Двері були зачинені на засувку зсередини. Дивно, Ніна казала, що поїде до подруги.
— Ніна, відчини! Це я!
Шурхіт, приглушені голоси. Через п’ять хвилин двері відчинилися. Ніна в халаті, розпатлана.
— Ти чого так рано? Я в душі була…
…Ніна стояла біля вікна і дивилася, як сусідка Вероніка сідає в новенький кросовер. Чоловік подарував на день народження. З червоним бантом на капоті, як у кіно.
А у них із Семеном — стара іномарка, яку ще його батько купував.
— Семен, ти бачив, яку машину Вероніці купили? — сказала вона, не обертаючись.
Семен сидів за ноутбуком, доробляв звіт. Завтра зранку здавати, а начальник любить чіплятися до дрібниць.
— Бачив. Хороша машина.
— Отож — хороша. А ми на чому їздимо? На розвалюсі!
— Ніна, наша машина нормально їздить. Техогляд пройшла, все працює.
— Нормально! — вона різко розвернулася. — Мені тридцять років, Семен! Тридцять! А я живу як пенсіонерка!
Стара машина, орендована квартира, відпустка раз на рік на пляжах Чорного моря!
Семен відклав ноутбук. Розмова явно затягувалася, звіт доведеться доробляти вночі.
— Ніна, я працюю. Намагаюся. Зарплата не маленька, на життя вистачає.
— На життя! А я хочу жити красиво! Олена в Дубай літає кожні три місяці! Маринка шубу купила за величезні гроші! А я що? В SanSay одягаюся!
— Ти ж сама не хочеш працювати. Кажеш, заробляти — чоловіча справа.
Ніна пирхнула. Сіла на диван, закинула ногу на ногу.
— Звичайно, чоловіча! Жінка повинна прикрашати дім, створювати затишок, виховувати дітей!
— То давай заведемо дитину. Ти ж сама відкладаєш.
— У орендованій квартирі? З такими доходами? Це гріх — плодити бідність!
Семен втомлено потер обличчя. Ця розмова повторювалася раз на місяць, як за розкладом.
Ніна хотіла красивого життя — того, що бачила в інстаграмі у подруг. Машини з бантами, брендові сумки, відпочинок на Мальдівах.
А він, інженер у будівельній компанії, міг дати тільки стабільність і скромний достаток.
— Ніно, що ти пропонуєш? Взяти кредит на машину? Влізти в іпотеку?
— Я пропоную тобі почати заробляти! Відкрити бізнес! Он, чоловік Вероніки — свою справу має, автосервіс!
— Для бізнесу потрібен стартовий капітал. У нас його немає.
— Так знайди! Придумай щось! Ти ж чоловік!
Вона встала, пройшла на кухню. Семен чув, як гримлять каструлі — демонстративно голосно, щоб він зрозумів ступінь її невдоволення.
На роботі Семен все частіше замислювався над словами дружини. Може, справді спробувати свою справу?
Колега Ігор кликав у партнери — хотів відкривати проектне бюро. У Семена був досвід, зв’язки, репутація. Ігор — гроші на старт і підприємницька жилка.
— Вирішуй, — говорив Ігор. — Все життя на дядька працювати будеш?
Семен зважився. Вклав усі заощадження, взяв кредит. Перші пів року були пеклом — клієнтів мало, витрати великі, спав по чотири години.
Ніна спочатку раділа перспективам, потім почала нити — чому так довго, коли вже будуть гроші.
Але справа пішла. Через рік доходи зросли втричі.
Семен зняв квартиру в хорошому районі, купив Ніні машину — не з бантом, але нову, красиву.
Ніна розквітла. Записалася в дорогий фітнес-клуб, стала ходити по салонах краси.
Інстаграм заряснів фотографіями з ресторанів, бутиків, спа-центрів.
— Нарешті ми живемо як люди! — говорила вона, викладаючи чергове селфі з брендовою річчю.
Семен приходив додому ближче до півночі. Бізнес вимагав повної віддачі — зустрічі з клієнтами, переговори з підрядниками, контроль проектів.
Вихідні? Які вихідні. У суботу — на об’єкти, у неділю — документи.
— Семен, поїхали в ресторан! — Ніна крутилася перед дзеркалом у новій сукні.
— Не можу, зустріч із замовником.
— Знову зустріч! Ти мене зовсім закинув!
— Ніна, я працюю. Для нас працюю. Ти ж хотіла красивого життя.
— Я хотіла красивого життя з чоловіком, а не одна!
Парадокс. Грошей стало більше, а щастя — менше.
Ніна вимагала уваги, якої у Семена не було. Вимагала розваг, поїздок, романтики. А він падав з ніг від втоми.
