Рома, не повіривши своїм очам, дістав телефон і почав знімати. Його батько сидів у машині… з якоюсь жінкою.
І не просто так…
— Рома, ти щось рано, — Ольга крутилася на кухні, але прихід сина не могла не помітити.
— Віра Іванівна захворіла, — відповів Рома з передпокою, — ми з нею на неділю домовилися.
— На неділю? — здивувалася Ольга. — А відпочивати коли?
— Мамо, я краще в неділю позаймаюся, ніж в якійсь темі плаватиму, — сказав він розсудливо, — вона запропонувала, я відмовлятися не став. У мене ж мета!
— Ну, так, — посміхнулася Ольга, — ти у мене цілеспрямований!
– Ага, я зараз за уроки, – занепокоєно промовив Рома, – але ти мені близько сьомої скажи, щоб я до Валерія Михайловича не запізнився.
– Знову на ніч дивлячись? – поскаржилася Ольга.
– Та я до десятої вже вдома буду, – відмахнувся він.
Ольга повернулася до готування, а сама думала, яким серйозним хлопцем росте її син.
Вчора ще машинки і конструктори, а тепер весь у справах і турботах.
Рік тому, коли Рома включився в свій марафон, Ольга дуже хвилювалася:
— Синку, я розумію, що вступати треба, але чи не забагато ти себе завантажуєш?
— Мамо, я розумію, що буде важко, але я поставив перед собою мету. Я хочу вступити на бюджет. Тому я хочу підготуватися до іспитів за повною програмою.
— Але ти розумієш, що я зможу оплатити тобі навчання? — запитала Ольга.
— Я розумію, але я хочу сам. А зараз я просто прошу оплачувати мені репетиторів і курси. Мамо, не хвилюйся — це не викинуті гроші!
— Ти вже такий дорослий, — Ольга змахнула сльозу.
— Батькові про це скажи, — кинув Рома і пішов до себе в кімнату.
Коли Рома повідомив батькам, що збирається йти в десятий клас, а потім вступати на архітектора, Максим спочатку мало не зомлів, а потім почав кричати:
— І це мені каже мій син! Хто тебе намовив? Мати? Бабуся? Швидше за все, обидві! Що це за професія для чоловіка — архітектор? Нечувана дурість!
— Тату, — Рома намагався пояснити, — архітектор — це затребувана професія. І добре оплачувана.
— Не треба мені тут розповідати! Сидіти і малювати кожен дурень зможе! Тому цим баби займаються! Думаєш, я не знаю? Знаю! Ми електрику в якомусь бюро перетягували, так там одні баби! Так ти хочеш так само? З бабами?
— Тату, найвідоміші споруди в світі проектуються чоловіками, і найвідоміші архітектори — чоловіки. Великі дамби, найвищі хмарочоси, грандіозні мости! Це все чоловіки придумали. Та й всі палаци, замки! Історичні пам’ятки чоловіки проектували!
— Ти нашу країну з їхньою не плутай! У нас у чоловіка повинна бути чоловіча професія! Електрик, шахтар, механік, будівельник! Ось! Це гідні чоловіка професії! І ніколи без шматка хліба не залишишся. А всі ці паперові малярі… Малюють вони, розумієш, вигадують! А кому воно потрібно?
— Тату, всім потрібно! — наполягав Рома.
— Дамба нам у місті не потрібна! У нас і річки немає! Хмарочоси теж ні до чого, п’ятиповерхівок на всіх вистачає. Або ти думаєш, що тобі на площі палац закажуть побудувати?
— Тату…
— Викинь з голови свою затію! Атестат отримав? Ось і шуруй з ним до коледжу, здобувай професію!
— Ні! — твердо відповів Рома. — Я знаю, чого хочу! І я знаю, що буду робити, щоб цього досягти!
— Ах ти…! Ти наважився суперечити батькові? У дитинстві тебе не виховав, то я зараз за тебе візьмуся!
Максим схопився за ремінь. Але Рома теж був не боязким. Його захоплення бейсболом не минуло даром.
Він взяв биту і грізно сказав:
– Тільки спробуй! Я не маленький хлопчик! Я знаю, як за себе постояти. Ти мене сам вчив.
