«Господи! Як я вляпалася в цю ненормальну сімейку? Де були мої очі»? – думала Рита, дивлячись на перекошені від злості обличчя.
Чоловік і зовиця кілька хвилин тому увірвалися в квартиру і почали кричати, перекрикуючи один одного, так що неможливо було зрозуміти жодного слова.
Першою замовкла Віка. Через хвилину – Влад.
– Ну, що? Накричалися? – запитала Рита. – А тепер послухайте мене. Ти, Віка, зателефонувала мені о п’ятій годині, рівно за годину до закінчення робочого дня, і веліла – не попросила, а саме веліла – забрати твоїх дітей з дитячого садка.
Я тобі сказала, що не зможу цього зробити, оскільки працюю до шостої, а сьогодні, можливо, мені доведеться затриматися. Ти кинула слухавку.
Через кілька хвилин мені зателефонував Влад і почав вимагати, щоб я відпросилася з роботи, забрала його племінників і посиділа з ними, поки не прийде Віка.
Я тобі сказала те саме, а ти почав кричати на мене так, що мої колеги почали на мене озиратися. Довелося просто припинити розмову.
– Тобі було важко відпроситися на пів години раніше?! – знову підвищив голос Влад.
– Я тобі вже пояснювала, що у нас існує обов’язкова вимога: якщо співробітник почав працювати з новим блоком інформації, то він повинен закінчити роботу з ним в цей же день.
Ніякого перенесення на завтра. Я не могла кинути розпочату роботу. Закінчила тільки о шостій п’ятнадцять.
– Нічого не сталося б з твоїми папірцями, якби вони почекали до завтра, – гримнув чоловік.
– З папірцями, може, і нічого не сталося б, а я за порушення втратила б премію, яка становить тридцять відсотків окладу, – спокійно пояснила Рита. – І взагалі, ти, Віка, останнім часом занадто часто приводиш своїх дітей до нас. Цього місяця вже тричі.
А я ж не нянька – у мене свої справи, свої плани, і я не маю наміру їх змінювати тільки тому, що тобі захотілося посидіти з подружками в кафе або провести час зі своїм приятелем. Якщо тобі потрібно з кимось залишати дітей, наймай няню. А сюди їх більше не приводь.
– Та ти розумієш, що ти наробила? – знову закричала Віка. – Тепер Ігор зможе забрати у мене дітей!
А сталося ось що… Віка зламала ніготь. Вранці, в п’ятницю. А в суботу у неї була запланована зустріч з подругами. Що робити?
Вона благала Світланку, свою майстриню, знайти для неї віконце. Світлана знайшла – о шостій вечора. Але в цей час треба було забирати дітей із садка.
Хто це зробить? Звичайно, Рита – дружина брата!
Отримавши відмову, Віка поскаржилася на родичку братові. Їй і на думку не могло спасти, що ця нахаба не послухається чоловіка!
Тому Віка зі спокійною душею вирушила в салон, а там вимкнула телефон – тут теж були свої правила.
Коли вона його знову увімкнула, побачила по три пропущені дзвінки від кожної виховательки і повідомлення від Ігоря – колишнього чоловіка: «Діти у мене. Подумай, а чи потрібні вони тобі»?
Віка все зрозуміла: не додзвонившись до неї, вихователі середньої та підготовчої груп почали дзвонити батькові – Ігорю. Він приїхав і забрав Карину і Стаса.
А по телефону колишній чоловік сказав, що хоче взагалі забрати їх собі – їй вони, судячи з усього, не потрібні, а Олена – його нинішня дружина – не проти виховувати його дітей.
– Правильне рішення, – сказала Рита. – Ігор – хороший батько, а Олена – дуже приємна жінка. Принаймні, у дітей буде постійний дім.
І вони не будуть у вихідні та свята кочувати по квартирах ваших родичів і подруг Віки. Адже ти їх, немов кошенят, здаєш на перетримку.
І знову почався крик…
«І це мій чоловік! Людина, яка всього рік тому запевняла, що кохає мене, що готова все життя носити мене на руках! – подумала Рита. – Куди це поділося»?
Перші чотири місяці після весілля все було начебто нормально. Потім не стало свекрухи. Рита не була особливо близька з нею – занадто мало часу минуло.
Але тепер вона розуміла, що Наталія Павлівна, мабуть, була найадекватнішою людиною в цій родині. Чого не можна сказати про батька Влада і Віки.
Роман Євгенович – пенсіонер, у шістдесят років пішов із заводу, де працював, і засів удома.
Чомусь чоловік вирішив, що пенсія – це абсолютний відпочинок, який він заслужив усією своєю попередньою службою і роботою.
Він нічого не робив: встаючи вранці, йшов на кухню, де з’їдав приготований дружиною сніданок. Якщо щось було холодне і йому доводилося самому ставити тарілку в мікрохвильовку, ввечері на дружину чекав скандал.
