Клава і сама не знала, як у них з Васею вийшов такий розумний синок. Вони обоє закінчили тільки дев’ять класів, і то завдяки доброті вчителів.
Кожному своє, як то кажуть, зате у Клави будь-яке насіннячко або паросток через тиждень вже колосилися буйним цвітом, а у Васі так взагалі руки були золоті.
Дітей у них було четверо – старша Марія, потім друга дочка, Ніна, а слідом і два сини, які народилися в один день – Семен і Павло.
Ось Павло і був тією самою апельсинкою, яка народилася у осики – йому трьох ще не було, а він говорив краще за середню дочку Ніну.
А коли в школу пішов, то взагалі всі вчителі ахали – він і читав, і писав, і числа множив, так що відразу його до другого класу відправили.
Може, це і несправедливо було по відношенню до інших дітей, але Павло був у Клави на особливому рахунку.
Він і від домашніх справ був звільнений, і все, що просив, вона йому купувала – книжки там різні або мікроскоп.
І навіть коли настали важкі дев’яності, в які не тільки країни розвалювалися, але і все Клавине життя, яке в один рік поховало і чоловіка, і старшу помічницю, донечку Машу, все одно вона не чіпала сина і давала йому займатися, а потім ще й до міста відправила вчитися.
— Про що ти тільки думаєш, Клавдія, — говорили їй сусідки.
Вони бачили, як Семен воду з колонки тягає, Ніна картоплю в городі копає, а Павло сидить собі в тіні на лавці і книжку читає.
— Думаєш, він тобі потім відплатить, склянку води в старості піднесе? Поїде він, і справа з кінцем.
— Ви мене ще повчіть! — відгукувалася Клава. — Що хочу, те й роблю.
Діти теж матері висловлювали свої невдоволеня.
— Чому я дрова рубати повинен, а він рівняння вирішувати? — обурювався Семен.
— Ну, сядь вирішуй, коли хочеш, — посміхалася Клава.
Семен брав до рук підручник, сидів над ним хвилин п’ять, потім закривав його та в серцях і говорив:
— Яка дурниця, я і справді краще піду дрова рубати!
Але найбільше ображалася Ніночка. Вона відкрито бунтувала проти особливого становища брата.
Сестра раз у раз норовила зробити йому якусь капость — то зошит його в піч викине, то в черевики тухле яйце підкладе.
— Ти йому вічно найсмачніший шматок віддаєш, — кричала вона матері. — А він поїде і кине тебе, — повторювала дочка слова сусідок.
Коли Павло поїхав вчитися, в будинку стало спокійніше і тихіше. І якось сумніше, прикипіла Клава до молодшого сина всією душею.
Спочатку він писав докладні листи, описував все своє навчальне життя, чуже і незрозуміле Клаві.
Але з часом листів стало менше, а приїжджати він став все рідше — мабуть, сусідки були праві…
Клаві було гірко від цього, але вона не показувала цього. Все ж син вивчився, людиною став.
Ніночка вийшла заміж, у сусіднє село перебралася. Зять Арсеній не особливо подобався Клаві.
Був він якимось мрійником, постійно вигадував новий спосіб збагатитися і завжди прогорав.
Зараз ось вигадав пекарню відкрити, добре, що йому кредит не дали.
Семен жив з Клавою і одружуватися поки не поспішав, хоча наречених підходящих було більш ніж достатньо.
— Ех, мамо, мені б ще трохи погуляти! Я ось надумав машину купити. Тільки не драндулет якийсь, а іномарку. Уявляєш мене на іномарці, мамо?
Клава у відповідь зітхала:
— Ну яка машина, Семене? Ти прямо як зять наш, Арсеній. Нема чого мріяти, працювати треба…
Це вона, однак, так, для залякування — Семен пішов у батька, будинок так відремонтував, що як на картинці.
Працював трактористом, і працював добре — часто халтури різні знаходив. Клава не скаржилася, хороший у неї був син.
А ось другий… Де він, що він — Клава не знала. Рік уже від нього звісток не було, останнє, що він писав, це те, що поїхав на заробітки, а куди — хто його знає.
