— Тату, ми ремонт давно хотіли зробити. А після того, як нас сусіди зверху залили, чекати далі нічого, сам розумієш.
Ну не жити ж нам у квартирі з розводами на стелі та відклеєними шпалерами?
Тож ми з Вірою хочемо тебе попросити – поживи трохи в Поліни? Га? Я з нею домовився, вона не проти, а навіть навпаки – рада.
Ми ж із Вірочкою та Артемом цілий день хто на роботі, хто на навчанні, а тобі що в пилу, бруді та шумі тут сидіти, поки ремонт іде?
Віктор Григорович слухав сина й засмучувався.
Йому вже давно здавалося, ще коли дружини Миргарити не стало, що він тепер тягар у домі сина. Усе чекав, коли ж вони скажуть щось подібне.
І, схоже, дочекався?
Звісно, коли вони були молодші, його Маргарита все господарство вела. Донька Рити від першого шлюбу Поліна заміж вийшла й переїхала.
Потім їхній син Віталій одружився з Вірочкою, до них дружину привів.
Внук Артемко зʼявився, а як внук старшим став, вони з дружиною Маргаритою його у свою велику кімнату й забрали. Усе для сина та його молодої дружини старалися, щоб їм зручніше було, діло ж молоде!
Але вони, схоже, нічого не цінують, та куди там!
Риточки як не стало, так усе змінилося, пішло тепло у відносинах, самотньо стало.
Правда, внук Артем з дідом дружить, на нього гріх Віктору Григоровичу скаржитися.
Але живуть вони з внуком в одній кімнаті, а хлопцю, звісно, окремо хочеться, він же росте! От і вирішили, видно, сплавити діда до старшої сестри Віталія Поліни, ремонт якийсь задумали…
Поліна – донька Маргарити від першого шлюбу.
Рита з чоловіком розлучилася, коли Поліні чотирнадцять було, перехідний вік.
І коли Маргарита раптом невдовзі вийшла заміж за Віктора Григоровича, Поліна вирішила, що це він причина її розлучення!
Батька свого вона дуже любила, він так і не одружився більше, один живе.
А з Поліною у Віктора Григоровича завжди стосунки були натягнуті. Тоді в неї був перехідний вік, вона його не прийняла, а потім на навчання поїхала й невдовзі вийшла заміж.
Тож перспектива жити в Поліни засмутила Віктора Григоровича.
Ніщо так не постійне, як тимчасове.
Спочатку ремонт придумали, а він може й затягнутися надовго.
А там недалеко й до будинку для літніх людей. Ослабне він, а вони під приводом немочі й здадуть його в богадільню.
Не хочеться, звичайно, так думати про сина та падчерку, але думки прокляті так і лізуть, так і підбурюють!
— Привіт, дядьку Вітю! – Віктор Григорович навіть здивувався, як привітно Поліна його зустріла.
Хоча… вона, загалом-то, завжди його так називала – дядько Вітя, а його це тоді дратувало.
— Дядьку Вітю, у нас Валерка у від’їзді, розташовуйтеся в його кімнаті. Я на дивані вам постелила, пам’ятаю, що ви на дивані любите спати. А ще оладок напекла, які мама готувала, пам’ятаєте?
Від цих добрих слів Віктор Григорович несподівано розм’як і якимись іншими очима глянув на Поліну.
Вона останнім часом трохи погладшала, чого дивуватися – вік. І ще більше стала на матір схожа, ну вилита Маргарита!
— Мій татко питав, може, ви хочете з ним на рибалку (розповідь спеціально для сайту – цей день) поїхати? Він же один живе, тут недалеко. Як дізнався, що ви приїдете, зрадів. Вам тепер ділити вже нічого, мами вже немає. Тож татко вас кличе, обіцяв заїхати завтра.
Віктор Григорович спочатку отетерів, з колишнім чоловіком Рити вони кілька разів випадково бачилися, але щоб ось так, на рибалку з ним!
