— Ой, яким же здивуванням для них було, коли вони приїхали, що на ділянці нічого не зроблено, що в будинку пил. Уявляєш, вони до мене розбиратися прийшли! – обурена Катя.
— Ого! І вистачило ж нахабства! – дивується сусідка жінки.
— Ага, спочатку прийшов чоловік Віки, мовляв, ми ж знали, якого числа вони заїжджають на дачу, чому будинок не підготували, не скосили на ділянці траву, скрізь безлад і запустіння.
— А ти що?
— А я висловила все, що наболіло, і послала їх куди подалі. Спочатку чоловіка, потім двоюрідну сестру. Ти дивися, знайшли собі кріпаків! Запропонувала згадати, скільки вони нам і так грошей заборгували. Не згадали, зате все таки пригадали, що вони нам допомагали все життя.
— А допомагали?
— Ага, жартуєш чи що? Я і мій чоловік цю допомогу давно відпрацювали. Якщо й була допомога! Старі меблі нам віддавали? А я газон косила, полола їх квітники. Чоловікові платили?
Так він з їхнього будинку не вилазив, коли будувалися. І електрику цілком зробив, і сантехніку встановив, про дрібниці й говорити не доводиться, – обурено відповідає Катерина.
Каті майже 40 років. Вони з чоловіком живуть у сільській місцевості все життя, виростили сина, йому 16 років.
Чоловік працює в районному центрі, Катя тимчасово сидить без роботи, займається городом, доглядає за курками і кроликами.
Сусідня ділянка у спадок дісталася її двоюрідній сестрі Віці. Колись там стояв будинок їхньої бабусі.
12 років тому будиночок Віка з чоловіком знесли, почали будувати новий, великий і красивий. Віка на 4 роки старша, вдало вийшла заміж. Як здавалося, у чоловіка був бізнес, гроші водилися.
Катя з чоловіком тоді жили скромно: з роботою були труднощі, але рук не опускали.
У чоловіка руки взагалі золоті, він без «шабашок» не сидів, будувалися тоді багато хто, селище тепер вважається дачним. Катя тоді зайнялася курками – теж вигідно, дачники ж і купували м’ясо і яйця.
Чоловік Каті працював на будівництві будинку Вікторії. Платив її чоловік нормально.
А потім Віка і до Каті звернулася з пропозицією: доглядати за будинком взимку, коли вони майже не приїжджають, влітку наводити порядок на ділянці, прибирати в будинку: посуд помити, закинути прання, розібрати висохлу білизну. Знову ж таки, ділянка, квітник, доріжки.
Зрозуміло, за гроші.
Катя погодилася: робота знайома, так, її буде більше в два рази, але ж гроші просто так не платять. За ці роки, звичайно, були й образи. Головна з них – діти Віки.
У кузини дочка 19-ти років зараз, і син, якому 13. Діти, звичайно, розпещені, батьки могли і в столиці залишитися, а Віка просила родичку доглянути за нащадками, приготувати, нагодувати, випрати.
— Двоє ледачих поросят, – злиться Віка. – Обгортку з під цукерки за собою до смітника не донесуть. Такий бардак розводили, згадати страшно. Та ще й примхливі: то вони не їдять, то їм не подобається.
Зрештою, я Віці сказала, що готувати не буду, нехай харчуються тим, що батьки куплять: ковбаски, бутерброди або піца, у нас і її можна замовити. Але ти не уявляєш, підлогу помию, а вони обоє навіть роззуватися не вважають за потрібне.
Катя злилася, але про себе. Зрештою, їй за це платили.
Правда, про гроші доводилося весь час нагадувати, ні кузина, ні її чоловік про них самі не згадували.
Як вважає Катерина, це було досить принизливо: просиш своє, зароблене, а відчуття таке, що в чужу кишеню за милостинею лізеш.
Роки три тому у чоловіка Віки справи пішли (розповідь спеціально для сайту – цей день) не дуже добре.
Бізнес його штормило, почалися якісь перевірки, потім суди. Зрештою, справа дійшла майже до банкрутства. Ні, не банкрути, але всі активи закладені або продані.
Шалених грошей вже немає, є якісь борги перед підрядниками і податківцями.
— Самі вони останній хліб без солі не доїдають, звичайно, – пояснює Катя. – Але видно ж, що рівень вже не той. І машини давно не міняли, і за кордон по три рази на рік перестали літати на відпочинок.
Але головне, що досить довгий період Катя взагалі не бачила від «роботодавців» грошей.
Скажеш, а у відповідь: «Так, перекажу, трохи пізніше». Переказують, але не всю суму, а якісь копійки, то 2 тисячі, то 3, мовляв, поки більше немає, але потім ми розрахуємося сповна, ти, головне, роби.
— Діти їх останнім часом рідко на дачі бувають, – каже Катя. – Бруду стало менше. Але Віка ж жодного разу двір не підмела, жодного разу постільну білизну не випрасувала, та що там, вона її навіть не міняла, я приходила і робила.
Починаєш про гроші, вона на чоловіка киває. Він – на неї. Загалом, задовбалася я.
— Ми, напевно, на Новий рік приїдемо, – повідомила Віка взимку. – Помий будинок, приготуйся. Гроші? Ой, а що, чоловік тобі не переказав? Скільки? З глузду з’їхати, я з ним поговорю.
— Я будинок приготувала, вони, правда, передумали, ніхто не приїхав, але і грошей мені ніхто не переказав, – розводить Катя руками. – Зате навесні надійшло повідомлення: «Будемо 25-го, приведи будинок до ладу», – посміхається Катерина.
Катя навіть не здригнулася, давно б перестала, чоловік і той лаявся, що вона в борг працює на кузину.
І ось, Віка з чоловіком на дачу заявилася, а там ні чистоти, ні затишку, ділянка заросла, сміття нанесло вітром, торішній бур’ян сухий стоїть у квітниках.
— І вистачило ж розуму на розбірки прибігти, – хитає головою сусідка. – Вони що, дійсно думали, що ти облизуєш їх дачу з любові до мистецтва чи що? Просто так, тому що рідня? Сподіваюся, гроші за минулу роботу ти зажадала?
— Вимагала, мені сказали, що поки їх немає. На немає і суду немає, я так і сказала, що у жебраків слуг не буває. Що? Образилися, що ще.
І ще образилися на те, що я не попередила, що більше не буду у них нічим займатися.
Можна подумати, у мене контракт або я оформлена за трудовим договором. Або щось би змінилося, якби я попередила, чистіше б у будинку стало, – Катя знизує плечима.
– Загалом, служницею задарма більше не працюю, а виявляється, мала б, «ми ж рідні».
Історію розповіла Юлія З.
