Син забіг до квартири і з порога закричав:
— Мамо, ми з Анею збираємося подати заяву до РАГСу.
Настрій у Галини відразу зіпсувався. Адже вона мати, і син повинен, перш ніж робити такий крок, порадитися з нею.
Вона посміхнулася і процідила крізь зуби:
— І хто вона така?
— Ми з нею в інституті вчилися. Вона на три курси молодша за мене.
— Начебто, всіх гідних дівчат у вашому інституті я знала, але ніякої Ані серед них не було.
— Мамо, яка різниця, знала ти чи ні? — спробував посперечатися син, хоча і знав, що це марно.
— Я хочу, щоб мій син знайшов гідну дівчину, зі знатними батьками. Ти знаєш, хто її батьки?
— Вони на заводі працюють.
— На заводі? Синку, ти в своєму розумі? У нас чотирикімнатна квартира в елітному будинку, а ти сюди приведеш дівку, у якої батьки на заводі працюють, — поставила перед сином тарілку з м’ясом і овочами. — Сідай, їж!
Настрій у Едуарда зіпсувався, і він став без великого бажання жувати м’ясо. А мати задавати чергові питання і давати чергові поради:
— Ви з нею давно зустрічаєтеся?
— Чотири місяці.
— Ось і скажи їй, нехай спочатку інститут закінчить і стане людиною, — Галина махнула рукою. — Хоча, про що я говорю?
— Мамо, у нас буде дитина.
— Що-о-о?
— Термін два місяці.
Мати щось швидко порахувала в голові:
— Так ти в цей час відпочивав за кордоном.
— Мамо, це сталося, коли я повернувся.
— Як ти був, — Галина покрутила біля скроні, — так і залишився. Як ти не розумієш, ти у неї далеко не перший. Народить вона тобі чужу дитину, і ти будеш її виховувати. А я хочу свого онука.
— І що тепер робити?
— Як що поясни цій…, — вона довго шукала підходяще слово, але так і не знайшла. — Одним словом, щоб духу її тут не було…
…Аня, побачивши свого коханого, кинулася назустріч. Розгублено зупинилася перед ним: обійми не розкриті, радості на його обличчі немає.
— Едь, щось сталося?
— Нам з тобою треба розлучитися.
— Чому? — посмішка остаточно зникла з обличчя дівчини.
— Зарано тобі заміж виходити… треба інститут закінчити…
— Ти ж вчора зовсім інше говорив, хто тобі все це нашіптував?
— Мама… Ой! — хлопець зрозумів, що сказав не зовсім те.
— Ось воно що? І що тобі ще твоя матуся сказала?
— Каже, що у тебе дитина не моя…
— Ах, ти…, — дівчина розмахнулася і дала його по щоці.
— Загалом, Аня, ось тобі гроші, зробиш це… ну щоб, — він кивнув на живіт.
Тут же послідував інший ляпас, і дівчина, вся в сльозах, втекла.
Додому Едуард прийшов з низько опущеною головою.
— Що, синку? — мати заглянула йому в очі. — Розлучився з нею?
— Так.
— Ось і добре. Сьогодні до нас прийде Раїса Сергіївна зі своєю дочкою Євгенією.
— Якою Євгенією? — не зрозумів Едуард.
— Синку, ти що? Раїса Сергіївна — дружина заступника мера нашого міста.
— А-а-а, ця Євгенія?
— Синку, вона дуже красива дівчина і в неї дуже знатні батьки. Уявляєш, які перспективи перед тобою відкриються?…
…— Мамо, мамо! — Аня забігла в квартиру і кинулася до матері. — Ми з Едєю розлучилися.
— Ви ж збиралися подавати заяву в РАГС.
— Він вважає, що моя дитина не від нього.
— Аня, ти при надії?!
До вечора вони разом з матір’ю плакали. Прийшов батько, розібравшись у чому справа, владним голосом прийняв рішення:
— Народжуй, якщо вже так сталося! Виховаємо…
…Життя не стояло на місці. Пройшло майже вісім років.
Аня вийшла з відділу в чудовому настрої. Олег сьогодні заїкнувся про кохання:
«Він, звичайно, далеко не красень, але йому тридцять, а мені двадцять дев’ять. Тато не буде проти віддати свою дочку за свого заступника.
Він часто приходить до нас в гості, але до батька. Схоже, тато його спеціально приводить.
Олег у захваті від мого Ярослава. Син у мене красень і розумний, незважаючи на свої сім років. Вони подобаються одне одному, — вона мрійливо посміхнулася. — Але найголовніше, я, здається, по-справжньому закохалася в Олега».
Анна підійшла до своєї машини. Автомобіль начальниці відділу і дочки директора заводу стояв, звичайно, на спец стоянці. Ворота прохідної відкрилися миттєво, ледь вона під’їхала.
На телефоні заграла мелодія:
— Так, мамо?
— Я з Ярославом в «електроніці», це тобі по дорозі. Забери нас!
— Що ви там робите?
— Мені ноутбук вибирали. Він же у нас фахівець у цій справі.
Аня жила з батьками у величезному котеджі, і їй, повертаючись з роботи, часто доводилося їх підвозити.
