Ася дуже любила свою старшу сестру. Незважаючи на різницю у віці в 16 років, вони були подружками.
Звісно, Анна регулярно «грала роль старшої» — як вони між собою жартували — і повчала сестру, і сварилася, але це ж нормально.
Зате коли Асі потрібна була допомога або вона хворіла, Анна робила все, щоб їй допомогти, не відходила ні на крок.
Своїх батьків — точніше, маму (тато був невідомий), — Ася зовсім не пам’ятала. Анна розповідала, що сестрі було два роки, коли їхня мама пішла з життя.
Потім вони переїхали в інше місто, і тому навіть могилу матері Ася жодного разу не відвідувала.
Тільки завдяки наполегливості та допомозі сестри Ася вступила до інституту і дуже старалася вчитися добре.
Вона планувала потім влаштуватися на роботу і дати відпочити Анні, яка все життя працювала на двох, а іноді й на трьох роботах, щоб забезпечити їхню маленьку сім’ю всім необхідним.
Звісно, коли Ася познайомилася з Сашею, вона відразу розповіла про це Анні.
— Дивись, обережніше там із знайомствами, — нахмурилася та. — Ти ж у нас наївна дівчина.
Навколо повно людей, які тебе легко обдурять. І взагалі, рано тобі про наречених думати. Вчися!
— Ну, Анечко, ну не сердься… Саша дуже хороший. Він уже технікум закінчив, в армії відслужив, працює, а тепер ось вирішив вищу освіту здобути.
І він добрий, і турботливий, — Ася обійняла сестру, заглядаючи їй в очі. — Ти коли лаєшся, у тебе зморшка на лобі з’являється, — прошепотіла вона на вухо Анні й весело розсміялася.
Анна була серйозною жінкою, на роботі — вона працювала товарознавцем у супермаркеті — її побоювалися.
Там вона нікому не давала спуску, а ось ласкавий погляд і тихий голос сестри робили з неї найдобрішу жінку.
Ася цим користувалася нечасто, тільки у виняткових випадках — як, наприклад, при повідомленні про появу нареченого.
У тому, що Саша — наречений, сумнівів у Асі не було. Хлопець явно мав намір створити з нею сім’ю, про що серйозним голосом говорив неодноразово.
Через місяць від дня знайомства Ася привела його додому на вечерю.
— Де ви працюєте, юначе? Батьки є? Де живуть? — Анна пильно вдивлялася в обличчя Саші, засипаючи його питаннями.
—Аня-аа, — молодша подивилася на неї благально.
— Нічого, Ася, — спокійно промовив Саша. — Твоя сестра ставить нормальні запитання. Вона ж за тебе турбується.
Працюю в невеликій фірмі, яка займається програмним забезпеченням. Поки що зарплата невелика, але перспективи дуже хороші.
Батьки живуть далеко, у нас з ними гарні стосунки, але у кожного своє життя.
— Зрозуміло…
— А я маю намір створити свою сім’ю з вашою сестрою, бо кохаю її, — раптом заявив Саша, здивувавши обох родичок.
— Ви знайомі всього місяць, — підняла брови Анна.
— Мені достатньо, щоб усе зрозуміти, — посміхнувся Саша. — Справа тільки за Асею.
У Асі в цей час з’явився такий сяючий вираз обличчя, що було зрозуміло — за нею справа не застоїться.
Саша став у них частим гостем і не давав жодного приводу Анні сумніватися в його порядності, добрих намірах і коханні до Асі.
Хлопець був турботливим, вправним, не пив, не палив, усі «чоловічі» справи по дому переробив.
— Прямо золото, а не чоловік! — уїдливо сказала Анна одного разу.
— Так! Він у мене такий, — щасливо посміхнулася у відповідь молодша.
Через три місяці Саша зробив Асі пропозицію, і вона погодилася. Тільки от Анна не дуже зраділа.
— Тобі ще вчитися треба, — нахмурилася старша сестра. — Обов’язково одружуватися? Поживіть разом, придивіться одне до одного.
— Ну, Ань… — Ася «увімкнула підлесливий режим». — Ну чого ти злишся?..
— Я не злюся, а піклуюся про тебе. У 19 років виходити заміж зарано! Тим більше що в тебе й професії ще немає!
— Ну що ти заладила! Та отримаю я диплом — обіцяю!
І все-таки проти волі сестри вона не пішла.
— Давай почекаємо, — із зітханням попросила Ася коханого. — Аня, вона добра, подумає і передумає.
— Гаразд. Але жити нам разом можна? — посміхнувся Саша.
— Це так. Коли переїдеш?
— М-м-м… Я думав, це ти до мене переїжджаєш?..
— Куди?! — розсміялася Ася. — У кімнату в гуртожитку, де ви втрьох живете?
