— Ти справді за все платив? — Ольга здивовано витріщилася на чоловіка.
Віктор, схилившись над ноутбуком, відірвався від екрана й кинув на неї розгублений погляд.
— Ну так, а що тут такого? — він знизав плечима, ніби йшлося про щось само собою зрозуміле.
— Комуналку, продукти… Все? — Ольга нахмурилася.
— Так. Я ж там жив. Логічно, що оплачував свою частину.
— Свою? Але ж Сергій теж там жив. Він хоч щось платив?
Віктор зам’явся.
— Ну… Він вважав, що оскільки він старший і жив там раніше, квартира більше його, ніж моя.
Ольга мовчки перетравлювала почуте, намагаючись знайти в цьому хоч краплю здорового глузду.
Два рідні брати успадкували квартиру від бабусі, але старший вирішив, що житло належить йому, бо він першим туди заїхав.
А молодший брат чотири роки слухняно оплачував усі рахунки й купував їжу на двох.
— Тобто він дозволив тобі жити у вашій спільній квартирі, але на своїх умовах? — уточнила вона.
— Ну… Так.
Ольга уважно подивилася на чоловіка. Він говорив про це спокійно, без тіні обурення, ніби це була звичайна ситуація. Вона намагалася уявити собі таку ж картину у своїй сім’ї, але не могла.
— І ти справді думав, що це нормально?
Віктор невизначено знизав плечима, знову уткнувшись у ноутбук.
Ольга згадала свій перший візит до тієї самої квартири.
Вони з Вітею тоді ще тільки зустрічалися, й вона залишалася в нього ночувати час від часу.
Брат чоловіка Сергій одразу їй не сподобався: холодний погляд, натягнута усмішка й зверхній тон, яким він спілкувався навіть з Віктором.
Перший тривожний дзвіночок пролунав, коли вони якось вирішили приготувати вечерю. Ольга принесла з собою частину продуктів. Яйця, масло й борошно взяли із запасів. Вони почали готувати, коли на кухню увірвався Сергій.
— Взагалі-то це мої продукти! — заявив він, склавши руки на грудях.
Ольга тоді здивувалася, але промовчала. Віктор теж не став сперечатися, лише ніяково вибачився, пообіцявши “все компенсувати”.
Тепер, згадуючи той випадок, Ольга розуміла, що це був не поодинокий епізод, а частина загальної картини.
Сергій жив так завжди: все спільне — це його, а все чуже — теж його, якщо можна якось на цьому заробити.
— Слухай, але ж твої батьки знали про це? Чому ніхто нічого не сказав? — Ольга ледве стримувала обурення.
— Ну, мама його соромила, що це негарно з його боку, однак… — Віктор замовк, підбираючи слова. — Вона воліла з ним не сперечатися.
— А ти?
— А я просто звик.
Ці слова остаточно розставили все на свої місця. Сергій з дитинства ставив себе вище за всіх, а Віктор поступався. І якщо в дитинстві це здавалося нормальним, то зараз, коли вони дорослі люди, це виглядало абсурдно.
— Знаєш, мені здається, що Сергій користується тобою все життя, а ти навіть не помічаєш.
Віктор лише невизначено знизав плечима. Він не любив сварок, уникав конфліктів, а Ольга вже відчувала, що рано чи пізно зіткнення з його братом буде неминучим.
Поступово сумніви міцніли.
— Вікторе, я не втратила слух? Ти серйозно заплатив (розповідь спеціально для сайту Цей День) братові за те, що він тебе забирав з вокзалу? — Ольга зупинилася в дверях кухні, дивлячись на чоловіка, який із найзвичайнішим виглядом пив чай.
Віктор зітхнув, але, не відриваючись від чашки, кивнув.
— Так. Він же витратив на мене свій особистий час і бензин…
— Бензин можна було оплатити, але ти заплатив удвічі більше, ніж коштувало б таксі! — Ольга сплеснула руками.
