Галина Геннадіївна була природженою свекрухою.
Не сухою, стриманою свекрухою, а саме свекрухою – безцеремонною, впертою, голосистою.
Її мама Люда боязко ділилася з подружками враженнями від новонародженої донечки:
– Лежить у ліжечку сердита, губки кривить, брови хмурить, кулачки стискає – вилита свекруха.
На щастя, свекруха самої Люди, Валентина Григорівна, жила в сусідній області і до сина вибиралася нечасто. Але якщо вже з’являлася, то про це знала вся пекарня, де працювала Людмила.
Опара у неї не піднімалася, вона плутала ванілін і лимонну кислоту, пироги виходили кривими і блідими, а сама кондитерка здригалася від будь-якого звуку.
– Слухай, бери-но ти за свій рахунок, – сказала роздратовано завідуюча. – А коли твоя свекруха поїде, повертайся.
– Надія Іванівна, помилуйте! – Люда зірвала з голови крохмальний ковпак і притиснула до грудей. – Я хоч на роботі від неї рятуюся. А так доведеться цілий день її догоджати і каятися.
– Каятися? У чому?
– У всьому! Не так готую, не так прибираю, не так з сином її поводжуся… Надієчка Іванівна, я навіть штори не так розтягую!
– А як треба? – здивувалася завідуюча.
– Не знаю. Але не так!
Коли народилася дівчинка, Валентина Григорівна негайно прибула на допомогу.
Змусила назвати дитину Галею – на честь її покійної матері, демонстративно хрестила дитину, хоча у батьків-комсомольців могли бути неприємності…
Залякала педіатра і патронажну сестру, довела невістку до нервового тику і відправилася за місцем прописки в глибокому переконанні, що ця дурочка безголова загубить дитину.
У Людочки ще тиждень очі були на мокрому місці. Тож її чоловік Генка заліз у заначку, куди відкладав гроші на човен з мотором, і купив дружині золотий ланцюжок з кулончиком.
Незважаючи на похмурі прогнози бабки, немовля не тільки вижило, але й цілком благополучно росло і розвивалося.
Галочка вчасно пішла, швидко освоїла горщик і рано заговорила – чисто і розсудливо.
У віці «чомучки» вона вводила оточуючих в ступор філософськими питаннями:
– Що ти любиш? Яка ти людина? Навіщо потрібні посмішки?
Подруги Люди з пекарні і друзі Гени з машинобудівного заводу – люди душевні, але прості, – губилися і обіцяли дівчинці велике майбутнє.
До речі, із суворою бабусею вона розібралася в два рахунки.
Якось Валентина Григорівна наскочила зі своїм традиційним візитом і вже через п’ять хвилин зашарілася в криках через недавно куплений диван, яким пара дуже пишалася.
Бачиш, оббивка занадто світла, непрактична. П’ятирічна Галочка вислухала цю істерику, потім схопила бабусині сумки і потягла їх до хвіртки.
– Гей, куди ти тягнеш мої речі? – обурилася та.
– Ти приїхала до нас без любові. Кричиш на маму. Їдь геть.
– Налаштували дитину проти мене! – завищала свекруха.
Але онучка тицьнула їй в обличчя щойно подаровану ляльку і суворо вимовила:
– Забирай. Не потрібні мені твої подарунки. І навчися добре поводитися.
– Ага, мати, схлопотала? – зареготав Генка. – Галка у нас дівчина серйозна.
Я якось з хлопцями премію обмивав, ну і перебрав. Так вона, віриш, тиждень мене виховувала.
З тих пір Люда в дні приїзду свекрухи не водила доньку в садок і спати укладала пізніше.
Валентина Григорівна, бувало, їхала, так і не висловивши невістці всього, що накопичилося.
Звичайно, розсудлива дівчинка з безсумнівними лідерськими якостями стала знахідкою і для школи.
Староста класу, член ради піонерської дружини, комсорг… Галина зовсім трохи не дотягла до золотої медалі.
Виключно через властиву їй раціональність. Ну, вона не бачила сенсу в художній літературі.
– Зайці і ведмеді не розмовляють. Коваль Вакула не міг літати на чорті, оскільки чортів не існує.
