— Мамо, ти вдома?! — цю фразу донька вимовила по телефону таким тоном, що у Тетяни від страху ледь не зупинилося серце.
— Вдома… — відповіла вона миттю їй тремтячим голосом, і лише потім запитала: — А ти чого це, Любочко, така?..
— Яка така? — тим самим неприродно злим голосом запитала дочка.
— Сердита чи що…
— Я нормальна, мамо! Загалом, я зараз до тебе прийду!
— Навіщо? — ще більше злякалася мати.
— Коли прийду, дізнаєшся!
Дочка жила в сусідньому будинку, і тому у Тетяни частіше забилося серце.
А в голові її одразу почали виникати різні образи розсердженої дочки та причини виникнення цього сильного роздратування.
Найстрашніше, чого мати найбільше боялася, — це щоб дочка не розійшлася зі своїм чоловіком.
Зятя Діму вона дуже любила і побоювалася, що Люба своїм владним характером колись доведе цього тихого, поступливого чоловіка до якихось нехороших вчинків.
Адже він, хоч і порядна людина, але все ж чоловік. І в нього теж є гордість, яку краще зайвий раз не травмувати. Інакше він може зірватися і… просто втекти.
А дочка, вона ж така уперта, вся в батька, та ще й народилася під знаком Лева. Тому й хоче панувати в домі в усьому замість чоловіка.
— Боже, тільки б Люба прийшла не з розмовами про розлучення, — бурмотіла Таня, чекаючи на дочку і шорхаючи по кімнаті.
А та — через п’ять хвилин — з’явилася до матері з пакетом, з якого одразу почала діставати й ставити на кухонний стіл три літрові банки з чимось схожим на варення.
— Ось! — блискаючи очима, видихнула дочка, навіть не привітавшись. — Зараз ти спробуєш і скажеш, з якої банки воно смачніше.
— А що це? — запитала з побоюванням мати.
— Це варення, мамо! Варення! Полуничне! І я хочу, щоб ти зараз же сказала, в якій банці воно найсмачніше!
— Навіщо це тобі?
— Мамо, не задавай зайвих питань! — майже закричала роздратована дочка. — Мене й так всю трясе… Ну, де в тебе ложки лежать?
— Там же, де й завжди, — обережно нагадала Тетяна, намагаючись зрозуміти, що тут зараз відбувається. — Ти тільки скажи мені, донько, навіщо ми будемо визначати якість варення. З якою метою? Ти його на якийсь конкурс понесеш, чи що?
— Який ще конкурс?! — знову вигукнула донька. — Я хочу зрозуміти, мамо, він мене любить чи не любить?
— Любить — не любить? Хто?
— Або він спеціально з мене знущається?!
— Та хто з тебе знущається?
— Твій улюблений зять Дімочка!
— І як же він знущається?
— Дуже просто, мамо! Я сьогодні вранці дістала з комори банку варення, яке сама варила влітку, наклала в чашку, поставила на стіл до чаю.
А Дімка мені раптом заявляє на чистих очах: «Твоя мама готує таке варення набагато краще!» Уявляєш, мамо? Йому моє — нічого не подобається!
Він так про мене говорить, ніби я — якась невдаха! Тому я й хочу, щоб ти сама особисто продегустувала варення з кожної банки і сказала — яке з трьох краще! Хочу зрозуміти, бреше він чи правду каже.
— І це все? І тільки через це такі нерви? — з подивом запитала Тетяна.
— Мамо! Це для мене — принципове питання! Розумієш?
— Боже… Ти що, з глузду з’їхала, донько? І через якесь варення влаштовувати чоловікові скандал?
— Справа не у варенні, а в принципі!
— А чому тут три банки? — знову запитала Таня, нерозуміючи все до кінця.
— Тому що я ще й банку взяла, яку свекруха нам восени подарувала. Воно теж — з полуниці.