— За таксі теж треба платити, то яка різниця? — Віктор знизав плечима, ніби це було логічно.
— Різниця в тому, що “зазвичай” близькі родичі допомагають одне одному! І зазвичай безкоштовно!
— Ну, він же ризикував, катаючись на зламаній машині… Я справедливо компенсував.
Вона застигла, чекаючи, що Віктор хоча б спробує заперечити. Але він просто знову знизав плечима й зробив ще ковток чаю, ніби розмова була про якусь побутову дрібницю.
Після весілля вони з’їхали на орендовану квартиру, і Сергій залишився жити сам на “своїй” житлоплощі.
Ольга думала, що тепер він нарешті відчує різницю між життям із братом і самостійністю, але помилилася.
Сергій почав навідуватися в гості дедалі частіше, скаржачись на життя й фінансові труднощі.
— Щось комуналка подорожчала, — говорив він, розгулюючи їхньою квартирою, як своєю. — Раніше якось легше було, а тепер важко, самому ж.
— Ну то ти ж доросла людина, впораєшся, — усміхалася Ольга чемно, але з явним натяком.
Сергій кривив губи, але продовжував:
— А ще машину відремонтувати треба. Взагалі незрозуміло, звідки я маю брати гроші.
Він не просив прямо, але натякав так наполегливо, що навіть Віктор починав відчувати себе зобов’язаним.
Якоїсь миті Ольга зловила себе на думці, що чоловік знову потрапив під вплив брата, як у ті роки, коли платив за двох, вважаючи це нормою.
Але після випадку з вокзалом вона вирішила, що час ставити межі.
— Вітю, наступного разу ніяких грошей не давай. Якщо йому складно просто зустріти тебе, замов таксі, вийде дешевше. Твій брат поводиться, як дрібний торгаш, а ти дозволяєш йому так чинити з тобою.
Віктор нахмурився, але нічого не сказав. Можливо, вперше за довгий час він задумався над її словами.
Минуло кілька тижнів, і, коли знову постало питання про допомогу з машиною, Ольга мовчки викликала таксі.
Віктор повернувся додому й тихо усміхнувся.
— Таксі й справді дешевше.
Дружина нічого не відповіла, але всередині відчула полегшення. Схоже, Віктор потихеньку переглядав те, що раніше здавалося йому нормальним.
Але фінальне випробування було попереду.
— Це все? — Ольга відкинулася на спинку стільця, потираючи втомлені руки.
На столі перед нею лежав зошит із розрахунками, а поруч — пачка грошей, рівно відрахована для остаточного поділу.
— Так, ми продали все до останньої квіточки, — Віктор втомлено усміхнувся й потягнувся.
Вони з чоловіком уперше вирішили спробувати невеликий бізнес. Закупили оптом квіти в горщиках і продавали їх із доставкою. Весна – всім хочеться краси.
Ольга заздалегідь прорекламувала товар серед знайомих, колег і в соцмережах, і замовлення надходили одне за одним. Більшу частину партії розібрали ще до дня продажу.
Коли про це дізнався Сергій, він одразу ж запропонував “взяти участь”.
— Давайте скинемося ще, докупимо квіти! Я запропоную на роботі, у мене там багато знайомих, — говорив він, з ентузіазмом розмахуючи руками.
Ольга спочатку не хотіла зв’язуватися з ним, але Віктор на той момент ще не був готовий жорстко відмовити братові.
Але врешті вони погодилися. Сергій вклався нарівні з ними, а ще запропонував свій балкон для зберігання, щоб удома в Ольги та Віктора не було зайвого “квіткового складу”.
На перший погляд усе йшло гладко. Квіти розібрали за лічені дні, а Сергій справді залучив додаткових клієнтів. Однак коли дійшло до поділу прибутку, почалося найцікавіше.
— Зачекайте, а як ми ділимо? — Сергій зверхньо усміхнувся. — Ми ж по-різному вклалися.