— Може, дитину заведемо? — запитав він якось увечері. — Доходи дозволяють, квартира хороша.
— Ще не час, напевно. Бачиш, само не виходить, — відмахнулася Ніна. — Я ще й фігуру тільки відновила після свят. Давай трохи пізніше звернемося до лікаря.
Пізніше. Завжди пізніше. Семен не знав, що Ніна таємно приймає протизаплідні засоби. У її плани діти не входили — ні зараз, ні потім.
Розтяжки, безсонні ночі, підгузки — це не для неї. Вона хотіла красивого життя для себе, а не метушні з немовлятами.
Від нудьги Ніна зареєструвалася на сайті знайомств. Просто подивитися, пофліртувати. Нешкідлива розвага для нудьгуючої домогосподарки.
Серед сотень повідомлень виділялося одне — від Андрія, власника ресторану. Гарний, чарівний, вільний.
«Просто каву вип’ємо», — написав він.
«Просто каву», — погодилася вона.
Кава перетворилася на вечерю. Вечеря — на регулярні зустрічі…
Андрій був усім, чого не вистачало в Семені — уважним, романтичним, завжди вільним вдень, коли чоловік на роботі.
Семен почав помічати дивні речі. Ніна перестала скаржитися на самотність. Стала таємниче посміхатися, дивлячись у телефон.
Купувала білизну, яку він не бачив. Але відганяв підозри — втомився, накручую.
Одного разу повернувся додому вдень — документи забув. Двері були зачинені на засувку зсередини. Дивно, Ніна казала, що поїде до подруги.
— Ніна, відчини! Це я!
Шурхіт, приглушені голоси. Через п’ять хвилин двері відчинилися. Ніна в халаті, розпатлана.
— Ти чого так рано? Я в душі була.
За її спиною промайнула чоловіча постать. Семен відштовхнув дружину, пройшов у спальню.
На ліжку — чоловіча сорочка. На тумбочці — два келихи.
— Хто тут?
— Семен, я все поясню…
З ванної вийшов чоловік — у джинсах, поспішно застібаючи сорочку.
— Вибачте, незручно вийшло, — буркнув він і швидко вийшов.
Ніна стояла в дверях спальні, смикала пояс халата.
— Семен, це не те, що ти думаєш…
— А що це?
— Ми просто… Ти мене кинув! Робота, робота, робота! Я одна цілими днями!
— Я працював для тебе! Для твого красивого життя!
— А я не просила! Я просила уваги!
Брехня. Вона просила саме грошей, машину, квартиру, бренди.
А тепер, отримавши все це, знайшла нову іграшку — коханця для розваги.
Семен мовчки пройшов у гардеробну, дістав валізу.
— Що ти робиш?
— Збираю твої речі. Забирайся.
— Це наша квартира!
— Це орендована квартира. Договір на мені. Забирайся до свого коханця.
Ніна стояла з валізою на сходовому майданчику.
Андрій не брав трубку. Вона набирала знову і знову — довгі гудки, автовідповідач. Нарешті відповів.
— Андрій, можна я до тебе приїду? Мене чоловік вигнав.
— Е-е… Ніна, розумієш… Це була просто розвага. Ти заміжня, я думав, що все несерйозно.
— Але ти ж казав, що кохаєш!
— У ліжку багато чого кажуть. Вибач, я не маю часу.
Гудки. Ніна опустилася на валізу. Куди йти? До матері в однокімнатку на околиці? Ганьба.
Семен тим часом сидів на кухні і методично видаляв спільні фото з телефону. Сім років шлюбу…
Сім років він намагався зробити її щасливою. Працював як проклятий, відмовляв собі в усьому, аби тільки вона мала свої сумочки і салони.
Наступного дня він поставив камери — хотів знати, чи приходила вона, поки його не було.
Приходила. З Андрієм. Прямо в їхній спальні, на їхньому ліжку.
Семен переглянув запис один раз, зберіг для суду і більше не повертався до цих кадрів.
Розлучення пройшло швидко. Квартира орендована — ділити нічого. Машина куплена в шлюбі, але на гроші Семена — залишив їй, не хотів тягнути.
Бізнес оформлений на нього — недоторканний.
— Аліменти! — вимагала Ніна через адвоката. — Я не працювала, він зобов’язаний утримувати мене!
— Вона працездатна, дітей немає, — відповів адвокат Семена. — Максимум — пів року виплат на адаптацію.
Пів року. Мізерна сума, якої вистачало тільки на скромну кімнату на околиці.
На суді Ніна ридала, говорила про кохання, про те, що Семен її кинув.
