Тато завжди називав її «моя улюблена дівчинка». І до дванадцяти років у Даші було ідеальне дитинство. Поки мама готувала сніданок, вони з татом на всю квартиру співали улюблені пісні.
Вечорами грали в настільні ігри, а на вихідних гуляли в парку всі втрьох, їли цукрову вату, каталися на атракціонах, ходили в кіно, їздили на велосипеді…
Коли подруги скаржилися на батьків, Даша цього ніколи не розуміла – вона не могла пригадати жодного разу, коли її лаяли, серйозно карали або ще щось подібне.
Та й самі батьки так дружно жили, що, коли одного разу тато і мама посадили її за столом і сказали, що вони більше не будуть жити разом, Даша подумала, що це якийсь жарт.
Вона розсміялася, але мама з татом так дивно переглянулися, що сміх застряг у неї в горлі.
Тато пішов до іншої жінки. Це їй сказала мама, але вже набагато пізніше, коли замість райдужного дитинства прийшли підліткові бунти.
І тоді Даша у відповідь на заборону гуляти до півночі, сказала, що піде жити до батька. Ось тоді мама і зізналася, що у батька інша жінка і інша дитина – дівчинка двох років, яку звуть Єлизавета.
Даша спочатку не повірила мамі, думала, що це вона навмисно. Але коли в неділю зустрілася, як зазвичай, з батьком, він все підтвердив.
— Я хотів тобі сказати, — пояснив він. — Але мати була проти.
З якоїсь цікавості і ще незрозуміло чому, Даша захотіла познайомитися з новою родиною батька. Він зрадів, запросив її через тиждень до себе в гості.
Нова дружина не сподобалася Даші – вона була надто схожа на її матір, тільки молодша років на десять, і щосили намагалася подружитися з нею.
Сестра теж не викликала у неї захоплення, і не тільки тому, що та надмірно вередувала, але ще й тому, що батько всіляко потурав цим капризам.
Тому всі наступні рази, коли батько запрошував її до себе, вона знаходила будь-які приводи, аби тільки туди не йти.
Мама, до речі, намагалася тримати нейтралітет, нічого поганого про батька і його нову сім’ю не говорила, хоча Даша і бачила, що мама сумує за батьком і все це їй неприємно.
Даша боялася, що одного разу мама приведе додому якогось дядька і заявить, що це її новий чоловік, але цього не сталося.
Натомість мама захопилася йогою, почала розводити орхідеї і змінила роботу на більш цікаву.
Даша ж продовжувала свій підлітковий бунт, приправлений образою на батька, вчилася вкрай погано.
Поки в кінці десятого класу не потрапила до психолога, недавньої випускниці вузу, завдяки якій вона не тільки взялася за розум і непогано закінчила школу, але й вступила до університету на спеціальність психологія.
Батько з кожним роком все менше і менше часу проводив зі старшою дочкою, і Дашу це ображало.
Своєю поганою поведінкою вона з усіх сил намагалася привернути увагу батька – це вона зрозуміла на заняттях з психологом.
Зараз вона вирішила, що краще привертати увагу хорошим, тому з подвоєним завзяттям взялася за навчання, мріючи про те, як нею буде пишатися батько, коли вона отримає свій червоний диплом.
З Євгеном вона познайомилася на останньому курсі. Він вів у них спецкурс, і Даша відразу в нього закохалася.
Він був надзвичайно розумний, вражав своєю ерудицією, при цьому часто жартував і був дуже просунутим, хоча явно був старший за своїх студентів років на десять, якщо не більше.
Даша була дівчиною не з боязких, і сама пішла в атаку. Підходила до нього з питаннями по семінару, запитувала про викладацьку роботу, роздумуючи, чи не піти їй в аспірантуру…
Загалом, у них закрутилося. Роман був бурхливим і іскристим, немов бульбашки ігристого. І точно так само, як приносять свої наслідки ті самі бульбашки у великих кількостях, він теж обернувся для Даші головним болем…
Через три місяці Євген зізнався, що він живе в цивільному шлюбі вже вісім років з жінкою і що у нього є п’ятирічний син.
Даша не знала, до кого з цим звернутися. Подружкам її кавалер і так не особливо подобався, вони вважали його старим і нудним – у нього не було крутої машини, він не тусувався в клубах і взагалі був дуже серйозним.
Сказати матері, що вона зв’язалася практично з одруженим чоловіком, теж було неможливо – Даша цілком могла уявити, що їй скаже на це мати.