Ольга нахмурилася.
— Як це “по-різному”? Ми скидалися порівну, рівними частинами.
— Ну, гроші-то, може, й порівну, але ж я ще й місце надав! — він театрально розвів руками. — Квіти в мене зберігалися. І бензин я витрачав, коли розвозив своїм колегам.
Ольгу ніби холодною водою обдало.
— Ти сам запропонував зберігати їх у себе, тебе ніхто не просив, — різко відповіла вона. — А про бензин…
То ми теж розвозили, якщо на те пішло. Якщо вже рахувати по-чесному, то ти теж повинен нам доплатити за ті доставки, які зробили ми.
Сергій примружився, мабуть, усвідомивши, що його аргумент не спрацював.
— Ну взагалі-то, якби не я, у вас би не було клієнтів із заводу! — він підвищив голос, переходячи в наступ.
— Якби не ми, квітів би взагалі не було, — Ольга склала руки на грудях. — І твої клієнти залишилися б ні з чим. Як і ти.
Віктор, який до цього мовчки спостерігав за суперечкою, нарешті втрутився.
— Ділимо гроші за вкладеннями. Все було порівну, отже, й прибуток навпіл, — його голос звучав спокійно й упевнено.
Сергій явно не очікував такого тону від брата. Він сіпнувся, стиснув губи, але промовчав. Віктор відрахував його частку, поклав перед ним і подивився прямо в очі.
— Більше ми разом ніяких справ не ведемо, — сказав він без зайвих емоцій.
Сергій мовчки згріб гроші, зло кинув щось нерозбірливе під ніс і вийшов, грюкнувши дверима.
Ольга подивилася на Віктора.
— Ти нарешті все зрозумів?
— Так, — кивнув він, відкинувшись у кріслі. — Хай і з запізненням, але зрозумів.
Однак нахабства Сергію було не позичати. Через рік, з наближенням теплого сезону, він знову спробував взяти родичів штурмом.
— Він знову дзвонив, — Віктор втомлено позіхнув.
Ольга, яка поливала квіти біля вікна, обернулася й одразу зрозуміла, що розмова була неприємна.
— І що цього разу? Скарги на життя чи прохання про гроші?
— Гірше, — Віктор гірко усміхнувся. — Запропонував знову “робити бізнес” поки сезон.
Ольга застигла, потім повільно поставила лійку на підвіконня.
— І після того, як він влаштував скандал минулого разу, він думає, що ми знову з ним працюватимемо?
— Ага, — Віктор хмикнув. — І, що забавно, каже, що “зла не тримає”.
Після минулої сварки вони з Сергієм майже не (розповідь спеціально для сайту Цей День) спілкувалися. Перший час Віктор почувався ніяково, але поступово усвідомив, що в його житті стало менше негативу, напруги й постійних прохань “допомогти”.
Сергій удав, ніби сам не зацікавлений у контакті, хоча Ольга знала: він просто чекав моменту, коли знову зможе чогось вимагати.
— І що ти відповів?
— Відмовив. Сказав, що з ним більше ніяких справ мати не будемо.
— І як він відреагував?
Віктор усміхнувся, але погляд його був похмурий.
— Почав кричати, що ми невдячні, що “минулого разу він нам допоміг”, що я ведуся на твої слова й відштовхую рідного брата.
Ольга фиркнула й похитала головою.
— Авжеж, як завжди. “Допомога”, яка чомусь повинна нам же обійтися дорожче.
Віктор подивився на неї й раптом важко зітхнув.
— А раніше я б знову погодився, — зізнався він. — Шукав би виправдання, переконував би себе, що “ну це ж брат”.
— Але тепер не шукаєш?
Він похитав головою.
— Ні. Тепер я бачу, що він ніколи не зміниться.
Ольга взяла його за руку, стиснула пальці на знак підтримки.
— Ну що ж, краще пізно, ніж ніколи.
А у вас є такі родичі?
