Василь, Василько, наш любий синочок, розумник і добрий хлопець, оголосив, що збирається одружуватися, і хоче познайомити нас зі своєю нареченою.
Він з дитинства відрізнявся цілеспрямованістю, наполегливістю й дещо потайним характером, тому про його особисте життя ми знали небагато.
Найголовніше — він спілкувався з добрими хлопцями та дівчатами й у жодних сумнівних компаніях не вештався.
Ми знали про його кілька романів, бачили дівчат, з якими він зустрічався, але завжди ці романи закінчувалися нічим.
Іноді Василько після розставання з дівчиною ходив похмурий, явно переживаючи, іноді ми навіть не помічали, що чергові стосунки нашого сина закінчилися.
Не лізли в його особисте життя, не квапили події.
Хоча час уже був щось вирішувати — навчання в університеті закінчено, непогану роботу знайдено, напевно, пора закінчувати й із парубоцьким життям?
І ось наближається субота, на яку призначено зустріч.
З великими труднощами ми витягли з нашого мовчуна деякі подробиці: дівчину звати Тетяною, їй дев’ятнадцять, вона навчається на другому курсі, живе з батьками та двома сестрами в нашому місті — у Львові.
Як і було домовлено, молоді прийшли о п’ятій годині вечора. Тетянка виявилася дуже милою стрункою шатенкою, одягненою зі смаком, і при цьому не зухвало.
Помірний макіяж, стильна біжутерія.
Привіталися, познайомилися, сіли за чай. Розмова налагодилася якось одразу.
Тетяна, на відміну від Василя, спілкувалася вільно, охоче відповідала на наші запитання, розповідала про себе, показувала світлини.
Ми теж розповіли про нашу родину, потім чоловік, Павло, обережно запитав:
— То що, діти, я чув, плани у вас серйозні?
— Серйозніші не бувають, тату, — відповів син, а дівчина зніяковіло опустила очі.
— Ну, от і славно. У нас поки що заперечень немає, так, мамо? Але треба нам із твоїми, Таню, батьками познайомитися, усі технічні питання обговорити.
Ми ще трохи поговорили, потім молодь зібралася йти.
Павло відвів Василька вбік:
— Довго не гуляйте, проведи дівчину й повертайся раніше, поговоримо.
— Вона вам що, не сподобалася? — злегка напружився син.
— Навпаки. Сподобалася, і навіть дуже. Ось тому й треба поговорити…
Коли молодь пішла, я обережно запитала чоловіка, що йому припало не до душі.
— Не те щоб «не до душі», — задумливо сказав Павло, — насторожило трохи. Коли ми всі спілкувалися, Таня показувала світлини своєї родини.
Відкривала профілі сестер, розповідала про них докладно, явно з любов’ю.
Ніна, старша сестра, запитань не викликала. Але ж ти знаєш мою прискіпливість і спостережливість.
Я запам’ятав дати народження дівчат і дуже здивувався! Різниця між Танею й Олею, середньою сестрою та за сумісництвом найкращою подругою, становить лише десять місяців! Як це можливо?
— Н-не знаю, — я розгубилася, — передчасно може все вийшло?
— І одразу цікавий стан? — фиркнув чоловік. — Дівчина в розмові кілька разів підкреслювала, що тато з мамою в неї рідні, улюблені, отже, вона не прийомна! І ось ще що.
Під час якоїсь розмови про дитячі роки Таня мимохідь зауважила, що в ранньому дитинстві батька в неї не було.
А тим часом, за всіма іншими ознаками їхній тато — рідний, і був маминим чоловіком ще до їхньої появи на цей світ!
— І що з цього випливає? — обережно запитала я. — Ти підозрюєш, що дівчина не та, за кого себе видає?
— Нічого я не підозрюю! — сердито відповів Павло. — Просто не люблю, коли мене водять за носа. Таня мені дуже сподобалася, і буде вкрай прикро, якщо там криється якась темна історія!
Коли повернувся Василь, Павло не став приховувати своїх роздумів, а виклав усе синові.
На диво, Василько уважно вислухав його й сказав:
— Тату, мамо, я дуже винен перед вами. Я знав історію родини моєї Тетяни й не попередив вас. Але на це є причини.
Тетянка дуже просила нічого не казати вам до зустрічі обох родин, де її батьки розкажуть усе самі.
Можу сказати тільки одне: тут немає жодних злодіянь, таємничих викрадень, загалом, містики й криміналу.
Зустріч вирішили надовго не відкладати, й через день усі зібралися у квартирі батьків Тетяни.
Після звичайних вступних фраз слово взяла Тані мама — Єлизавета Миколаївна.
— Я приношу вибачення від імені всієї нашої родини й прошу вислухати одну історію, яка все пояснить.
