—Кирило, може, ти сам з нею поговориш? Я не справляюся. Вона мене просто не слухає! — Василина ходила по кімнаті, заламуючи руки.
—Ну, ні! Це твоя мати. Якщо вже вона тебе не сприймає серйозно, куди мені лізти? Чесно кажучи, я навіть не знаю, що в такій ситуації можна зробити.
Я, начебто, зробив все, що від мене залежало. Взяв іпотеку і перевез тебе з дому батьків у власну квартиру. Зізнаюся чесно, такого я й очікувати не міг… Хоча знаєш, у мене є план. Відчайдушний, але він може спрацювати.
—Роби все, що хочеш! Я вже не витримую таке життя.
Подружжя сіло поруч, з тугою оглядаючи свіжий ремонт у квартирі, який стараннями матері Василини давно перестав викликати радість.
***
Вони познайомилися три роки тому. Рік прожили на орендованій квартирі, але швидко зрозуміли, що накопичити таким чином на власне житло з їх скромними зарплатами буде складно.
Тоді вони з радістю вхопилися за пропозицію матері Василини.
—Діти, ну що ж ви мучитеся? Переїжджайте до нас і живіть, поки на свою житлову площу збираєте. Василина — наша єдина дочка. З грошима ми вам допомогти, на жаль, не зможемо. Але ви можете жити в кімнаті дочки і не платити нам за це.
Пропозиція здавалася ідеальною, тому молоді погодилися, хоча у Василини були сумніви з цього приводу, якими вона поділилася з майбутнім чоловіком.
—Кирило, я не думаю, що нам варто затримуватися тут надовго. Я пропоную кинути зараз всі сили на заробляння грошей. Не відволікатися ні на що, жорстко економити, щоб через рік, максимум, накопичити на перший внесок і переїхати.
—Добре, як скажеш, але з чого такий поспіх? Твої батьки начебто самі запропонували пожити у них.
—Це так. Але проблема не в цьому. Справа в тому, що для моєї мами не існує поняття «особисті кордони».
Повір, ти сам скоро в цьому переконаєшся. Я знаю, родичів не вибирають. Але якби могла, я б вибрала собі менш “цікаву” матір.
Вона може увійти в кімнату або ванну без стуку, не вважаючи це чимось поганим. Крім того, у неї досить своєрідне почуття гумору.
—Правда? А я й не помітив.
—Тому й не помітив, бо я намагалася якомога рідше приводити тебе до нас додому. Повір мені, не просто так я звела ваше спілкування до мінімуму.
—Та що ж такого вона може накоїти?
—Нічого особливого. Просто вона любить вказати на недоліки, а потім з невинним виглядом надутися і сказати, що не хотіла нікого образити. Мовляв, хто вам ще правду розповість?
Наприклад, в підлітковому віці я страшенно комплексувала з приводу зовнішності. Знаходила в собі сотні недоліків. І що ж робила мама?
Коли я приводила додому подруг, вона при них робила мені зауваження! Наприклад:
— Вась, ти б запитала, як Ліда доглядає за волоссям! Он у неї яке густе і красиве! Приємно дивитися.
Ти зі своїми трьома пасмами вже не ганьбилася б, не розпускала! Носи зібране волосся. А краще — зовсім відріж його!
Або…
—Васюш, попроси Марину розповісти тобі секрет її чудо-дієти! Яка у неї гарна фігура! Все при ній. Тобі б не завадило в деяких місцях схуднути.
Не розумію, від кого ти така пампушка! Начебто у мене завжди була гарна фігура. Мабуть, в якусь батьківську бабу ти народилася!…
—Уявляєш! А одного разу, коли я почала зустрічатися з хлопцем і привела його знайомитися з батьками, мати поводилася так, щоб всю його увагу перенаправити на себе.
На щастя, тоді втрутився тато. З хлопцем я розлучилася, та й мама стала поводитися набагато скромніше. Але я боюся, що вона може витворяти, якщо ми оселимося у них.
—Нічого собі… Може, тоді нам і не варто до них переїжджати? — збентежився Кирило.
—У нас немає іншого виходу. Доведеться. До того ж, рано чи пізно нам все ж треба розписатися. Якщо не накопичимо на квартиру, хоча б зіграємо весілля.
Про те, що діти все ж вирішили одружитися, досить швидко дізналася мати Василини, Ганна Михайлівна. Дізналася і азартно взялася за справу.