А ваш Чернишевський – зануда і бездарний письменник. Від його міркувань мухи дохнуть.
З таким же скепсисом Галка ставилася до співу, малювання і фізкультури. Зате з точних і природничих наук мала круглі п’ятірки.
Вчителі радили вступати до столичного вузу, але вона вирішила вчитися заочно.
Почала хворіти мама; бабусю, якій виповнилося сімдесят, потрібно було відвідувати.
До того ж повернувся з армії Дімка Кушнарьов – син начальника цеху машинобудівного заводу.
Побачив ошатну Галочку – вона якраз йшла на випускний – і аж рота роззявив.
– Галочка, ти прямо наречена!
– Подумаєш, наречена, – хмикнула випускниця, поправляючи небесно-блакитну кримпленову сукню. – Я на своєму весіллі взагалі королевою буду.
– Домовились! – з ентузіазмом вигукнув хлопець. – Я тоді матері скажу, нехай відріз велюру мені на костюм дістає.
– Підходить, – кивнула Галя. – Тільки нехай не чорний бере, а синій. А ще краще сірий. Суперово виглядає.
Не сказавши ні слова про кохання і навіть жодного разу не поцілувавшись, вони на своїх щоденних побаченнях прискіпливо обговорювали список гостей, місце, де проведуть медовий місяць, і як назвуть синів.
До обласного міста поїхали разом. Галка – на установчу сесію для заочників, а Дімка – відновлюватися на третьому курсі.
Повернулися, подали заяву. А куди діватися, якщо вже все так ретельно розпланували?
У встановлений термін з’явився синочок Саша. Коли Галина захистила диплом, народила ще двох хлопчиків, одного за одним.
Вийшовши з декрету, вона отримала своє перше підвищення. Через три роки зробила ще крок по кар’єрних сходах, обігнавши чоловіка. Дмитро при всіх його позитивних якостях був повністю позбавлений амбіцій.
Дружина пропадала на роботі, підвищувала кваліфікацію, навіть злегка інтригувала, а він у будь-яку вільну хвилину змивався з тестем на риболовлю.
Часто повторюючи, що час, проведений з вудкою, в загальний стаж життя не зараховується…
Організатором Галина виявилася відмінним, в людях розбиралася прекрасно і легко відрізняла законні вимоги від порожньої демагогії, до якої робітники любили час від часу вдаватися.
Зараз її назвали б «ефективним менеджером», а тоді називали за очі «бой-бабою», а тих, кому траплялося потрапити під її важку руку, – «свекрухою».
І заздалегідь жаліли майбутніх невісток. Сама Галина Геннадіївна так далеко не заглядала.
Хоча і зізнавалася в бесідах з подругами Танею і Вірою, що сучасні дівчата не дуже їй до душі і що промовчати, якщо щось не так, вона не зможе.
Особливо її турбував первісток. Рум’яний здоровань Сашко пішов у батька. Недурний, але млявий, безініціативний і такий же любитель риболовлі.
Другий син, Владик, був її копією. Задирака і заводила, він ще в п’ять років питав, як йому стати справжньою людиною.
А Славка, молодший, – серединка на половинку. То готовий гори звернути, то над віршами плаче.
Втім, особливо возитися із синами Галині Геннадіївні не було коли. Вона впритул наблизилася до посади заступника директора.
І коли її попередника нарешті змогли відправити на заслужений відпочинок, вона з головою поринула в роботу.
– Адже що важливо замовнику? – міркувала вона. – Якість, ціна нашої продукції, обсяги, терміни, логістика. А наш Бєлов тільки промови на зборах вміє виголошувати.
– Це точно, – погоджувався директор. – Наші партнери дивилися на нього, як на уламок минулого.
Особливо коли він наголошував на пролетарській солідарності. Тож берися до роботи, Галино Геннадіївно.
Вона й взялася. Завдяки її кипучій енергії заводські склади стояли напівпорожніми, а часом навіть доводилося виводити третю зміну, щоб вкластися в терміни.
За роботою не помітила, як виріс старший син і, вагаючись між льотним і технологічним, все-таки вирішив йти по стопах батьків.
Він навчався нормально, регулярно дзвонив і приїжджав. І старшим Кушнарьовим здавалося, що вони повністю обізнані про його життя.