Весь день він проводив біля телевізора, час від часу підходячи до холодильника за черговою банкою пінного.
Приносила з магазину продукти, готувала, прибирала, прала і навіть виносила сміття дружина. І це при тому, що вона ще працювала.
Наталія Павлівна була на чотири роки молодша за чоловіка. А коли її не стало, з’ясувалося, що свекор не бажає обслуговувати себе сам.
– Нехай твоя дружина приходить до мене – приготує, дня на два, підлоги помиє, випере речі. Я що сам повинен все це робити? – заявив батько Владу.
– Чому це повинна робити я? У Романа Євгеновича є дочка, – сказала Рита, коли чоловік передав їй слова батька. – Суп зварити – добре, я можу. А прати не буду.
Один раз Рита сходила до свекра, щоб приготувати обід, але, повернувшись додому, сказала чоловікові, що більше туди не піде.
– Невже тобі важко?! – обурився Влад.
– Ні. Зовсім не важко, але не піду. Я зварила суп, насмажила котлет. А твій батько зайшов на кухню, сказав: «Гаразд, а тепер підлоги помий», – і шльопнув мене нижче спини.
Я відразу пішла. Тепер шкодую, що не надягла йому на голову каструлю з супом. Так що нехай до нього Віка ходить, якщо захоче, а мене не просіть.
Згадуючи все це, Рита сама собі дивувалася: «Що я тут роблю? Чому раніше не пішла? Адже вже ясно, що ніякої сім’ї у нас з Владом не вийде»?
А Віка тим часом інструктувала її:
– Якщо Ігор піде до суду і вимагатиме, щоб дітей віддали йому, ти будеш свідком з мого боку. Скажеш, що це не я, а ти забула забрати дітей із садка.
Ти ж іноді забирала їх, вихователі це підтвердять. І цього разу я теж на тебе сподівалася, значить, це не я, а ти винна.
– Віка, не треба мене вчити. Якщо я і піду до суду, то брехати точно не буду. Тобі ж, дійсно, діти не потрібні. Тобі потрібні аліменти, які платить Ігор.
Влад, ти ж сам говорив, що аліменти на дітей більше зарплати, яку отримує Віка в своїй конторі «Роги і копита». Чи не так?
– Тільки спробуй відкрити рота! – пригрозила Віка.
– А що ти мені зробиш? – посміхнулася невістка.
– Вона нічого, – відповів за сестру Влад, а я зроблю.
– Що?
– Я тебе з квартири вижену. Сподіваюся, ти пам’ятаєш, що я взяв її в іпотеку за місяць до нашого весілля, і вона оформлена на мене, – нагадав Риті чоловік.
– І що?
– А то! – відповів Влад.
Потім він пройшов у спальню, дістав із шафи велику дорожню сумку і наказав Риті:
– Збирай своє барахло, і щоб я тебе тут більше не бачив.
Рита мовчки почала складати свої речі. Звичайно, все не помістилося – все-таки вона жила в цій квартирі вже рік.
Віка з посмішкою спостерігала, як ненависна невістка виганяється з дому.
– За рештою прийду пізніше, – сказала Рита і, підхопивши сумку, вийшла з квартири.
Три дні вона прожила в готелі, а потім зняла невелику студію.
Її зарплата дозволяла зняти і більш комфортне житло, але Рита вважала, що цілком обійдеться і цим, а гроші ще знадобляться – треба буде купувати свою квартиру.
Влад зателефонував їй через десять днів:
– Може, досить вже дурницями займатися? Повертайся додому.
– Дякую. Ні. Нажилася вже. Минулого тижня подала на розлучення.
– Ти з глузду з’їхала?
– Ні, навпаки, розум до мене повернувся. А божевільною я була тоді, коли погодилася вийти за тебе заміж. Зустрінемося в суді.
– Чому в суді? Дітей немає, ділити нічого. Таких у РАГСі розлучають. Якщо обоє згодні. А я не згоден.
– Ось тому я і подала заяву до суду, – відповіла Рита.
Вона знала, чому Влад подзвонив саме зараз і чому він проти розлучення: настав час вносити наступний платіж за іпотекою, а це майже половина його зарплати.
Раніше, коли вони жили разом, вони віддавали в банк всю його зарплату, а жили на те, що заробляла Рита. Тепер Владу доведеться затягнути паски.
Голодувати він, звичайно, не буде, але режим суворої економії років на двадцять йому забезпечений.
Він ще не знав головного: за рішенням суду Рита отримає половину іпотечних платежів, які вони внесли в банк за цей рік, а це майже сто сімдесят тисяч.
Коли Влад дізнався про позов Рити, він був у люті, але зробити нічого не зміг. Все за законом. Зате Віка була задоволена: брат тепер був у її повному розпорядженні.