Ну і так як вона була психологом, рішення було одне – піти до іншого психолога і опрацювати з ним це питання. Що вона і зробила.
Невідомо, чи то психолог такий попався, чи то Даша чула те, що хотіла почути, але через кілька занять вона заглушила свою совість і вирішила, що потрібно думати про своє щастя.
Євген її кохав і серйозно збирався йти з сім’ї, в цьому вона не сумнівалася.
Потрібно було тільки закінчити навчання, щоб не відволікатися на всі ці розбірки, які неодмінно послідують після пояснення Євгена з дружиною.
Все це не заважало Даші добре вчитися – вона домоглася свого, і диплом дійсно був червоним.
На вручення вона ретельно вибирала сукню, в якій одночасно буде виглядати красивою і привабливою, але при цьому серйозною дівчиною, у якої велике майбутнє.
Звичайно ж, вона запросила батька, кілька разів дзвонила йому, уточнювала, коли і о котрій потрібно приїхати і так далі.
У день вручення дипломів він подзвонив і сказав, що захворів – висока температура, мабуть, підхопив вірус. Даша засмутилася до сліз, добре хоч Євген був поруч і підтримував її.
— Тобі потрібно до кінця опрацювати свою образу на батька, — говорив він. — Інакше ти завжди будеш шукати батька в мені.
А я б вважав за краще партнерські відносини, ти знаєш, я не майстер піклуватися про когось. І взагалі — ти доросла дівчина, і тобі пора мінятися ролями з батьками.
Ти ось почула тільки те, що батько не приїде. А знаєш, що чую я? Твій батько захворів і потребує допомоги близьких.
Даша вкотре здивувалася — який же Євген розумний! Наступного дня вона купила апельсини і відерце полуниці, тато її просто обожнював, і поїхала до нього в гості.
Двері їй відкрила сестра Ліза. Вони давно не бачилися, і Даша здивувалася, як ти виросла.
На відміну від Даші, вона завжди прагнула спілкування, і зараз дуже зраділа. Вона провела сестру в квартиру, і Даша побачила, що більше в ній нікого немає.
— А де тато? — здивувалася вона.
— Вони з мамою в магазин поїхали, — пояснила сестра. — Ой, як шкода, що ти вчора не змогла приїхати на мій день народження — було так весело!
Але я розумію, ти ж вчора диплом отримувала. Вітаю, до речі! А я хочу бути лікарем, як мама. Це мені? — вона вихопила полуницю з рук Даші. — Це моя улюблена ягода, я її просто обожнюю!
Правда обрушилася на Дашу нудотною лавиною. Ніякої застуди не було, він просто вирішив бути на дні народження молодшої дочки, яких, між іншим, буде ще багато, а ось диплом Даші вручали всього один раз.
У сльозах вона вискочила з квартири, залишивши сестру в повному нерозумінні. Вона довго бігла куди очі дивляться, натикаючись на перехожих, слухаючи обурені гудки автомобілів.
Потім зупинилася і вирішила зателефонувати Жені – вона повинна побачити його прямо зараз.
Але він не брав трубку, і Даша вирішила поїхати до його будинку (вона знала, де він живе), щоб, коли він побачить її пропущені, вони відразу могли зустрітися.
Женю вона помітила здалеку. Він вчив свого сина їздити на двоколісному велосипеді, тримаючи його за багажник. Даша довго стояла в тіні дерева і дивилася на цю картину.
Нарешті, Женя дістав телефон, побачив пропущені дзвінки і відразу ж набрав їй.
— Що сталося? — запитав він, знаючи, що просто так Даша б не стала дзвонити.
— Я їздила до тата. Він мені збрехав. Не було ніякої хвороби. У моєї молодшої сестри вчора був день народження — я зовсім забула про це, ми ж не спілкуємося. І ось він вирішив залишитися з нею.
Даша побачила, як Женя відійшов убік, залишивши свого маленького сина, і тут же почула в трубці:
— Ти де зараз? Я приїду, негайно приїду, ти тільки заспокойся!
Хлопчик, не впоравшись з керуванням, впав, але Женя цього навіть не помітив.
Даша, ковтаючи колючі сльози, сказала:
— Не треба приїжджати. Не зараз і ніколи взагалі. Я більше не хочу бути з тобою.
Вона поклала трубку, вимкнула телефон, розвернулася і пішла до зупинки.
Бо дивлячись на Женю із сином зі сторони, вона зрозуміла, що його хлопчика у майбутньому може чекати така ж неприємна ситуація, яку переживає тепер Даша.
І вона цього йому не бажала…
