерина Степанівна синові.
— Мамо, вибач, цього місяця я не отримав премію.
— Я що, мало вкладала в тебе раніше і не заслужила гідного відпочинку? — не вгамовувалася мати.
— Мамо, ну я ж кажу…
Михайло намагався виправдатися, але Катерина Степанівна і чути нічого не хотіла.
— У тебе немає, то йди і візьми у Даші.
— Це ж неправильно, бо це ж її гроші.
— У родині немає нічого мого чи твого. Все спільне! Мені потрібна путівка і на цьому розмову закінчено!
Михайлу довелося взяти ці гроші зі спільних, які протягом цього часу вони з Дашею разом відкладали.
Потім апетити матері стали рости ще більше. Вона захотіла облаштувати дачну ділянку і їй знову знадобилися гроші.
У той час у Михайла було зовсім туго з роботою і він перебував під ризиком скорочення. Довелося знову йти брати гроші зі спільної «скарбниці».
І так було рівно до того моменту, поки Даша не виявила ці зникнення.
— Міша, а де гроші?
— Які гроші?
— Тут у шафі були наші накопичені гроші. Ваньці (старшому синові) потрібно оплатити репетитора на місяць вперед. Не розумію, чому тут залишилося всього 5 тисяч?
Михайло винувато опустив очі в підлогу. Він був упевнений, що зможе повернути всю суму, але через труднощі на роботі не зміг цього зробити.
Так само, як і не міг зізнатися дружині, що він без дозволу брав спільні гроші.
— Це ти їх взяв? Тільки не кажи, що ні. На сина я в житті не подумаю.
— Так, я — чесно зізнався Михайло.
Даша була просто в шоці. Як можна було витратити так швидко всі 200 тисяч гривень?
Раніше такого ніколи не було. Та й вона зайвої копійки без дозволу не брала.
— І як це розуміти? Куди ти їх витратив?
Михайло чесно розповів про те, як все було. Намагався виправдати свої вчинки, але Даша навіть слухати нічого не хотіла.
Адже саме цим чоловік чітко дав зрозуміти, що вона сидить у нього на шиї. А вийшло так, що на шиї у них якраз сиділа свекруха, виставивши Дашу в усьому винною.
— Зрозуміло! Тобто спочатку я була винна, а потім вона ще й почала шикувати за мій рахунок.
— Даша…
— Знаєш що? Збирай свої речі і забирайся до своєї мамки!
— Не називай її так! — почав заступатися за матір Михайло.
— Я сказала збирай речі і забирайся з квартири. Я завтра ж подаю на розлучення.
І так, не думай, що просто так все обійдеться. Тому що аліменти ніхто не скасовував і тепер я візьму з тебе по повній.
Він розумів, що вчиняв жахливо і виправдовуватись не хотів. У Михайла не залишалося іншого вибору, як піти. Адже ця квартира була власністю Даші.
Через 2 години він уже стояв на порозі будинку матері. Катерина Степанівна за довгі роки свого життя звикла жити одна.
Однак діватися нікуди і довелося виділити синові кімнату.
Її апетити не зменшилися, навіть незважаючи на те, що Михайла в результаті скоротили і він був змушений шукати роботу.
А поки мати продовжувала йому капати на мізки.
— У мене кавоварка зламалася. Я хочу нову!
— Мамо, але ти ж знаєш…
— Не знаю і знати нічого не хочу. Продай свій годинник і купи мені кавоварку. Я знаю, що вони дорого коштують.
Так і продав Михайло спочатку годинник, потім машину, а потім і свою совість.
Все життя він був упевнений, що зобов’язаний утримувати матір. Адже вона народила його в 18 років.
Пішла на завод, щоб заробити на їжу і прогодувати сина. Тому він зобов’язаний бути вдячним.
Але, мабуть, через те, що Катерина Степанівна довгий час жила в нужді, вона не змогла зупинитися, побачивши, як добре живе її син.
Її вимоги зростали, а разом з ними зростала напруга в родині Михайла.
З Дашею вони все-таки розлучилися. На розлучення вона прийшла дуже красива. У стильному червоному костюмі.
Розлучили їх не відразу, а через 3 місяці. За цей час вона купила собі машину, нехай і в розстрочку, і приїхала на ній.
— Шикуєш, я бачу, — сказав Михайло, виходячи з будівлі суду, де їх щойно розлучили.
— Не бідую. Знаєш, коли ти пішов, моє життя стало тільки кращим. Принаймні, я впевнена, що не піду в мінус через чужі забаганки.
— Ну-ну… — сказав Михайло і попрямував у бік зупинки.
— Чула, ти машину продав. Ну, не сумуй. Накопичиш на нову. Якщо, звичайно, вийде, з твоєю матусею, — посміхнулася Даша.
Михайло оцінив сарказм дружини. Однак розумів, що в її словах є правда.
Вона вже поїхала, а він все йшов на зупинку під дощем. У цей момент пролунав дзвінок.
Катерина Степанівна почала знову бурчати в трубку і говорити, що їй терміново потрібна нова мультиварка. Тому що стара — вже минуле століття.
— Я знаю, що тебе взяли на роботу. Тому з першої зарплати ти мені її купиш!
Михайло поклав слухавку і потім сказав:
— Так, мабуть, на машину я вже ніколи не накопичу…
З цими словами він сів в автобус і поїхав за звичним маршрутом.