Хотів відмовитися, а потім раптом ляпнув Поліні:
— Давненько я на рибалці не був… Поїду, а що мені не поїхати? Тааак, от так от буває…
І через два дні рано-вранці Микола Іванович, батько Поліни, заїхав за ним на старенькій «Ниві».
У багажнику його лежав надувний гумовий човен, гумові чоботи, вудки та купа всяких потрібних речей.
Поліна зібрала їм із собою поїсти й чай у термосі. І настрій став раптом навіть піднесений.
— Ну що, Вікторе, здоров! Дякую, що компанію підтримав, а то я все один та один, Полінка хвилюється, каже, що я старий!
— Та годі, Колю, які ми старі? Діти, вони не розуміють, що в будь-якому віці жити хочеться, – усміхнувся Віктор.
На озері було тихо. Риби наловили небагато, потім багаття розвели, і слово за слово розговорилися.
Про старі машини, про те, як життя змінилося. Про дітей, про онуків, а потім навіть… Риту згадали.
І Віктору Григоровичу це не здалося блюзнірством – згадувати дружину з її колишнім чоловіком.
Усе минуло, якась ревнощі, недомовки.
Рити вже немає, а вони сиділи, як два старих товариші, пили чай з алюмінієвих кухлів і згадували, згадували…
Цей місяць, що Віктор Григорович прожив у Поліни, виявився для нього незвичайним.
Поліна була рада, що її батько та вітчим на старості літ раптом подружилися.
Та й вона сама вже давно зрозуміла, що Віктор Григорович не винен, що її батько й мати тоді розлучилися.
Тож, коли Віталій приїхав за батьком, Віктору Григоровичу навіть трохи шкода було їхати.
Він несподівано якось прижився у падчерки. Поліна нагадувала йому Риту, і це було тепло та по-доброму добре. А з Миколою вони міцно, по-чоловічому здружилися.
— Дядьку Вітю, та ви не засмучуйтесь, приїжджайте в гості, я вам завжди рада, і татко радий! – на прощання Поліна навіть обійняла його.
І Віктор Григорович розчулився, подумав – бачила б Рита, вона тоді переживала, що вони майже не спілкувалися.
А тут випадок допоміг, наче Рита їх усіх об’єднала, і якось на душі потепліло.
Додому повертався Віктор Григорович із хвилюванням. Віталій якось (розповідь спеціально для сайту – цей день) дивно йому натякнув, що на батька чекає сюрприз.
А Віктор Григорович із віком розлюбив сюрпризи.
У квартирі ще трохи пахло фарбою, син увімкнув світло в передпокої.
— Дивись, тату, що ми придумали. Це Вірочкина ідея, сподіваємося, що тобі сподобається!
Віктор Григорович надів окуляри, він ніяк не міг зрозуміти, адже явно щось не так?
Що за дивний тамбур, і чому замість одних дверей до їхньої з внуком кімнати тепер стоять двоє?
Але тут одні двері розчинилися, і вибіг внук Артем.
— Ура, нарешті дід повернувся! Діду, дивись, що ми придумали! У нас із тобою тепер у кожного своя кімната, ти радий?
Здивуванню Віктора Григоровича не було меж. Он що вигадали, а він, старий пень, так погано думав про сина та невістку!
А вони з їхньої з Ритою кутової великої кімнати з двома вікнами зробили дві!
А що, зручно, і Артему, і діду, от які молодці!
Віктор Григорович навіть мало не розплакався, і ж усе як треба йому поставили.
І диван його улюблений, і письмовий стіл, і телевізор. І фотографію Рити в рамочці на столі.
Тепер внук жартує:
— Дідусю, можна до твого кабінету зайти?
А в Артема кімната молодіжна, за віком.
І друзів не соромно покликати в гості.
Усім добре в сім’ї, коли в домі панує любов, теплі відносини та повага.
І більше у своїх близьких Віктор Григорович не сумнівається, навіть соромно, що колись він так думав.