—Ну що ж, дітки! Я чула, ви вирішили одружитися? Чудово! Вам казково пощастило, адже я вирішила вам допомогти.
Васюш, ти ж знаєш, у мене купа знайомих у цій індустрії. Тітка Валя досі працює тамадою. Ми свого часу відгуляли стільки веселих весіль, які вона вела.
Та й оператор у мене знайомий є. Він зараз в редакції газети працює. Думаю, раз репортажі і зйомки робить, зможе і ваше весілля для історії зафіксувати! — Анна так далеко зайшла в своїх планах і мріях, що не помітила, як змінилася в обличчі її дочка.
– Мамо, нам не потрібні ні Валя, ні Галя! Ми самі все організуємо. Я вже знайшла оператора, ведучого і фотографа. Ми зустрілися, обговорили концепцію свята і затвердили ключові питання.
– Що обговорили? Що за нісенітниця новомодна? Що там затверджувати? Сценарій викупу я сама напишу. Плакати і кульки купимо, для завдань атрибути завжди під рукою.
Вже тазик і трилітрову банку для конкурсів не складно знайти? — майбутня теща з хитрим виглядом штовхнула ліктем сидячого поруч зятя, немов він повинен був зрозуміти, про що вона говорить.
— Ні, мамо! Ніяких конкурсів для нареченого не буде. У нас все буде інакше. Ніяких викупів. Розпис, прогулянка з фотосесією, ресторан.
У ресторані танці і номери запрошених артистів. Все!
Ніяких викупів, конкурсів, зборів грошей на пелюшки, столові прилади або шматок весільного торта. Для мене це все дикість.
—Ой! Боже мій! Подивіться на неї! Дикість!
Та це найвеселіші весільні традиції! Скільки себе пам’ятаю, жодне весілля без них не обійшлося! І всім було весело. І ніхто носа не задирав. А зараз — погляньте на них! Все їм не так і не так!
Взагалі від своїх коренів віддалилися! Ваші ці сучасні весілля взагалі не цікаві. Нудно на них, аж зуби зводить. До того ж, ти не одна на чолі столу сидітимеш! Як твій наречений взагалі на твої плани реагує?
—Нормально він реагує! Ми з ним все обговорили і разом прийняли це рішення. У нас буде не традиційне, в твоєму розумінні, весілля. Відносно тихе і спокійне.
Зате ніхто не поб’є посуд і не передереться! Я терпіти цього не можу. Хочу, щоб моє весілля пройшло без скандалів, після яких люди іноді перестають спілкуватися.
—Я тебе зрозуміла! Тобі мати не указ і материнські поради не потрібні. Ну добре, подивлюся я на вас, коли виявиться, що скрізь потрібні зв’язки і знайомства, а у вас нічого і нікого.
Незважаючи на гучну заяву не лізти до молодих, Анна все одно не вгамовувалася.
Вона давала поради з усіх обговорюваних питань. Який вибрати РАГС, в який час розписуватись, в якому кафе влаштувати банкет, чи купувати другу сукню для весільного танцю…
Кожне рішення Василина відвойовувала з боєм. При цьому, вона продовжувала багато працювати, так як план молодих накопичити якомога більше, почав набувати чітких обрисів.
Крім того, від постійного стресу через скандали з матір’ю, у дівчини почало випадати волосся, вона різко і сильно схудла, з’явилися проблеми зі шкірою.
Незважаючи на втому, ввечері Василина насилу могла заснути, перевертаючись з боку на бік і прокручуючи в голові сценарій весілля, який максимально задовольнив би всіх.
Кирило бачив, як погано почувається його кохана, але не міг запропонувати нічого вартісного.
Нарешті, втомившись від постійної боротьби, молодий чоловік зробив Василисі пропозицію, від якої вона не змогла відмовитися…
—Василинко, а може, ну його, це весілля? Сходимо, розпишемося тихо, влаштуємо гарну фотосесію. Можна поїхати до Львова, зробити ще там купу гарних фото.
Так, це не зовсім те, чого ти хотіла. Зате це буде тільки наше свято і його вже точно ніхто не зіпсує.
Добре подумавши, Василина погодилася.
***
Дізнавшись про те, що дочка таємно вийшла заміж, мати образилася так, що не розмовляла з нею цілий місяць.
Напружену атмосферу намагався розрядити батько Василини, але ситуацію це не виправило.
