Галина Іванівна відчувала себе загнаною в кут. Вона ніяк не могла змиритися з тим, що програла. Як Ірина могла так вчинити з нею?
Жінка продовжувала шукати виправдання дочці, намагаючись переконати себе, що у тієї були вагомі причини для такої поведінки.
Ірина — молода, їй потрібно будувати своє життя, і це зрозуміло. Але зараз Галина Іванівна була в розгубленості.
Раптом задзвонив телефон, і на екрані висвітилося ім’я Марини — невістки.
— Галина Іванівна, завтра все як і домовлялися? — запитала Марина.
— Так, — тихо відповіла вона.
— Чудово, — сказала Марина. — Приїду о 10 ранку, будьте готові.
Цього разу Галина Іванівна не відповіла і просто поклала слухавку. Вона вже уявляла, який скандал влаштує Ірина, коли все дізнається.
В голові промайнула божевільна думка: «Я сама це все спровокувала».
Але тут же вона відмахнулася від цієї ідеї. Ні, вона не була готова звинувачувати себе — це все випадковість, доля, обставини, але не вона…
…Увечері 30 грудня Галина Іванівна зателефонувала Марині:
— Марино, я вже виїжджаю до тебе.
— Як так? — здивувалася Марина. Та тільки що повернулася з роботи, де поспішала завершити проект, щоб звільнити собі передноворічний день.
Голова боліла, думки плуталися, ноги не слухалися — хотілося тільки одного: прийняти ванну і лягти спати.
— Я з Катею до тебе в гості їду, — роздратовано уточнила Галина Іванівна. — Вирішили переночувати у тебе, а завтра разом по магазинах перед святом.
— Але у мене були інші плани, — заперечила Марина. — Чому не попередили раніше?
— Які ще плани? — незадоволено перепитала свекруха. — Я ж казала, що на Новий рік до тебе збираюся.
— Ага, влітку ви говорили, — нагадала Марина, — Все-таки треба б узгоджувати такі речі.
— Марина, та годі, — пробурмотіла Галина Іванівна. — Ти ж знаєш, я одна. Іра поїхала до чоловіка, буде там зустрічати свято.
— Ви не одна, а з Катею, — нагадала Марина.
— Катька теж не молода, — заявила Галина Іванівна, — Їй важко все — прибирати, готувати… Пашку я давно не бачила, подаруночок йому купила.
Свекруха зробила паузу, Марина чула її важке дихання і подумала: «Цікаво, що вона ще скаже».
— І ще… — продовжила Галина Іванівна. — У мене до тебе серйозна розмова. Тобі точно сподобається. Чекай.
Розмова завершилася, і з нею зник спокій Марини. Вона могла б категорично відмовити, але не стала.
По-перше, її син Павло, якому десять років, дуже любив бабусю — вона була єдиним живим нагадуванням про батька, який рано пішов з життя.
Галина Іванівна часто балувала онука подарунками і допомагала Марині, забираючи Пашку до себе.
По-друге, обіцяна «серйозна розмова» зацікавила Марину.
П’ять років тому чоловік Марини, Костя, пішов у засвіти від розриву аневризми — раптово і трагічно.
Лікар попереджав, що такий діагноз стає молодшим, а свекруха припускала спадковість — у батька Кості теж були проблеми з тиском.
Галині Іванівні було 52 роки, але вона часто прикидалася занадто хворою і немічною. Марина знала, що це гра — адже жінка могла спокійно бігати за автобусом і стояти в черзі дуже довго, коли ніхто не бачить.
Проте Марина вирішила перестрахуватися.
Старша сестра Галини Іванівни, Катерина, була на п’ять років старша і ще досі працювала.
«Катька теж стара», — згадала Марина і невесело посміхнулася — їй тепер доведеться піклуватися про двох «стареньких».
Через годину обидві жінки приїхали до квартири Марини.
— У вас тепло, — зауважила Катерина Іванівна, — А у мене батареї слабо гріють.
— Треба було повітря спустити, — порадила Марина.
— А кому? — знизала плечима Катерина. — Я не вмію.
Марина мовчки приготувала ліжко для гостей, перенесла постіль сина на розкладачку у вітальню.
Паша хотів заперечити, але зупинився, коли Галина Іванівна вручила йому довгоочікуваний новорічний подарунок — розумну колонку.
— Дякую, бабусю! — обійняв її Паша. — Заради такого можна і потерпіти.