Я спеціально банки для тебе не позначила, щоб ти не знала, де — чиє. Давай вже, пробуй.
— Без чаю? Просто так? Це ж дуже солодко.
— Ну, мамо, ну, досить! — Люба була вся в нетерпінні. — Спочатку спробуй, потім чимось запий і все. А інакше у мене від обурення зараз все всередині просто вибухне.
— Уявляю, що ти своєму бідолашному Дімі влаштувала, якщо така розбещена… — пробурмотіла Таня і потягнулася до столу за ложкою.
А дочка вже відкрила банки і з завмиранням серця дивилася на матір, яка не поспішала.
Таня куштувала ці три варення з неприємним відчуттям сапера. Помилитися їй не можна було ніяк.
Треба було обов’язково знайти своє варення й відзначити його як найкраще. Щоб зять виявився правий.
А інакше у доньки закріпиться думка, що чоловік чіпляється даремно, і — навіть — спеціально.
І тоді прощавай спокійне життя. Тоді на їхньому сімейному горизонті може з’явитися дорога, що веде до розлучення.
— Ну?! — підганяла дочка. — Мамо, не тягни! Кажи вже!
— Ну як тобі сказати, — ухильно почала Таня. — Як то кажуть: «у кожного свій смак, і для кожного він зразковий…»
— Мамо, припини! Дімка сказав — твоє набагато краще! Значить, різниця повинна бути відчутна. Спочатку скажи, яке найнесмачніше.
— Ось це… — згнітивши серце, сказала правду мати, показуючи на одну з банок. — Якесь воно неароматне…
— Так?.. — Люба незадоволено скривилася, і Тетяна зрозуміла, що вона вгадала, і показала на варення доньки. — А найсмачніше?
— Ось це… — тремтячим пальцем показала мати на іншу банку.
— Як? — витріщила здивовані очі дочка. — Це ж варення свекрухи! Тамари Григорівни! Він що, все-таки, мене обдурив. Твоє, чи що, на другому місці? А чому він сказав, що твоє краще за всі?
— Ну, як чому? — ретельно приховуючи радість, сказала мати. — Тому що він не хотів говорити про свою маму з вихвалянням.
Інакше ти б його взагалі з’їла з ніжками та ріжками. Сказала б, що він — мамин синочок, чи щось ще. А так, він просто натякнув, що тобі ще треба повчитися варити варення…
— Мамо! Я вмію варення робити! — негайно відреагувала Люба.
— Ну, вмієш… — кивнула Таня. — І що? Може, ти на ринку не ті ягоди купила? А от якби ви з Дімою приїхали до мене на дачу, набрали б моїх ягід, то, може, твоє варення б і перемогло…
— Ти справді так думаєш? — недовірливо подивилася на матір Люба.
— Ох, яка ж ти в мене… — зітхнула з розпачем Таня. — Все, закривай свої банки і клади назад у пакет. Я тобі ще вишневого варення з собою дам, почекай.
— Не треба!
— Ні, треба! — вже прикрикнула на дочку Таня. — І давай домовимося, щоб ти більше ні мені, ні чоловікові таких концертів через їжу не влаштовувала!
— Мамо, я нічого не влаштовую! Але у мене ж є принципи!
— Ану, досить! — перебила мама доньку. — Принципи, дитинко, це коли ти обираєш між Творцем і сатаною, життям і засвітом, добром і злом.
А коли ти сперечаєшся з коханим чоловіком, в якій банці варення смачніше, це… Це не принципи, а звичайна дурість.
Після цих маминих слів Люба замислилася, потім невдоволено зітхнула.
— І що мені тепер робити, мамо? Дімка на мене дуже сильно образився. За те, що я на нього накричала…
— Ну, що-що… — зітхнула й Таня. — Одним варенням тепер тут не обійдешся… Але ти вже доросла, і повинна знати, що жіноча ласка чоловіків від усіх хвороб лікує… А то, влаштувала тут… Кохає — не кохає…