На щастя для молодят, знайомий батька, який жив у сусідньому під’їзді, терміново вирішив переїхати і виставив на продаж свою квартиру. Вартість була досить приваблива, та й банк швидко схвалив іпотеку.
Не минуло й двох місяців, як молодята переїхали від батьків у власне гніздечко.
Квартира повністю відповідала вартості. Кілька років в ній не робився ремонт, але стан цілком дозволяв жити в ній і не поспішаючи ремонтувати.
Минуло два роки.
Подружжя закінчило ремонт в квартирі, не перестаючи вірити власній удачі, яка так вчасно змусила сусіда прийняти рішення про переїзд.
Однак після завершення ремонту перед Василиною та її чоловіком постала нова проблема.
Близьке сусідство з матір’ю принесло несподівані складнощі, адже Анна почала водити всіх своїх гостей на екскурсії в квартиру дочки та зятя.
При цьому, вона не вважала за потрібне попереджати або стукати перед тим, як увійти в кімнату.
Маючи власний ключ, вона могла з’явитися в будь-який час. Найулюбленішим місцем відвідування вона вважала спальню Василини і Кирила.
—Ось, подивіться! Як тут шикарно все зроблено! Це я Васі порадила купити саме це ліжко! Бачите, яке розкішне!
Так, зазвичай, починалася палка промова жінки. Василині з чоловіком залишалося тільки глибше заритися в ковдру, якщо вони мали необережність під час екскурсії опинитися вдома, та ще й у ліжку.
— Мамо! А може, ми хоча б прокинутися встигнемо? Одягнутися! Ні? Ти щось зарано сьогодні гостей привела.
– Як це рано? Сьома ранку! Скільки можна валятися.
– Сьогодні субота. У нас вихідний і ми хотіли провести його так, як нам хочеться. По-перше, нам треба виспатися!
– На тому світі виспишся! Ну-ка, вставай! Мені треба тітці Галі показати ліжко у всій красі. І постільну білизну. Вона, мабуть, ніколи не бачила такого шикарного, так, Галь? — Анна шпиняла подругу в бік ліктем і ривком стягувала ковдру з напівсонного подружжя, якщо вони не встигали міцно в неї вчепитися.
Найдивовижніше, що гості, яких водила мати, так само, як і вона, абсолютно не соромилися того, що порушували чужий спокій своїми недоречними візитами.
Подруги і колеги тещі без сорому заглядали в шафи, під ліжко, задирали ковдру і сунули ніс в кожен затишний куточок квартири.
Постійні спроби поговорити з матір’ю не мали жодного успіху. Пару раз Василина міняла замки в квартирі, не віддаючи матері дублікат ключів.
Як правило, вже через тиждень вона здавалася, оскільки мати ображалася і починала дзвонити дочці з претензіями.
—Ось! Виховала доньку! Тепер навіть додому до неї потрапити не можу. Замки змінила і не пускає на поріг. І через що? Дрібниця — хотіла похвалитися перед знайомими.
Хотіла, щоб усі побачили, як я пишаюся своєю дочкою. Ну так, якби мені було все одно, як батькам Кирила, я б була хороша. А так…
Не витримавши психологічного тиску, Василина здавалася і віддавала матері дублікат ключів. Звісно, історія повторювалася.
—Мамо, ну досить до нас гостей водити! І ремонт наш показувати перестань.
—А що такого? У вас ремонт дорогий. Меблі теж коштують грошей. Чому ж не показати людям, в якому достатку живе моя дочка!
Здавалося, Анна не бачила проблем у тому, що робила.
А Василису просто охоплював відчай від безсилля. Кирило, як міг, намагався підбадьорити дружину.
—Василинко, ну не переживай. Рано чи пізно у неї закінчаться знайомі, які не бачили наш ремонт.
—Вона поведе їх вдруге. Адже вони могли пропустити якусь деталь.
—Значить, треба шукати інші плюси.
—Які?
— Ми поки що дітей не плануємо і поведінка матері нам у цьому дуже допомагає, так?
— Це ти вважаєш плюсом? Сумнівно, чи не так?
Кирило, а може, ти з нею сам поговориш? Раптом вона тебе
послухає. Я просто не знаю, що ще зробити, щоб позбутися її настирливої уваги, але не посваритися з нею остаточно.