Васенько, ви з дівчатами йдіть до іншої кімнати, посидьте там, нам треба залишитися наодинці.
Коли молодь пішла, Єлизавета Миколаївна почала свою розповідь.
— Почалася ця історія шість років тому, коли Ніна навчалася в дев’ятому класі, а Оля — в шостому. Вона була дівчинкою товариською, мала багато подруг і друзів, але особливо була близька з донькою моєї співробітниці Наталки.
Дівчата навчалися в одному класі, допомагали одна одній, багато часу проводили разом. Жили вони самі, в однокімнатній квартирі, й явно не мали великого доходу.
Наталка за всіма ознаками була хвора: бліда, слабка, вона ледве справлялася з роботою, але, до честі нашого шефа, він її всіляко підтримував, заплющував очі на запізнення, навіть премії підкидав зрідка.
Однак жінка танула просто на очах. Як з’ясувалося, це була тяжка хвороба. Невдовзі Наталку поклали до лікарні, звідки вона вже не вийшла.
Похорон організували співробітники, і наша родина, як близькі друзі її доньки.
Приїхали й якісь родичі — перемовлялися по кутках, дивилися на нас спідлоба.
Одразу на поминках виникло животрепетне питання: з ким залишиться донька Наталі, Тетяна?
Ми готові були на якийсь час узяти її до себе, поки питання не вирішиться остаточно.
Олечка не відходила від подруги, втішала, як могла. Вони з Ніною відвезли подружку до нас додому, а ми залишилися, щоб з’ясувати з родичами її долю.
Усі родичі були досить далекими, але взяти дівчинку погоджувалися.
І тут з’ясувався один дуже неприємний момент: житла в Тані не було, квартиру, як виявилося, вони винаймали, викроюючи орендну плату з мізерного бюджету.
Ось тут рідня одразу показала своє справжнє обличчя! Одна справа — сирота з квартирою, інша — зайвий рот і місце в будинку!
Одна тітка висловилася дуже чітко, мовляв, вона готова була забрати дівчинку до себе, а в квартиру відселити родину старшого сина.
А так, вибачте, у неї місця зайвого немає!
Похмура родина середнього віку, чоловік із дружиною, просто встали з-за столу й, буркнувши щось на прощання, пішли.
Звісно! Навіщо ускладнювати собі життя!
Загалом, нещасній дитині світив прямий шлях до дитячого будинку! Коли ми прийшли, бідна Таня міцно спала, проявилася реакція на пережитий останніми днями стрес.
Скориставшись цим, ми зібралися з доньками на кухні й чесно розповіли всю ситуацію. Допустити, щоб дівчинку забрали до дитячого будинку, ми просто не могли!
Ніна й Оля в два голоси погодилися жити втрьох в одній кімнаті й ділити всі труднощі та радощі з названою сестрою.
Не розповідатиму, що ми пережили й як відбивали Таню від дбайливих тіток, які норовили запхати її до дитячого будинку.
Це Толечка мій, — вона кинула ласкавий погляд на чоловіка, — грудьми став! Ось так і зажили ми вп’ятьох у двох кімнатах.
А невдовзі Ніночка знайшла своє щастя, вони з чоловіком живуть окремо.
Тепер ось Тетянка йде в самостійне сімейне життя, молоді поки що кімнату винаймають. Ще раз вибачте, треба було раніше з вами поговорити…
— Гаразд, це я з Василька стружку зніму, партизан (розповідь спеціально для сайту – цей день) такий! Усе знав, а нам — ні слова!
— Ви Василька не сваріть! — підхопилася Єлизавета Миколаївна, — річ не в ньому, а в нашій доньці.
Це вона заборонила завчасно вам розповідати. Просто в нас у родині слова «прийомна», «удочерили» та їм подібні перебувають під суворою забороною. Є тато Толя й мама Ліза — для всіх однаково рідні й єдині.
І є мама Наталка, яка живе на хмарці, а тут є її могилка, куди вони ходять усі, на рівних підставах. Ось така історія…
Ну, тут і висловився мій любий чоловік, який у потрібний момент уміє бути дуже солідним і переконливим.
— Дорогі свати! Я радий від душі, що наш син потрапив у таку чудову родину! Нам дуже сподобалася Таня, а познайомившись із вами, я зрозумів, що кращого вибору зробити було не можна!
Ми будемо намагатися відповідати вам, і сподіваюся, наші діти будуть щасливі! — він розлив по чарках вишневу настоянку, яку ми принесли з собою, ми випили, й усі разом обійнялися.
До кімнати на шум стала заглядати молодь, усміхатися, цілувати батьків.
Тепер усе буде чудово!
