— Добрий день, а ви, бува, не знаєте, в якій квартирі живе Арсеній Савельєв? Він нещодавно переїхав до цього будинку, — Влада побачила жінку, яка виходила з під’їзду житлового будинку.
Дівчина хотіла зробити сюрприз своєму коханому хлопцю: привезти подарунок до Дня всіх закоханих, а заодно подивитися, як він живе.
За два місяці стосунків Влада досі не бувала у нього в гостях: все якось не складалося або скасовувалося в останній момент.
І раптом так співпало, що дівчина, поспішаючи на навчання до вузу, випадково забула ключі від будинку, а їхати за запасними на інший кінець міста на роботу до брата було лінь.
Вона вирішила дочекатися брата з роботи, поєднавши приємне з корисним.
Тому, знаючи, що у Арсенія сьогодні має бути короткий день, вона згадала адресу, за якою не один раз підвозила його додому, і вирушила в гості.
Дорогою купила кумедний брелок у вигляді сердечка. Швидше, цей презент був лише приводом, щоб зайти «на чай».
— Арсеній? А… це з бородою такий. Так, пригадую, бачила його зараз, додому йшов якраз. А ви, вибачте, хто? — дама з підозрою подивилася на Владу. — Навіщо вам мій сусід?
— Я кур’єр, — швидко знайшла відповідь Влада. — Документи треба доставити. А він трубку не бере. У заявці номер квартири забули вказати. Ось я і ходжу, у всіх питаю.
— Неймовірно, яка ви відповідальна кур’єрка! Ось у мене днями була ситуація… — пані почала розповідати, але Влада не слухала.
Вона побачила у вікні першого поверху знайому квітку в горщику — різдвяну зірку, ту саму, яку вона подарувала Арсенію на свято місяць тому.
— Так ось… Савельєви живуть у 3 квартирі, — закінчила пані. — Ходімо, я вам двері відчиню.
— СавельєвИ? — посміхнулася Влада. — Це ви так про Арсенія і його собаку?
— Ні, собаки в Арсенія немає. Що ви? Я знаю собачників у нашому будинку. Зачекайте… А звідки кур’єр знає, що у клієнта вдома собака? — питанням на питання відповіла пані, і Влада почервоніла.
— Я просто припустила. Вибачте, у мене таймінг. Дякую! Усього вам найкращьогт.
Влада пішла до потрібної квартири, так і не дізнавшись, чому сусідка говорила про Савельєва у множині.
Дівчина знала, що всі родичі у нього живуть в іншому місті, а з близьких — тільки собака, Тіма, з яким дівчина ніяк не могла познайомитися. Мабуть, сусідка просто переплутала.
Влада натиснула на дзвінок і стала чекати. Їй здалося, що вона почула тупіт. Але чомусь двері не відчинили.
Вона вирішила зателефонувати Арсенію на мобільний, вирішивши, що дзвінок зламаний.
Дівчина була впевнена, що її коханий вдома. Сусідка його бачила, у вікні горіло світло…
— Алло? — якось тихо відповів Арсеній.
— Відкрий мені двері. Я стою на порозі, а ти мене не пускаєш.
— Ти що, приїхала? Чому не попередила? — голос на тому кінці здався Владі схвильованим.
— Випадково вийшло. Впустиш — розповім.
— Мене немає вдома. На роботі затримали.
— Дивно. А сусідка сказала, що ти вдома.
— У неї з головою не все гаразд. Вибач, мені треба йти. Доведеться твій візит призначити на інший день. Я буду вдома тільки через дві години.
Мені дуже шкода, правда. Я завтра заїду до тебе, влаштуємо романтичну вечерю. Ну все, бос іде, — прошепотів Арсеній, а потім Влада почула гудки.
Їй нічого не залишалося, як покинути під’їзд. Не стукати ж у зачинені двері! Незважаючи ні на що, вона не хотіла ставити під сумнів слова Арсенія.
Сусідка, мабуть, занадто погано знала тих, хто жив поруч. А світло в квартирі цілком могло горіти через те, що його забули вранці вимкнути.
З цими думками Влада відкрила машину і сіла за кермо. Вона кинула погляд на вікно, розташоване на першому поверсі, і їй здалося, що фіранка здригнулася.
«Може, вітер? Або собака?»
Чомусь Влада не поспішала їхати. Вона подивилася на годинник і придумала чудовий план: у будинку була піцерія з доставкою.
Влада вирішила будь-що-будь дочекатися свого хлопця і переставила машину ближче до входу в піцерію, а потім швидко зробила замовлення.
Вже через 15 хвилин вона відкривала велику коробку «сирної». Сидячи на лавочці біля будинку, Влада смакувала піцу і поглядала на вікна.
Дівчина розташувалася так, що її не було видно, зате у неї був чудовий огляд.
Саме тому вона ледь не вдавилася піцою, коли побачила Арсенія, який щось зосереджено вишукував на парковці, виглядаючи у вікно.