– Ти? Підняти руку на батька вирішив?
– Ти перший почав, – холоднокровно відповів Рома.
— От, віслюк упертий! — гримнув Максим, але ремінь у спокої залишив.
— Та й добре, нехай я віслюк! — відповів Рома, ховаючи биту за спину. — А ти — мій батько? То хто ти виходить? — сам зареготав і втік.
Максим хотів ще якось обізвати сина, але його і слід пропав.
З тих пір відносини у них остаточно зіпсувалися.
Але, якщо Рома намагався ігнорувати батька, то Максим не втрачав можливості сина вколоти.
— Оля, наш Ромочка якось схуд, — бідкалася Діна Андріївна, — чи не захворіла наша дитина?
— Ні, мамо, — відповіла Ольга, — він просто дуже старанно вчиться, сил витрачає багато. Поставив собі за мету вступити на бюджет.
— Господи, може, не треба так себе виснажувати? — запитала Діна Андріївна. — Я дам грошей на платне навчання!
— Мамо, — Ольга посміхнулася, — я на платне навчання і сама заробляю. У мене і прибуток є, і на розвиток вистачає. Це рішення самого Роми. Він попросив тільки репетиторів оплачувати.
— Маленький чоловік росте! — бабуся заплакала.
— Дурень росте! — втрутився Максим. — Що він своїми малюнками заробить? Буде, як художники, біля парку стояти, свою мазню за копійки впарювати!
— Архітектор і художник — це абсолютно різні професії, — зауважила Ольга.
— Не треба ля-ля! Що одне, що інше — сидить, малює, а потім це за ламаний грош нікому не буде потрібно! Ви ще дві розкудахтали: “Ми тобі навчання оплатимо”! Я ось ні копійки не дам!
— У тебе ніхто і не просить, — зауважила Ольга.
— А курси ці? А репетитори? Купа грошей коштують! Ми збиралися великий телевізор купувати, а через ці заняття доводиться відкласти покупку!
— А в чому проблема? — Ольга здивувалася. – Я на твою зарплату особливо не зазіхаю, йди і купи, раз ти такий багатий!
— Так-так, зятьку! – підтримала Діна Андріївна. – Ольга утримує квіткові магазини, і будинок, і платежі, і холодильник. А ти як в сім’ю вкладаєшся?
— Це не ваша справа, Діна Андріївна! — процідив крізь зуби Максим. — Це наша сім’я, і ми самі розберемося, що і як витрачати!
— Так я і бачу, як ти добре розібрався, поїсти не забуваєш, про телевізор думаєш, на сина грошей не даєш, а зарплату з кишені навіть не показуєш! — пробурмотіла для порядку Діна Андріївна.
— Та йдіть ви обидві! — пирхнув Максим. — А ще третю дівчинку, яку я раніше сином вважав, з собою заберіть! Ви ж його підтримуєте в дівчачій професії! Не буде з нього чоловіка!
Оля вп’яте намивала одну тарілку і навіть не помічала цього. Руки робили самі, а думки були дуже далеко:
«Щось недобре коїться з Максимом. Він зовсім відсторонився від сім’ї. Звичайно, двадцять років шлюбу охолодять кого завгодно, але така холодність? І навіть ворожість…»
Щось зламалося в чоловікові, коли Рома чітко заявив про свій вибір майбутнього. Тільки Ольга не могла зрозуміти, що.
— А Максимка наш — бракованого сина виростив! — реготав Петро. — У всіх сини, як сини, а у цього буде архітектором! Малювальником кабінетним!
— Як ти так сина втратив? — підтримав приятеля Гриша. — Може, ти дівчинку хотів, а тепер сина переробляєш?
— Нічого я не хотів! — огризався Максим. — Це дружина з тещею його з пантелику збили! Одна з розуму з’їхала, а друга з себе бізнесменшу корчить! Краще б сина виховували нормальним мужиком. Так ні, вони йому ще в усьому потурають!
— А ти навіщо? — посміхаючись, запитав Петро. — Ти ж мужик! Електрик п’ятого розряду! Чому ти сам сина не виховав, як треба?