Тому його поява з дівчиною стала чимось на зразок грому з ясного неба.
– Мамо, тату, це моя Катя.
Струнка повногруда невістка виглядала настільки апетитною, що батько сімейства захоплено прицмокнув, а очі Галини Геннадіївни спалахнули недобрим блиском.
Перше враження виявилося абсолютно вірним. Катерина на город виходила тільки позасмагати, нехтувала ситною домашньою їжею, страждала від відсутності в їхньому райцентрі хоча б завалялого суші-бару.
А приймаючи душ, виливала кубометри води: «якщо у вас навіть маленького басейну немає».
– Як наречена? – з ехидністю запитували Галину її подружки Віра і Таня.
– Розумна дівчина, – стримано повідомляла вона. – Змусила Сашку за англійську засісти. Вони хочуть за кордоном попрацювати.
– І ти відпустиш?
– А чому ні? Нам не довелося світ побачити, то нехай хоч діти помандрують.
– І кинуть вас з Дмитром на старості років?
– Ну, до старості нам поки далеко. А крім того, у нас ще двоє підростають.
– Знаєш, мені здається, що наша Галка побоюється невістку, – шепотіла Віра.
– Так, – кивала Тетяна, – правильну дівчину вибрав Саня. Вона і себе в образу не дасть, і сином командувати не дозволить.
Пара розписалася перед самим закінченням університету. І тут же поїхали за кордон.
– Галь, як же так, навіть весілля не відгуляли? – дивувалися подруги.
– Вони все по-розумному зробили. У Владьки зі Славкою випускний, вступ до університету.
Куди ще весілля гуляти? Ми їм просто гроші подарували, щоб було на перший час у чужій країні.
– А по-моєму, якщо весілля не було, то і сім’я ніби несправжня, – із сумнівом хитала головою Таня.
– Чому ж?
– Ну, коли весілля, то молоді нібито беруть зобов’язання перед рідними, перед друзями: кохати, берегти. А твої перед ким обіцяли? Перед невідомою тіткою з РАГСу?
– Подивимося, хто довше разом проживе, мої, які ні копійки батьківських грошей на пияцтво не витратили.
Чи ваші, через яких ви в кредити років на п’ять влізли, – суворо відрізала Галина.
І подружки-пліткарки сором’язливо замовкли. Галка – вона така, словом як мокрою ганчіркою по фізіономії вріже.
Молоді дзвонили нечасто, хоча свекри і скайп підключили, і всі ці вайбери-швайбери освоїли. Але Галина не ображалася.
– Значить, у них все гаразд, якщо не скаржаться і грошей не просять.
Правда, звістка про те, що Саша пішов з роботи, її засмутила.
– Як же він тепер? Буде замість Катерини в декреті сидіти?
– Ні, він у рибний патруль влаштувався, – пояснив Дмитро, з яким розмовляв син. – І на іхтіолога пішов вчитися.
– А що, теж справа, – задумливо сказала Галина Геннадіївна. – Інженер з нього посередній, а риболовлю він завжди любив.
Розумниця Катька, що його підтримала. Адже це я колись відмовляла його від мореплавства, а дружина, виходить, на його боці.
– Ну так, – погодився чоловік. – Перспективна справа. У нас до рибного господарства як до баловства ставляться. А там з кожним карасем як з рідним возилися.
Тим часом тяжко захворіла і пішла з життя непримиренна бабуся Валя. Похорон, поминки, продаж будинку з усією численною живню.
Про те, як прилаштовували бабусину козу Люську, названу на честь невістки, можна цілу повість написати.
За всіма цими сумними клопотами Кушнарьова й не помітила, що виросли і стали нареченими сини наступні.
– Мамо, тату, знайомтеся, це моя Аля. Галина Геннадіївна мимоволі здригнулася – Владик дослівно повторив слова старшого брата.
Ось тільки наречена його разюче відрізнялася від яскравої самовпевненої Катерини.
Тендітна бліденька Аліна ховалася за спиною нареченого і боялася підняти очі на майбутню свекруху.
– Ну вже на цьому Галка відіграється, – судачили Віра з Танею.
