Хлопчика підкинули до дверей пологового будинку під ранок, а першим знайшов дитину двірник дядя Жора.
Той вставав завжди дуже рано і відразу ж брався за довірені йому території.
Треба сказати, що дядя Жора був відповідальною людиною і до своєї справи ставився ґрунтовно і з усією серйозністю. Це залишилося у нього від колишньої професії.
Взагалі, колись дядько Жора був бухгалтером, а коли вийшов на пенсію, сидіти вдома не зміг, ось і пішов працювати двірником.
Робив він це не через гроші, а просто тому, що не міг сидіти без діла…
Побачивши коробку на ганку, дядько Жора чомусь відразу зрозумів, що там дитина, хоча звідти не доносилося ні звуку.
Звичайно, він заглянув у коробку і, переконавшись у тому, що його припущення вірне, відразу ж почав стукати в двері пологового будинку.
Єдине, про що молився дядько Жора, щоб з дитиною було все добре, тому що надто підозріло тихо поводився малюк, але на радість не тільки доброго дядьки, а й медперсоналу пологового будинку, хлопчик був живий і навіть цілком здоровий.
Містечко, в якому це сталося, було невеликим. З розряду тих, де всі один одного знають, тому припустити, хто мати дитини, було нескладно.
Підозри відразу ж впали на Антоніну. Та народжувала дітей майже щороку і з такою ж періодичністю «дарувала» їх державі.
Ні на якому обліку Тонька, зрозуміло, не стояла і в лікарню під час своїх щорічних “пікантних” станів ніколи не зверталася.
Однак, після ретельного розслідування, виявилося, що Тонька тут, принаймні цього разу, абсолютно ні при чому.
У підсумку матір малюка так і не знайшли, і після необхідних обстежень його відправили в будинок малюка, який знаходився зовсім недалеко від того міста.
Ще в пологовому будинку, як тільки малюка розгорнули, хтось із медперсоналу вигукнув.
– Ну ти поглянь, який кавунчик! Як же можна було такого карапуза просто так… Хоп і на ганок…
На це питання ніхто не мав відповіді, але хлопчика, поки він був у пологовому будинку, так ласкаво і називали “Кавунчик”, бо малюк був дуже гарненький і міцненький.
Звичайно, згодом малюкові дали ім’я, і дуже навіть гарне ім’я!
Хлопчика назвали Гліб, а ім’я це порадив все той же дядя Жора, але ось чомусь прізвисько «Кавунчик» приклеїлося до нього міцно і навіть у будинку малюка його називали саме так.
Втім, там він був зовсім недовго. Для нього відразу знайшлася прийомна сім’я, в яку і поїхав “Кавунчик”.
Всі були за дитину дуже раді, особливо Алла Матвіївна, завідуюча того самого будинку малюка.
Яким же було здивування всього персоналу, коли, майже через три роки, Гліба повернули…
Все виявилося більш ніж банальним. У тій родині народилася своя дитина і Гліб став там нікому не потрібний.
Коли дитину повернули, він вже не був схожий на того маленького «Кавунчика», яким був у той час, коли його забрали з дитячого будинку.
Тепер це був в міру худенький, симпатичний хлопчик. Розумний і розвинений не по роках.
Було видно, що дитиною займалися, але ось як змогли так легко від неї відмовитися, було незрозуміло нікому.
Дивлячись на Гліба, у всіх просто розривалося серце. Він часто плакав, кликав маму, тата, бабусю. Чекав їх, довго дивлячись у вікно, але дочекатися когось дитині так і не вдалося.
Настало літо і тепер дітки дуже багато часу проводили на вулиці.
Гліб зараз став трохи іншим. Він більше нікого не чекав, але і довіряти дорослим більше не міг.
З дітьми він теж ніяк не міг знайти спільну мову і найчастіше грав один, тихо влаштувавшись в якесь мало помітне місце.
А потім у Гліба з’явився друг. Кіт на ім’я Мухляш. Цей самий кіт з’явився на території будинку малюка приблизно рік тому.
Оскільки кота там тримати було суворо заборонено, то Алла Матвіївна, звичайно, спробувала позбутися кота, але не так просто це було!
Вона віддала його місцевій кухарці, але той від неї втік і знову повернувся до будинку малюка.
Загалом від кота намагалися позбутися разів 5, але щоразу він з диким завзяттям повертався назад. При цьому кіт був хитрим і спритним.