— Я ж працюю! – виправдовувався Максим. – У мене нормальна чоловіча робота! А ще халтури! Коли мені з ним возитися? Це баби повинні розуміти: як вже в родині хлопчик народився, то з нього мужик вирости повинен! А ці дві, — він сплюнув в урну, — зіпсували мені спадкоємця! Хоч бери і відмовляйся від нього!
— Досить бідкатися! Сам не доглянув, а тепер відмовляєшся! Наведи лад у голові і Ромці, і дружині! Або ти не мужик?!
Максим і послухався поради, і кивав, що зробить все, як годиться чоловікові, а сам пам’ятав, як Ромка взявся за биту. І мав переконання, що рука того не здригнеться.
Подумав, та й буркнув: «Живіть, як хочете!» — це стосувалося і сина, і дружини.
Рома, не вірячи своїм очам, дістав телефон і почав знімати. Його батько, сидячи в машині, цілувався… з якоюсь жінкою.
І не просто так, на прощання, а серйозно і самозабутньо.
Зняв він і відео, і фото. Особливо постарався, щоб чітко було видно обличчя, машину, місце в глухому дворі.
Навіщо? Рома відразу подумав, що покаже це батькові і пригрозить, щоб той від нього відстав зі своїми підколюваннями і повчаннями.
Тому що Максим щодня принижував сина, обзивав його… дівчиськом і любителем жіночих справ. А ще постійно говорив, щоб Ромка собі… сукню купив, щоб не виділятися на тлі жіночого царства.
Рому і так підкошувало навантаження, а знущання батька, ні-ні, а й виводили з себе.
— Ось тепер ти замовкнеш! — задоволено промовив Рома. — А я хоч буду жити спокійно!
А потім прийшла інша думка:
— Адже він маму обманює! Найбезчеснішим чином обманює! Це ж чиста зрада! Потрібно захистити маму!
З телефоном у руці Рома попрямував до фотоательє, де збирався зробити фотографії.
Він тепер вже не збирався просто змусити батька замовкнути, а прийняв інше рішення.
— Батько, — сказав Рома грізно, коли мама їх не чула, — я все знаю про іншу жінку.
— Що ти там знаєш, — відмахнувся Максим, — не твоя це справа.
— Я вас бачив, — сказав Рома і виклав фотографії.
— Ну і що ти хочеш? Щоб я тобі грошей дав? Або спідничку купив?
Рома стерпів чергову образу і сказав:
— Я хочу, щоб ти від нас пішов!
Максим кинувся на сина, але той ухилився.
— Це не тобі вирішувати! Ти зрозумів? Без сопливих розберемося!
На крик прибігла Ольга:
— Що відбувається? — та їй на очі потрапила одна з фотографій.
Максим хотів забрати фотографії, але не встиг, Ольга підняла одну з підлоги і уважно розглядала:
— Дуже цікаво, — промовила вона.
— Викинь це в сміття! – притиснуто промовив Максим. – Це нічого не означає. Я з сім’ї йти не збираюся. Це була звичайна помилка!
— Серйозно? – Ольга підняла брову.
— Я тобі зрозумілою мовою кажу, це випадковість. Я оступився, зрозумів свою помилку і все це закінчилося. Я зробив вибір! Я залишаюся в родині! – говорив він і рвав решту фотографій.
– Ні, – сказала Ольга, – не залишаєшся.
– Я глава родини! Я господар у домі! Я прийняв рішення! – кричав Максим. – Я не той мамин синочок, який танцює під чиюсь дудку! Я сам приймаю рішення!
– Максиме, ти такий же глава родини, як я балерина, тобто, навіть здалеку не схожий. Тож збирай речі і йди звідси!
– Це мій дім! І мені нікуди йти!
– Тепер це не твій дім, а квартира ця, як була моєю, так нею і залишиться! Іди під три чорти!
— Ну і як ти без чоловіка в домі будеш? — зловтішно запитав Максим. — Я ж потім не повернуся, скільки б ти не благала!
— А мені чоловік не потрібен, у мене в домі залишається чоловік!
— Матусин синочок! — як лайку, кинув Максим.
— Нехай, — кивнула Ольга, — тільки на нього я можу покластися в його шістнадцять років, а на тебе я взагалі ніколи не розраховувала.
Іди вже, не затримую! Ромі потрібно готуватися до іспитів!