—Е ні, я не буду втручатися у ваш конфлікт. Я в очах тещі щось на зразок меблів. Вона мене взагалі не сприймає серйозно. Якщо вже вона тебе не слухає, у мене тим більше немає шансів.
—Але так само не можна все це залишати! Я так більше не можу.
—Слухай! А у мене є ідея! Може, до її приходу підготуватися? Прямо ґрунтовно, щоб вона більше сама не захотіла до нас заходити?
—І як це зробити? Врахуй, якщо вона тебе в трусах побачить, її це не збентежить. Що вже там, її не збентежить навіть якщо вона, піднявши ковдру, виявить тебе зовсім без трусів.
—Ні, цим твою маму не переконаєш, я вже зрозумів. Потрібно щось серйозніше.
***
Увечері чоловік повернувся з роботи з пакетом. Говорити про те, що приніс, не став.
Але вигляд у нього був максимально загадковий і задоволений.
—Сподіваюся, твоя мама завітає до нас завтра. Не хочу я натикатися на ці сюрпризи…
—А що там таке?
—Ой, тобі поки краще цього не знати. Але в мою тумбочку біля ліжка краще поки не заглядай… та й у свою теж!
Наступного ранку, якраз у свій вихідний, подружжя прокинулося від знайомого шуму.
Мати привела чергового гостя, на ходу розповідаючи, як молодятам пощастило.
—Ой, якби не ми з чоловіком, невідомо, коли Василина купила б цю квартиру. Ми ж їх до себе пустили пожити. Вони за наш рахунок жили, нічого не оплачували.
Ну то ладно, адже не чужі. А потім чоловік їм цю квартиру знайшов. Я стільки сил доклала, щоб вони цей ремонт зробили. Стільки порад дала. В першу чергу хочу вам показати спальню наших дітей.
Цього разу в Анни виявився незвичний гість. Перед самими дверима незнайомий голос промовив:
—А може, не варто заходити? Зараз ранок, субота. Вони ще сплять, напевно.
—Ну і що? Нічого страшного, ми їх не розбудимо. Та й досить спати! Вже майже восьма!
З цими словами мати відчинила двері і виявила, що Василина і Кирило мирно сплять, хоча раніше підхоплювалися, ледь у замку повертався ключ.
—О, і справді, ще дрімають! Ну, нічого, прокинуться! Ось, дивись! Яка краса! Як у Версалі, правда? Ліжко, яке ліжко? Ну, чим не королівське ліжко? А білизна яка? Я сама вибирала. Чистий шовк!
Поки гість із захопленням розглядав кімнату, Анна підійшла до тумбочки Кирила, бажаючи з неї почати демонстрацію.
Однак, відкривши шафку, жінка різко закрила її, гнівно подивившись на мирно сопучого зятя.
—Що таке? — мабуть, гість теж помітив, як Анна Михайлівна змінилася в обличчі.
—Н-ні, н-нічого! Просто хотіла показати, з якого якісного дерева зроблені меблі. Та у Кирюші тут бардак! Краще я тобі покажу Василисину тумбочку.
Однак і дверцята другої тумбочки жінка зачинила так само різко, як і попередні.
—Та що вони собі дозволяють? Який сором! І коли тільки встигли! — бурмотіла теща, переходячи до шафи.
—Ось, дивись! Яка шафа міцна і добротна!
Цього разу швидко закрити дверцята Анна не встигла і погляду гостя постала ціла полиця в шафі, заставлена всілякими іграшками для дорослих.
Від побаченого жінка втратила дар мови, а гість поспішив відвернутися, ніби розглядав пейзаж за вікном.
Після цього відвідувачі швидко покинули кімнату в повній тиші.
Коли вхідні двері зачинилися (з такою силою, ніби Анна хотіла зняти їх з петель), Кирило встав і почав прибирати розставлені заздалегідь пастки.
—Послухай, що сталося? Мама так різко втекла, ніби змію в шафі побачила. —Василина не встигла помітити те, чим так вразилася її мати.
—Загалом, ти майже вгадала. Деякі експонати дуже нагадують змій. Я поки що складу все назад у пакет, щоб не натикатися на них. Але зовсім викидати не буду. Хто знає, раптом твоя мама надумає повернутися.
Однак Анна Михайлівна без дозволу в квартиру дочки більше не приходила, та й гостей водити перестала.
Мабуть, бурхливе особисте життя дочки і зятя вразило її настільки, що вона вирішила в нього не лізти.