— Ти мене ображаєш! На роботі, коли дізналися, що я збираюся одружитися, виділили мені квартиру.
Звісно, не у власність, але платити треба лише за комунальні послуги та за лічильниками, звичайно.
— Ого! А чому ти мовчав?
— Хотів зробити сюрприз до весілля, але раз воно відкладається…
— Ура!!! — Ася з виском кинулася на шию коханому.
А ось Анна сприйняла цю новину по-своєму — вона категорично відмовилася відпускати від себе сестру:
— Живіть тут. Дві кімнати — всі помістимося.
— Ну, Аня, ми хочемо жити своєю сім’єю і тобі не хочемо заважати, — заперечила Ася.
— Ви мені не заважаєте, і я вам заважати не буду. Хочеш мене кинути? Я ж доя тебе все життя старалась…
— Але ж я не можу весь час з тобою жити, колись ми мали роз’їхатися. Чому не зараз?
— Ні, я сказала!
— Я вже повнолітня і сама вирішую, де мені жити! — не витримала Ася. — Ти мені не заборониш!
І тоді сталося щось дивне: Анна раптом розплакалася і почала благати сестру не кидати її. Ася неабияк злякалася.
Вона навіть жодного разу не бачила, щоб сестра просто плакала, а тут — справжня істерика.
Довелося навіть викликати швидку — інакше Аню було не заспокоїти.
— Я не розумію, чому твоя сестра так реагує? — здивувався Саша, вислухавши наречену. — Ні, ну багато батьків хочуть, щоб діти жили з ними разом, але не сестра… і не такою мірою.
— Вона мені матір замінила, Сашо. Все для мене робила, від особистого життя відмовилася — весь час працювала і дбала про мене.
— Ну ось. Аня зможе тепер налагодити своє особисте життя — ніхто їй не заважатиме, а ми будемо приїжджати в гості. Адже переїзд не означає, що ти її кидаєш назавжди.
— Давай поки що поживемо у нас, — благально подивилася на коханого Ася. — Потім вона, може, заспокоїться і змінить рішення?..
Але все стало ще гірше. Анна буквально не зводила очей з молодшої сестри. Постійно дзвонила їй, перевіряла, де вона. Весь час питала, чим вона збирається займатися.
Як тільки Ася заводила розмову про переїзд, Аня так змінювалася в обличчі, що молодшій ставало просто страшно — раптом знову істерика?
Саші вся ця ситуація здавалася дуже дивною. Анна ніяких претензій до майбутнього зятя не висувала — вона просто не помічала його.
У хлопця склалося враження, що, якщо сестра нареченої вирішить їх розлучити, то зробить для цього все. А розлучатися з Асею він категорично не хотів.
— Слухай, а у вас взагалі немає родичів? — запитав він у Асі. — Може, якщо хтось приїде, поговорить з Анною, то вона заспокоїться?
— Я не знаю, — розгубилася вона. — Аня казала, що нікого немає.
— А є сімейні фотографії? Може, ми самі пошукаємо?
— Сестра сказала, що вони давно загубилися під час переїзду…
«Все дивніше й дивніше», — подумав Саша і вирішив звернутися по допомогу до свого приятеля, який в Інтернеті був здатний знайти все, що завгодно.
На подив хлопця, інформація знайшлася досить швидко.
Якась Інна Валеріївна розшукувала свою дочку, виклавши єдину дитячу фотографію дівчинки.
Як приятель зрозумів, що це саме те, що вони шукали, для Саші залишилося загадкою, але він зв’язався з жінкою.
Того дня Ася вийшла з інституту з однокурсниками, але до зупинки підійшла одна.
Саша затримався на роботі і зустріти її не міг. А шкода. Удвох було легше переносити постійну увагу сестри.
— Ася?.. — пролунав звідкись збоку незнайомий жіночий голос.
Ася обернулася.
— Ти ж Ася?.. — повторила незнайомка.
На вигляд їй було років 60. Темне коротке волосся, якісь втомлені очі, одяг чистий, охайний. На бездомну не схожа.
— А ви хто? І чому звертаєтеся до мене на «ти»? — нахмурилася Ася.
— Як же мені до тебе ще звертатися, якщо ти моя дочка? — дивлячись прямо в очі, промовила жінка. — Мене звати Інна Валеріївна. Ти, напевно, знаєш. Або Аня тобі й цього не розповіла?..
— Моя мама давно на тому світі. Не знаю, навіщо це вам, але…
— Ася, зачекай! Ми з Анею колись сильно посварилися, ось вона й поїхала, забравши тебе. Давай посидимо десь, поговоримо.
Ася, сама не знаючи чому, повірила жінці й вирішила її вислухати.
Інна Валеріївна розповіла, що 18 років тому вона збиралася вийти заміж за коханого чоловіка, і саме через це вона тоді посварилася з Анною.