І десь були праві. Владислав націлився на завод, де працювали батьки, а весілля – чудовий привід познайомитися з керівництвом у неформальній обстановці.
Поки наречений з батьком організовували зал, транспорт, культурну програму, свекруха з невісткою вирушили вибирати вбрання.
– Я після двох годин у салоні і п’ятнадцяти приміряних суконь вже вити хотіла, – скаржилася Галка. – Аліна, кажу, визначся вже якось.
А вона: не знаю, мені всі подобаються, давайте краще ви, мамо. З фатою, туфлями та ж історія.
– Галь, невже ти жодного разу на неї не гримнула? – посміхалися подруги.
– Та я навіть подивитися в її бік боюся! – розвела руками Галина Геннадіївна. – Вона відразу, як та мімоза, листя складе і тремтить.
Днями хотіла вигнати її з кухні. Адже від плити ж не відходить! Такі різновиди страв готує, що я три кіло зайвих вже набрала.
Розплакалася моя Аліна. Я, каже, лазаньєю хотіла вас пригостити. Іди, кажу, сонечко, роби що хочеш.
Загалом, і з другою невісткою не вдалося проявити специфічні якості свекрухи.
А коли Аліна ще й порадувала двійнятами – хлопчиком і дівчинкою, – Кушнарьови і зовсім були готові невістку на руках носити і називали тільки донечкою.
А ось третьої довелося чекати довго. Славік, закінчивши вуз, поїхав до брата за кордон. Пару років поїздив далекобійником.
Повернувшись на батьківщину, пішов переучуватися на програміста. Додому з’являвся нечасто і завжди один.
– Славко, коли ж ти наречену в дім приведеш? – хвилювалася мати. – Твої брати давно вже одружені, дітей ростять, а ти все холостякуєш.
– Розумієш, мамо, я сам не можу зрозуміти, чого хочу. То шукаю таку, як Сашкіна Катя, типу залізна леді.
То придивляюся до таких, як Алінка, – тихих, скромних. І ніяк не можу визначитися, що мені більше підходить.
– Визначайся, синку, якнайшвидше.
Але Станіслав дотягнув до тридцяти і лише тоді привіз до батьків наречену.
– Мамо, тату, знайомтеся, це Юля.
Невисока, великоока, з піднятим носиком дівчина відкрила рот, щоб привітатися, і раптом обернулася на одній нозі і вилетіла у двір, регочучи на весь голос.
– Що це з нею? – здивувалися батьки.
– А це я їй анекдот розповів, ніяк заспокоїтися не може, – знайшовся Славка.
Ну не розповідати ж, що Юльку смішать ініціали майбутньої свекрухи.
– Подвійне «ге»! – заливалася вона всю дорогу. – Стас, як вона живе все життя з цим?
– Нормально живе. Припини дуріти!
Але зупинити Юльку було неможливо. Вона бачила смішне в усьому. Їй навіть комедії не треба було дивитися. Вона і так весь час реготала.
– Раденька, що дурненька, – бурчала спочатку Галина Геннадіївна. – Ви б бачили, що вона в весільному салоні влаштувала!
Скакала чортиком, застрягала в кринолінах, корчила пики дзеркалам.
Віра з Танею не дивувалися. Самі бачили, що наречена ледве витримала весь офіціоз у РАГСі.
Ледь поставивши підпис у призначеному місці, помчала під звуки маршу Мендельсона і, втупившись чолом у гіпсовий медальйон з купідоном, реготала до знемоги.
Так вони і на всіх знімках зображені, сповнені урочистістю гості і регочуча наречена.
Молодята купили квартиру в обласному центрі. Славка за комп’ютером заробляє, а Юлька відкрила студію анімації.
Вже має кілька дипломів за свої роботи, і замовлень на рекламні ролики повно.
Народилася у них Кірочка, така ж сміхотлива, як мама. І в пологовому будинку досі згадують регочучу породіллю.
Все гаразд і у старших Кушнарьових. Ось тільки Галини подружки ніяк заспокоїтися не можуть:
– Хто б міг подумати, що з нашої крутої, жорсткої Галки така свекруха вийде! Всі невістки у неї золоті. Чи то їй так пощастило, чи то ми в Галині чогось не зрозуміли.