Суддя — жінка років п’ятдесяти — дивилася на неї без співчуття. Бачила запис із камер, читала листування з коханцем.
— Ви зрадили чоловіка, який вас утримував. Не чекайте поблажливості.
Після суду Ніна підійшла до Семена.
— Семен, вибач. Я була дурепою. Давай спробуємо спочатку?
— Ні.
— Але ж я тебе кохаю!
— Ні, не кохаєш. Ти кохала мої гроші і статус заміжньої жінки.
— Це не так!
— Ніна, досить. До речі, я знаю про таблетки. Знайшов упаковки, коли речі збирав. Три роки ти мені брехала про дітей.
Вона зблідла.
— Я… я боялася народжувати.
— Ні. Ти не хотіла народжувати від мене. Я для тебе був гаманцем, не більше.
Він розвернувся і пішов. Ніна залишилася стояти біля будівлі суду — в дешевій куртці і з підробленою сумкою, купленою на останні гроші для пристойного вигляду.
Андрій зник з її життя відразу після скандалу. Виявилося, у нього є наречена, а Ніна була просто інтрижкою.
Подруги, які захоплювалися її «красивим життям» в інстаграмі, зникли, як тільки зникли гроші і статус.
Довелося шукати роботу. У тридцять два роки, без досвіду, без навичок.
Продавець в магазині одягу — ось все, що змогла знайти. Стояти по десять годин, посміхатися клієнтам, отримувати копійки.
Машину продала через три місяці — не було чим платити за бензин і стоянку.
Переїхала з орендованої кімнати до матері. Та не втрачала нагоди дорікнути — дурепа, такого чоловіка втратила.
Семен налагодив життя швидко. Бізнес без сімейних драм пішов вгору.
Найняв помічників, делегував частину завдань, з’явився час на себе. Записався в спортзал, почав бігати вранці.
Через рік на корпоративі партнера познайомився з Оленою — бухгалтер, тридцять п’ять років, розлучена, дочка-підліток. Спокійна, розсудлива, без запитів на «красиве життя».
Цінувала прості речі — спільні вечері, прогулянки в парку, розмови про книги.
— Не боїшся зі мною зв’язуватися? — запитав Семен на третьому побаченні. — Я ж невдаха в особистому житті.
— Ти не невдаха. Просто вибрав не ту людину. Буває.
Вони з’їхалися через пів року. Олена не вимагала брендів і ресторанів. Готувала вдома, створювала затишок без показухи.
Її дочка Маша прийняла Семена спокійно — нормальний дядько, не лізе з повчаннями, допомагає з фізикою.
Ще через рік Олена вже носила під серцем дитину. Семен був на сьомому небі — нарешті стане батьком. Справжнім батьком, а не спонсором чужих примх.
Ніна дізналася про його нове життя із соцмереж. Фото щасливої родини, дружина при надії, затишний будинок за містом. Те, що могло бути у неї, якби не жадібність і дурість.
Написала йому довгий лист — про каяття, про те, що зрозуміла помилки, готова змінитися.
Семен не відповів. Просто додав її в чорний список.
Народився син. Семен назвав його Олександром — на честь діда. Тримав на руках крихітний згорток і не міг повірити в щастя.
Олена посміхалася з лікарняного ліжка — втомлена, але задоволена.
— Схожий на тебе, — сказала вона.
— Нехай краще на тебе буде схожий. Характером особливо.
Вдома на них чекала Маша з плакатом «Ласкаво просимо, братику!»
Звичайна сім’я, без пафосу і показухи. Справжня.
А десь на іншому кінці міста Ніна поверталася з роботи в продимлену квартиру матері.
Знімала туфлі на високих підборах — ноги гуділи після цілого дня на ногах.
Сідала на кухні з чашкою дешевого чаю і гортала інстаграм, дивлячись на чужі красиві життя.
У телефоні сплив спогад — фото трирічної давності. Вона і Семен на морі, сміються, обіймаються.
Тоді їй здавалося, що цього замало. Хотілося більшого.
Отримала те, що хотіла. Гарне життя. На пів року. А потім залишилася ні з чим.
Мати вийшла з кімнати, сіла навпроти.
— Знову свого колишнього в інтернеті вишукуєш?
— Не твоя справа.
— Дурна ти. Був у тебе золотий мужик. Проміняла на якусь шльондру.
Ніна не відповіла. Закрила телефон, пішла до своєї кімнати. Колишньої дитячої, зі шпалерами в квіточку і скрипучою розкладачкою.
Лягла, втупилася в стелю. Завтра знову на роботу. Посміхатися покупцям, пропонувати нову колекцію, отримувати відсоток з продажів. Гарне життя…