Наступного дня жінки поснідали і пішли за покупками. Марина зрозуміла, що їй доведеться самій готувати до свята.
Крім того, довелося відкласти зустріч з Михайлом, колегою і новим знайомим, з яким вона планувала провести Новий рік.
Увечері, за святковим столом, Паша втік запускати феєрверки, Катерина прилягла відпочити, а Марина залишилася з Галиною Іванівною наодинці.
— Я думала квартиру тобі в майбутньому відписати, — заявила свекруха. — Син росте, зайвою вам житлоплоща не буде.
Марина здивувалася:
— А як же Ірина?
— Іринка поїхала до чоловіка за кордон і не збирається повертатися, — з досадою відповіла Галина Іванівна. — Значить, будеш ти мене доглядати.
Перспектива догляду за свекрухою не радувала Марину, але думка отримати квартиру здавалася привабливою, хоч і викликала підозри.
Ірина, молодша дочка Галини Іванівни, вийшла заміж за чоловіка за кордоном, і їхні стосунки були сповнені емоційних злетів і падінь.
Іноді вона поверталася додому в сльозах, заявляючи про розлучення, але незабаром поверталася до чоловіка. Марина підозрювала, що рано чи пізно Ірина залишиться з матір’ю.
Рік тому відбулася ця розмова про квартиру, і з тих пір Галина Іванівна активно користувалася допомогою Марини: просила приїжджати, допомагати з прибиранням, продуктами, могла з’явитися без попередження.
Марина терпіла, але натякала свекрусі, щоб та виконала свою обіцянку. Однак Галина Іванівна лише віджартовувалася:
— Все зроблю, Марина, як обіцяла. Мені ще жити й жити.
Схоже, жінка наврочила собі сама — вона дійсно почала хворіти, і тепер Марина бачила, що прикидатися не можна.
Ірина іноді дзвонила, цікавилася здоров’ям матері і скаржилася на складне життя з чоловіком і спеку. Все частіше натякала, що може повернутися.
Марина мовчала про домовленість зі свекрухою — це було її рішення, а ще Марина думала про майбутнє сина.
Свята наближалися, і вони вирішили провести Новий рік у квартирі Галини Іванівни — їй стало важко їздити.
Марина закуповувала продукти заздалегідь і якось, зайшовши до свекрухи, випадково почула її розмову з Іриною:
— Іро, вирвися хоч ненадовго, я хочу квартиру на тебе оформити, а то Катька може претендувати.
Марина зрозуміла задум і, коли Галина Іванівна закінчила, увійшла до кімнати.
— Якщо ви вирішили оформити квартиру на Ірину, нехай тепер вона і доглядає за вами, — заявила невістка і пішла на кухню.
Там вона почала прибирати продукти, куплені для новорічного столу. Свекруха намагалася зупинити її, кажучи, що невістка все неправильно зрозуміла.
— Я не глуха і не страждаю галюцинаціями, — твердо відповіла Марина. — Дам вам час до завтра: або вранці їдемо до нотаріуса і все оформлюємо, або живіть, як хочете. Я більше не з’явлюся і вас до себе не пущу.
— Ти не можеш так зі мною поводитися! — обурювалася Галина Іванівна. — Я мати твого чоловіка і бабуся твого сина!
— Я бачу, як ви дбаєте про онука, — з насмішкою відповіла Марина. — Я вас попередила.
Забравши продукти, Марина пішла, залишивши свекруху в шоці.
Думка зустріти Новий рік на самоті лякала Галину Іванівну. Вона зателефонувала сестрі, але та відмовилася: вдома повно родичів, а до себе взяти не може.
Потім зателефонувала Ірині, але та сказала, що зайнята гостями чоловіка. Зрозумівши, що варіантів мало, Галина Іванівна погодилася піти назустріч Марині.
Наступного ранку Марина заїхала за свекрухою, і разом вони поїхали до нотаріуса, де оформили договір дарування квартири невістці.
— Не хвилюйтеся, я не збираюся вас виселяти, — заспокоїла її Марина. — Ви спокійно будете жити у своїй квартирі.
Під час новорічної вечері, коли всі зібралися разом, Павло зазначив:
— Бабуся цього року з подарунком поскупилася.
— Не переживай, — відповіла Марина. — Згодом зрозумієш, наскільки цінний подарунок тобі зробила бабуся.
Паша поки не до кінця розумів, але повірив мамі на слово.
