– Емма, ну ти нарешті одяглася там чи ні?
– Ну тато, я зараз! – Емма задумливо повільно одягалася, раз у раз завмираючи з черевиком у руці, щось шепотіла, потім ловила сердитий погляд батька і починала одягатися швидше.
– Ні, це просто нестерпно, – Кирило роздратовано сів на стілець в передпокої, – Аліна! Вона знущається наді мною, я не знаю, що з нею робити, адже я ж на роботу запізнюся!
Аліна виглянула з кухні з недопитою чашкою кави в руці і звернулась до доньки:
– Емма, ну що ти робиш, люба? Ти навіщо ці черевики взуваєш? Та що ж з тобою сьогодні. Ви зараз в садок запізнитеся, а тато не встигне на роботу вчасно.
– Тому що дощ піде і ніжки промокнуть, – впевнено сказала Емма, продовжуючи натягувати взуття.
– Який ще дощ, не вигадуй! На вулиці сонце світить, досить час тягнути!
У батька не витримували нерви, він швидко підхопив Емму і вискочив на сходовий майданчик.
– Цей ліфт застрягне, не поїду я на ньому! – нила Емма, але Кирило її не слухав, бо чоловік вже сильно запізнювався.
У ліфті вони застрягли відразу і визволили їх звідти лише через годину.
Коли вони нарешті вийшли з дому, тут же полив дощ. Ну прямо все, як Емма говорила.
Кирило був страшенно злий, на роботу він, звичайно ж, навіть без садочка запізнювався.
– Зате ти в аварію не потрапив, тату, я не встигла тобі сказати, – миролюбно потягнувши його за рукав, сказала маленька Емма.
– Що ти кажеш?.. Емма, досить вигадувати всілякі дурощі, я через тебе на роботу запізнився, щоб більше такого не було! – розсердився ще більше Кирило.
Та побачивши, що дочка сильно засмутилася, присів перед нею:
– Не дуйся, ну добре, Емма. Зрозумій, робота – це серйозно! Татові потрібно туди вчасно ходити, щоб платили гроші. Зрозуміла?
– Це теж серйозно, тату, – не погодилася Емма, – особливо аварія, – і вона міцно заплющила мокрі від сльозинок очі, немов щось побачила.
– Все, мені набридло це слухати! – Кирило посадив Емму в машину, відвіз її в садок і поїхав на роботу.
А ввечері, коли вони поклали доньку, Кирило поділився з Аліною своїми тривогами.
– Тобі не здається, що це вже занадто?
– Що занадто? – не відразу зрозуміла Аліна.
– Ці фантазії Емми. А ти її заохочуєш, кажеш, що вона незвичайна дитина. А на мою думку це зовсім ненормально! – спалахнув Кирило, – Я сьогодні на роботу запізнився.
Потім вона ще щось придумає, це заважає нормально жити, ти що, не розумієш? А як вона буде в школі вчитися? Треба розділяти фантазії від реальності, поки не стало пізно!
– Ну, може ти і правий, – погодилася Аліна, – хоча в ліфті ж ви сьогодні дійсно застрягли? І дощ все-таки пішов…
Вона не встигла договорити, як Кирило встав і суворо сказав:
– Це просто збіг, Аліно! Ти ж доросла жінка, повинна розуміти. І щоб я більше ніколи не чув, що Емма особлива, вона звичайна дитина!
Кілька днів Емма поводилася без претензій і не говорила нічого дивного. Кирило це помітив і сказав Аліні:
– Бачиш? Варто було нам тільки Емму попередити, що вона не отримає планшет, якщо буде всяку нісенітницю молоти, і вона відразу виправилася!
Дітей треба виховувати, а не потурати їхнім вигадкам! – і Кирило на Аліну подивився тріумфально.
Аліна погодилася, хоча в душі її жили сумніви, дочка часто дивним чином вгадувала різні найближчі події.
Але може це і справді була випадковість?