Та, мовляв, не хотіла бачити в домі чужого чоловіка і втекла, прихопивши з собою дворічну сестру. Мати довго їх шукала, але знайшла лише зараз.
У Асі голова йшла обертом від цих новин. Чому Аня приховувала це від неї?! Чому обдурила, що мати на тому світі?! Як так можна?!
Довго розмовляти з Інною Валеріївною Ася не могла — сестра чекала її вдома, і чергового скандалу не хотілося.
Увечері Ася розповіла все Саші, і в того відразу виникли питання.
— Дивно… Навіть якщо Анна втекла разом з тобою, то вас мала б шукати поліція, і знайшла б. Ви ж не якісь шпигуни. Ви прізвище змінювали?
— Я не знаю. Та у нас таке прізвище поширене, тільки за ним не знайшли б.
— Ну все одно. Ані тоді було всього 18 років. Вона в будь-якому разі викликала б підозри з маленькою дитиною на руках.
А документи? Ти бачила своє свідоцтво про народження? А свідоцтво про те, що матері не стало?
Ася заперечно похитала головою. Вона почала приходити до тями після розмови з Інною Валеріївною і з Сашею зараз була повністю згодна.
— Може, вона якась аферистка? Тільки сенс незрозумілий — живете ви небагато, квартира теж не цінний куш. До речі, звідки вона у вас?
Ася вкотре сказала, що не знає. Усім займалася сестра, не втаємничуючи її в подробиці.
У підсумку пара вирішила розпитати все в Анни вже наступного вечора.
— Ань, а може таке бути, що наша мама жива? — невинно поцікавилася Ася, коли вони закінчували вечерю чаюванням.
— З чого б це? — Анна явно напружилася, але говорила спокійно. — Що за фантазії?
— До мене вчора підійшла якась Інна Валеріївна і сказала, що вона — моя мати.
— Скільки разів я тобі казала, щоб ти не…
— Аня! Відповідай на питання! — перервала її сестра.
— Я тобі вже раніше на нього відповідала. Нічого не змінилося! — відрізала Анна.
— Покажи свідоцтво мами…
Анна не встигла відповісти, як пролунав дзвінок у двері. За хвилину Саша провів до кухні Інну Валеріївну.
— Це я її покликав. Вирішив, що треба відразу в усьому розібратися, у присутності всіх учасників, так би мовити, — відповів він на німе запитання сестер.
Гостя ж виглядала дещо розгубленою. Мабуть, вона не очікувала побачити й Анну теж.
— Ну, привіт, мамо, — з нажимом промовила Анна. — Який чорт тебе знову приніс у наше життя?!
— Можна й ввічливіше звертатися до матері, — скривилася Інна Валеріївна. — Ти зовсім не змінилася.
— Правда, Ань, чого ти? — тихо промовила Ася.
— Чого я?! А матуся тобі не розповіла?! Ні?! Як вона збиралася віддати тебе в дитбудинок?!
Як я в її ногах валялася, щоб вона цього не робила?!
Як благала оформити на мене опікунство, натомість пообіцявши звільнити квартиру, щоб вона могла там спокійно жити зі своїм коханцем?!
— Ну тоді вже й розкажи, як ти зганьбила сім’ю, народивши в 16 років, — зло посміхнулася Інна Валеріївна. — Як мені довелося на пів року кинути роботу.
Довелося жити в селі з тобою, а потім записувати дитину на себе. І все, щоб сором прикрити! Щоб життя тобі не зіпсувати.
— А я просила?! Ні, я просила — залишити мене там же в селі у тітки разом з Асею, але ти ж не погодилася!
— Зачекайте! — благала Ася. — Про що ти, Аня?!
— Та дочка ти її рідна! — пирхнула гостя. — Нагуляла десь тебе, і так і не зізналася, від кого. Уперта! Звісно, а виховувати мені!
— Не надто ти й виховувала, — припекла Анна. — Забула вже, як дорікала мені з Асею за кожен шматок хліба.
Як заявила через два роки, що ми тобі заважаємо будувати особисте життя?! Збудувала?! Тоді чого прийшла?!
— Володя пішов у засвіти, — раптом схлипнула Інна Валеріївна. — У мене більше нікого немає. Розшуківала вас, думала…
— Ах, ось у чому справа! І нема чого тут думати! — перебила її Анна.
Вони викрикували звинувачення одна одній і не помічали, як змінюється обличчя Асі. Зате це помітив Саша.
Він обійняв наречену і, прошепотівши: «Ходімо», повів її до виходу з квартири.
Родички, що лаялися, навіть не відразу це помітили, а потім було вже пізно.
Ася переїхала до Саші. З Анною вони все-таки поговорили й помирилися. А з Інною Валеріївною «сестри» спілкуватися відмовилися.