Коли біля будинку зупинилася новенька блискуча машина, Клава подумала, що це хтось заблукав, дорогу хоче запитати.
Але так голосно і нахабно машина просигналила, що в материнське серце відразу закралася надія. Вона відчинила хвіртку і вийшла до дороги.
Біля машини стояв Павло. Клава, зрозуміло, відразу його впізнала, хоча востаннє бачила два роки тому.
Найбільше він був схожий на її покійного Васеньку – високий, плечистий, із золотистими кучерями.
Який гарний! І всі сусідки теж висипалися з будинків або виглядали через віконця. Нехай бачать, що Павло не забув матір, приїхав провідати.
Клава кинулася до сина, притиснула його до серця. Ось він, рідна кровиночка, не дарма все було, не дарма.
Семен зустрів брата похмуро.
— Машина у тебе непогана, — із заздрістю зазначив він.
— А це не моя машина, — весело відповів Павло.
— А чия ж? — трохи заспокоївся Семен.
— Твоя, — Павло простягнув братові ключі. — Бери-бери, я вже й дарчу підготував, до нотаріуса потім заїдемо.
Семен розгублено подивився на матір. Та щиро посміхалася.
— Ну дякую, брате, — збентежено сказав Семен. — Але ж вона така дорога!
— Не дорожча за гроші, — сказав Павло. — А Ніночка де?
— А Ніночка вийшла заміж, — поспішила пояснити Клава. — У сусіднє село переїхала.
Чоловік у неї хороший, працьовитий, ось, скоро чекають на поповнення…
— Заміж, кажеш? Ну тоді поїхали в гості, чи що. Вези нас, Сьома, на своїй машині.
Ніна зустріла їх збентежена і пузата.
А її чоловік, Арсеній, відразу почав показувати, який він успішний бізнесмен, розповідати, як вони відкриють пекарню і тоді заживуть…
— Базікало, ти, — прикрикнула на нього Ніна. — Тобі ж кредит не дали, яка пекарня. Ти не слухай його, Паша, він у мене мрійник.
Павло посміхнувся і відповів:
— Ну з пекарнею ми справу вирішимо, не проблема. Скажеш, скільки тобі треба, я переведу.
Ошелешений Арсеній дивився на Павла з недовірою. Він від дружини вже встиг наслухатися, що її брат — невдаха і невдячний.
Павло тим часом дістав з кишені маленьку коробочку і простягнув сестрі.
— А це тобі, Ніночко.
Та обережно відкрила червоний футляр. Всередині лежали чудові золоті сережки зі смарагдами, кольору точнісінько як її очі.
Вона ахнула і одразу ж почала їх приміряти. Покрутилася біля дзеркала і сказала:
— Дякую, Пашо, вгадав. Я скільки в Арсенія випрошувала сережки, а він мені тільки м’ясорубку і купив!
Клава сиділа притихла і щаслива. Зараз син, напевно, і їй щось подарує, сережки або браслет. А краще б пральну машинку, звичайно.
Але син нічого не дарував, і тільки коли Ніна згадала, що мати після пологів обіцяла їй з онукою допомагати, Павло сказав:
— Ну тільки ненадовго, Ніночко. Маму я із собою заберу. Якщо вона, звичайно, захоче.
Клава дивилася на сина з подивом. З собою? Куди? Як?
— Я не знаю… А як же будинок?
— А що — будинок? Там Сьома буде жити, нову господиню приведе. Я без тебе, мамо, сумую. Поїдеш зі мною? Не сподобається — повернешся.
Клава й не знала, що думати. Тут все її життя, Васина і Машина могили… Але там її улюблений син і зовсім інше, незнайоме їй життя. Цікаво – що б сказав Вася?
Клава немов побачила свого чоловіка на порозі – шапка набік, мозолисті руки складені на грудях.
— А чого тут думати, Клаво? Ти для чого його так виростила? Для кращого життя.
Пора і тобі це життя подивитися, інакше як зрозуміти, даремно все це було чи не даремно?
Клава посміхнулася і сказала:
— Чому б і не поїхати, синку…