Бабуся з онуком вже чекали її біля магазину. Розсілися в машині.
— Мамо, ми бабусі такий класний комп купили, — гордо вимовив син.
— Аня, зупини біля того магазину! Треба торт купити, «обмити» вдалу покупку.
Машина зупинилася біля магазину, що торгує свіжими кондитерськими виробами.
— Мамо, сиди, я сама куплю! — Аня вилізла з машини.
— Я з тобою, — поруч одразу опинився син.
— Куди ж без тебе? Ти у нас головний порадник. Пішли!
Після ретельного вибору, купили те, що сподобалося обом. Радісні вийшли з магазину і мало не зіткнулися з чоловіком, що йшов поруч з літньою жінкою…
…Щось Едуарду, як він вважав, не щастило в житті. Вже тридцять два, а ні сім’ї, ні дітей.
Ті дівчата і жінки, які подобалися йому, не подобалися мамі, яка вважала, що у її єдиного красеня-сина повинна бути гідна дружина з багатої родини.
Дівчата з багатих сімей швидко розчаровувалися в такому нареченому, як Едуард, далеко не молодому. До того ж, він так і не знайшов свого місця в житті.
Після інституту Едуард працював у невеликій фірмі батька. Як працював? Просто числився. Незабаром фірма прогоріла. Розрахувалися за боргами і залишилися ні з чим.
Батько тепер працював у якогось друга, Едуард роботу міняв мало не щомісяця, а Галина працювати зовсім не звикла.
Проте продовжувала шукати синові наречену з багатої знатної родини. Ось і сьогодні повернулася додому з радісною посмішкою на обличчі:
— Синку, збирайся! Йдемо в гості до моєї подруги. Там будуть дівчата з пристойних сімей.
— Мамо, ну, скільки можна?
— Едуард, тобі тридцять два, пора вже сім’єю обзавестися. Дочекаюся я онуків чи ні?
— Саме так, мені тридцять два!! — пробурмотів Едуард, але встав і почав збиратися. Все ж якесь розвага, не сидіти ж весь вечір вдома.
Едуард йшов мовчки із задумливим обличчям, а його мати без угаву базікала про те, як потрібно поводитися з дівчатами, і мріяла, яким її син буде щасливим.
І тоді вони й зіткнулися з жінкою та дитиною, що виходила з магазину.
— Чи не можна обережніше? — одразу буркнула Галина.
І тут вона звернула увагу, що її син немов застиг, трохи прийшовши до тями, він злегка вклонився:
— Привіт, Аня!
— Привіт, Едуард! — з якоюсь байдужістю промовила жінка і несподівано запитала. — Це твоя мама?
— Так.
Галина не могла зрозуміти, що відбувається, і не мала уявлення, хто ця жінка.
Тут її погляд затримався на хлопчику, і серце, немов зупинилося, той, як дві краплі води, був схожий на її сина в дитинстві.
— Вибач, ми поспішаємо! — сказала жінка і разом із сином попрямувала до машини.
— Синку, це хто? — запитала Галина, коли машина зникла з поля зору.
— Аня з сином.
— Хлопчик так схожий на тебе.
— Напевно, він мій син, — з тугою в голосі промовив Едуард.
— Твій син? А чому ти про нього нічого не говорив?
— Говорив, мамо… Ми з Анею навіть збиралися одружитися років сім-вісім тому, — син важко зітхнув. — Але ти, мамо, була проти.
— Як він схожий на тебе! — з тугою в голосі знову повторила мама.
Галина зранку кудись пішла. Син поки спав, на чергову роботу він зазвичай починав влаштовуватися з понеділка, а сьогодні субота, можна і поспати досхочу.
Мати увірвалася в квартиру, як ураган. Влетіла в його кімнату і закричала:
— Едік, вставай!
— Ти що? — сів на ліжко, протираючи очі.
— Слухай, що я дізналася! Твоя Аня — дочка директора заводу, — вона потрясла пальцем. — Великого заводу.
— Ну, що зараз про це говорити?
— Синку, — Галина навіть затремтіла від хвилювання. — Уявляєш? Вона все ще не заміжня.
— Мамо, і що з того?
— Я дізналася її номер телефону, — поклала перед ним листочок. — Дзвони зараз же!
— Що я їй скажу?
— Едуард, про що ти питаєш? Скажи, що кохаєш. Сьогодні субота, запроси кудись погуляти з сином.
— Гаразд, зараз, — пробурмотів син і попрямував до ванної кімнати.
Він довго не наважувався, але все ж зателефонував.
— Це хто? — пролунав її голос.
— Привіт, Аня! Це я, Едуард.
— І що тобі потрібно?
— Давай зустрінемося, поговоримо.
— Ти запізнився на вісім років. Більше не дзвони!
Едуард довго дивився на свій телефон, поки не підійшла мати:
— Ну, що?
— Вона не хоче зі мною розмовляти…
Анну не засмутив цей дзвінок.
Сьогодні жінці було, явно, не до нього. Олег зробив їй пропозицію, і сьогодні в гості прийдуть його батьки.