Наприклад, та сама кухарка тітка Женя забирала його додому тричі, але коли вранці вона йшла на роботу, той тихенько йшов за нею.
При цьому, йдучи з дому, вона наказувала своїм ні за що кота на вулицю не випускати, але той влаштовував такі концерти, що рідним тітки Жені волею-неволею доводилося кота випускати.
Через це тітка Женя і прозвала кота Мухляш. Мовляв, мухлює і носом не веде!
Алла Матвіївна, в результаті, махнула на кота рукою. Тим більше, що до дітей він не ліз, можна сказати навіть цурався їх, ховаючись на даху сторожки.
Ось саме цей самий Мухляш і став, несподівано для всіх, Глібу справжнім другом.
Найцікавіше, що хлопчик, після того як подружився з котом, став більш відкритим і товариським.
Дивлячись на це, Алла Матвіївна зітхнула, посадила кота в переноску і відвезла до ветклініки, щоб переконатися, що кіт здоровий.
Тільки після цього вона могла бути спокійною. Втім, Гліб, на щастя, відсутність кота не помітив, а ось кіт затаїв на Аллу Матвіївну гірку образу і тепер ні за які смаколики не підпускав її до себе.
Незабаром одна з сімей, які претендували на право стати батьками, зацікавилася Глібом.
Але під час знайомства хлопчик їм чимось не сподобався і вони поїхали, пообіцявши все обговорити і вирішити в колі сім’ї, а вже після цього повернутися за дитиною, але Алла Матвіївна знала, що цього не станеться.
Так воно і вийшло. Гліб залишився там, де і був. Загалом для дитини нічого не змінилося, крім того, що з Мухляшем вони тепер були нерозлучні, і той навіть приносив маленькому господареві подарунки, наприклад, у вигляді дохлої миші.
За цю доброту кіт пару разів отримав від тітки Жені віником і тепер у кота з’явився ще один ворог.
А незабаром за дитиною знову приїхали. Точніше, приїхали познайомитися з ним.
Це була пара, у якої вже була своя дочка, але вони дуже хотіли взяти в сім’ю малюка з дитячого будинку.
Не тому, що не могли мати своїх дітей, а просто тому, що хотіли зробити хоча б одну дитину-сироту трохи щасливішою.
Аллі Матвіївні вони дуже сподобалися. Було видно, що люди дійсно дуже добрі і чуйні.
І Гліб їм сподобався відразу, а коли вони дізналися, що дитину зрадили двічі, то вже без жодних сумнівів вирішили, що хлопчика обов’язково заберуть.
Як не дивно, але Гліб теж відразу потягнувся до Тетяни і Сергія, так звали його майбутніх батьків.
Незабаром за Глібом приїхали. Тетяна, Сергій і його батьки.
Яким же було здивування батька Сергія, коли він дізнався, що хлопчик, якого хочуть усиновити його син і невістка, є ніким іншим, як тим самим “Кавунчик”, якого він колись знайшов на ганку будинку малюка.
Тримаючи хлопчика на колінах, дядько Жора зі сміхом сказав:
– Ось як буває! Ти поглянь, малий! Виявляється, ми з тобою давно знайомі. Я навіть ім’я тобі дав!
Ось і правду кажуть! Шляхи Господні несповідимі! Тому, Глібчику, ти мій найсправжнісінький онук!
Правда, трохи загублений, але ти не переживай, малий! Цей час дід тобі компенсує!
Гліб не розумів, про що говорить цей великий, добрий чоловік, але посміхався і кивав на знак згоди.
Всі інші були просто приголомшені збігом обставин, але, треба сказати, що при цьому всі були дуже щасливі.
Однак як тільки дорослі, попрощавшись з медперсоналом, рушили до машини, Гліб несподівано зупинився і заплакав.
Таня кинулася втішати дитину, не розуміючи, що так засмутило малюка, але той ніяк не заспокоювався.
Однак Алла Матвіївна, яка спостерігала за від’їздом вихованця, пояснила ситуацію. Виною сліз дитини був Мухляш.
Той з понурим виглядом сидів трохи осторонь і спостерігав за своїм маленьким господарем. Загалом, цього дня сім’я Тетяни і Сергія збільшилася на двох членів. У них з’явився чудовий син і не менш чудовий кіт…