Та через кілька днів Емма розбудила батьків раніше будильника. Вона була дуже схвильована і говорила щось невиразне!
– Булька гавкає і гарчить, і стіну дряпає. Вона мені сказала, що дід лежить і не встає, не йде з нею гуляти, ходімо швидше, тату, Булька гавкає!
Кирило подивився на годинник, було пів на шосту ранку! І суворо сказав Еммі:
– Ану припини вигадувати! Нам ще цілу годину спати можна, а ти знову за старе взялася?
Але Емма не відставала:
– Мамо, вставай, ну ходімо, Булька ж сказала, що дід лежить і не встає. З ним щось сталося!
– Мені це все набридло! – Кирило хотів насварити Емму, але Аліна його зупинила.
– Кирило, почекай, я зараз розберуся, не кип’яться!
Аліна вивела Емму зі спальні і прикрила двері – нехай Кирило ще поспить. А сама тихо напівжартома запитала Емму:
– Що значить – Булька сказала? Ти що, Емма, собачу мову розумієш?
– Звичайно, – ствердно кивнула Емма, – Ну як і всі, пам’ятаєш, Муська тобі сказала, що хоче їсти, і ти зрозуміла і дала їй корму. Адже зрозуміла, так, мамо?
– Нууу, загалом так, – Аліна жартувала, що їхня кішка Муська говорить.
Але Емма зараз була дуже стриводена та мало не плакала.
– Добре, ходімо, доню, подивимося. Де твоя Булька? – погодилася Аліна.
– Не знаю, мамо, ходімо, адже я чую, як вона гавкає і кличе на допомогу, ходімо! – зраділа Емма.
Вони вийшли з квартири і спустилися на перший поверх, тільки тоді Аліна почула приглушений гавкіт. З сусідньої квартири виглянула літня жінка.
– У Петровича вже пів ночі собака гавкає, у мене є запасні ключі, якщо що…
Аліна подзвонила у двері, гавкіт став голоснішим, але двері ніхто не відчинив. Вони з сусідкою одразу вирішили відчинити їх ключем.
Собачка вискочила, почала гавкати і крутитися, повела їх у кімнату. Там на дивані і лежав дідусь, Петрович.
Аліна злякалася – виглядав він не дуже, але пульс ледь відчутний був. Викликали швидку, лікар сказав – ледве встигли.
– Це все Булька, вона гавкала і врятувала свого господаря, – сказала задоволена Емма і погладила маленьку собачку.
– Мамо, а можна ми на час її візьмемо? Як же вона тут одна залишиться?
Тепер Петрович для Емми найкращий друг. Вони часто разом гуляють з Булькою в сквері біля будинку, тато дозволяє.
Адже Петрович після лікарні Кирилу міцно потиснув руку і сказав:
– Дякую, ви мене дуже виручили! Якби не Емма…
Вранці тепер тато погоду не слухає, а завжди у Емми питає. І за кермо не сідає, якщо йому дочка не дозволяє.
Про всяк випадок краще не ризикувати, навіть якщо це збіг!
А з дідусем Петровичем Еммі завжди є, що обговорити, він її найкращий друг, тому що він їй вірить.
Петрович і сам після того страшного випадку багато чого став бачити і чути того, що раніше не помічав.
– Це тому, Еммо, що я на порозі стою, ось і бачу трохи вже того, що іншим ще не дано, – каже їй дід Петрович.
– На якому порозі, дідусю? – цікавиться маленька Емма.
– Та ясно, на якому – в інший світ, – як само собою зрозуміле, їй Петрович пояснює.
– Ааааа, ну так, – погоджується Емма.
Вона теж смутно пам’ятає, що колись раніше знала ще більше, ніж зараз, але тепер забула.
Дивно, і чому мама і тато дивуються і її не розуміють і не вірять?
Так вони і йдуть за руку, старий і мала. А попереду біжить щаслива Булька.
Ці троє розуміють один одного майже без слів і знають про цей світ набагато більше за інших… Набагато більше.