«Чи не мою машину він шукає?» — промайнуло в голові.
Першою думкою було кинутися до його вікна і задати всі питання. Але чомусь Влада вирішила ще поспостерігати за ним.
Вона була точно впевнена, що Арсеній не міг прийти додому, поки вона їла. Весь цей час двері в під’їзд були в її полі зору.
А це означало лише одне: Арсеній збрехав. Він був удома, коли вона дзвонила йому у двері. А чому він не відкрив? Ось у чому питання.
Арсеній тим часом переконався, що на парковці немає машини Влади (вона переставила її з іншого боку від під’їзду).
Завіса опустилася, і Влада почала швидко збирати піцу, щоб піти до благовірного знову і все з’ясувати.
Правда, йти нікуди не довелося: Арсеній сам вийшов з під’їзду. Причому не один.
Влада не впізнала б його, якби не помітила знайому кепку, адже на ньому був рюкзак-кенгуру, в якому була дитина.
Поруч йшов хлопчик років восьми, а за руку з ним крокував ще один хлопчик, років трьох. Процесію завершувала дама в плащі та окулярах.
«Як мило!» — подумала Влада, роблячи кілька фотографій на мобільний. Вона не встигла підбігти до Арсенія, він швидко зник за поворотом.
Та й, чесно кажучи, дівчині було шкода дітей. Вони не винні, що їхній батько загуляв.
Влада навіть не розплакалася. Вона просто була в шоці. Ось чому сусідка сказала Савельєви: вона знала, що в Арсенія є сім’я. Знала, на відміну від Влади.
Повернувшись додому, Влада заблокувала номер Арсенія і видалила його з друзів.
Правда, хлопець не зрозумів, у чому причина такої поведінки дівчини, і вирішив приїхати до неї та особисто поговорити. Пускати до себе Влада його не хотіла, але на вулицю вийшла.
— Що сталося? Чому ти так поводишся? — одразу почав він.
— Це я повинна тебе запитати. Нічого не хочеш мені розповісти?
— Зі святом… Я взагалі не думав, що для тебе це важливо. — Здивувався Арсеній і простягнув букет. — Ось, квіти. Що ще треба?
— Засунь їх куди подалі! — Влада демонстративно підійшла до сміттєвого кошика і встромила туди букет. — Там саме місце і квітам, і нашим брехливим стосункам.
— Та скажи нарешті, у чому справа?!
— Ось! Досить прикидатися дурнем! — Влада сунула йому під ніс телефон з фотографіями.
Арсеній нахмурився. На секунду Влада навіть вирішила, що зараз він розсміється і скаже, що вона помилилася, переплутала адресу і все це повна дурість. Але хлопець зітхнув.
— Ясно. Ти бачила мене, а я думав, що ти поїхала.
— Супер! І це б знову дало тобі шанс вішати мені на вуха локшину!
— Влада…
— Ні! Ні слова! Я не зустрічаюся з одруженими!
— Та ти не так зрозуміла…
— Ага. Дітей тобі підкинули, а це секретний агент, — Влада тицьнула пальцем у жінку на фото. А ти казав, що у тебе собака.
— Ні, діти і справді мої. Тіма — це не пес, а син. А це… няня. Вона приходить займатися з дітьми, коли я на роботі.
— Чому ти чесно не сказав мені, що у тебе є діти? І де взагалі твоя дружина?! — спалахнула Влада. Пес, син… Все це не вкладалося в її юну голову.
— Вона пішла до іншого і полетіла жити за кордон.
— М-да… Тепер зрозуміло, чому ти не запрошував мене до себе! Там виявляється сюрприз!
— Ми з тобою всього два місяці разом. Не бачу нічого такого в тому, що чоловік тримає дистанцію і має деякі таємниці. Це як «родзинка» у відносинах.
— Та у тебе я бачу ціла жменя родзинок! — Влада подивилася на фото трьох хлопців і похитала головою. — Загалом, мені все ясно про тебе. Дистанція була однобічною.
До мене ти ходив із завидною регулярністю і вважав, що дотримуватися цнотливості до весілля — минуле століття. Значить, жінка — загадка вже не модно, а ось таємничий чоловік — саме те.
Влада перестала говорити. Їй раптом стало смішно. Смішно і дурно. І зовсім не шкода Арсенія, хоча він був не в найкращому становищі, якщо від нього пішла дружина.
— Значить, і ти втечеш. Як і всі до тебе? Ти нічим не краща за інших! — сплюнув Арсеній. — А кажуть — у жінок є материнський інстинкт…
— Мені 19 років, Арсенію! Які мені зараз діти?! Ні, я не проти дітей у майбутньому, я проти брехні.
Хто знає, може, у тебе ще й три запасні дружини по кутках? Ні, дякую. Я за чесність із самого початку стосунків.
Влада стиснула в кишені брелок із сердечком і пішла, не прощаючись.
— Подарую це комусь іншому. Більш гідному, — подумала вона, остаточно ставлячи крапку в цих «таємничих» стосунках.
