— Та щоб тобі порожньо було! Гнилого мені наклала! Щоб ти сама і діти твої…
— Алло Василівно, доброго здоров’я! Що сталося у вас? Шумите сильно, – підійшов до неї чоловʼяга який проходив повз.
Бабуся зніяковіло усміхнулася і заюлила:
— А… я… е… ось… Люди, кажу, недобрі якісь. Ну як так можна? Попросила зважити мені шість помідорів, а вона гнилих підсунула, де ж вона совість-то її? Га!? Господи милостивий.
Алла Василівна поверталася з ринку.
Купила овочів, фруктів і молока. Присіла відпочити на лавочку і стала розглядати свої покупки.
Тут вона й помітила гнилі помідори. І стала лаятися на всю вулицю.
— А ви їй здоров’я побажайте! Вона і виправиться, точно вам кажу! – посміхнувся священник і пішов своєю дорогою.
Він прямував до магазину, йому потрібно було дещо купити для церковних потреб.
Хоч він був і без ряси, але Алла Василівна його відразу впізнала. Його всі знали, хто ходив до місцевого храму.
Хороша він була людина. І дуже добра.
— Е-ех! – похитала головою старенька і з досадою кинула помідори, які тримала в руці, у свою сумку. –
Здоров’я їй бажати! Ще чого! Та що б вона провалилася, сволото!
***
— Куди преш, грішна! У штанях, та нафарбована! Зовсім сором втратили!
— Я тільки запитати… – симпатична дівчина в джинсах відчинила важку стулку храму і зазирнула всередину.
Служба щойно закінчилася і в храмі ще стояли люди. – Ми… ми вінчатися хотіли. Я дізнатися, чи можна прийти в…
— Не можна так ходити в храм, чуєш?! Вінчатися? Мабуть, не розписані? Тоді не можна.
Зараз що тільки не витворяють, а потім до церкви йдуть!
Умийся, хустку одягни, тоді приходь! Та й зайнятий зараз священник, не відповість тобі.
Дівчина, ледь не плачучи, зачинила двері храму і пішла в протилежний бік.
А Алла Василівна, стоячи в храмі біля самого виходу, дивлячись на ікони, продовжувала бубоніти й одночасно хреститися, перемежовуючи вигуки й уривки молитов.
Вона часто заходила до церкви.
Раніше, коли молода була, зовсім не бувала – не розуміла й не хотіла.
Відмахувалася від матері, що, мовляв, нічого там робити в храмі! Тоді влада не схвалювала цю справу.
Але все ж вона була хрещена.
І коли, один за одним, не стало в неї батька, матері, а потім і чоловіка коханого, стала заходити вона в храм.
То свічки поставить. То водички святої візьме. Псалтир купила, ікони. І стала Алла Василівна дуже набожною.
Однак її дуже дратували різні парафіяни, які нічого не дотримувалися.
Ходили, в чому попало, хреститися не вміли, базікали під час служби і не надягали хустки.
Свічки ставили неправильно і багато всього ще. Особливо злилася вона напередодні Великодня.
Приходило багато людей святити паски і яйця, і вона весь час бурчала на них, через те, що в інші дні вони і «носа в храм не покажуть», а тут намалювалися, не зітреш!
Паски в магазині понакупили, а треба самим пекти, та й не паски це, а так, кекси!
Хіба це правильно?! Та й посту не дотримувалися, мабуть. А туди ж! Прийшли!
— Що ти, Алло, лаєшся? У храмі кожному місце має бути! Ти що, свята прямо?
Це інша парафіянка обурилася, почувши, як бурчить літня жінка.
Алла нічого не відповіла, а сама залишилася при своїй думці.
Просто це була дружина головлікаря місцевої лікарні. І з нею сперечатися бабуся не хотіла.
Вона теж часто заходила в храм.
Щоправда, на думку Алли, і їй не завадило б дотримуватися правил.
“Губи намазала, ех! Як молодуха! А потім(розповідь спеціально для сайту Цей День) до ікон прикладаються… А вже за штани, не знаю чому священник на них не лається! У спідниці треба приходити, у спідниці!!!” – подумки докоряла Алла і старанно хрестилася разом з усіма, слухаючи піснеспіви.
— Бач, натоптали! – Алла підмітала в під’їзді свій сходовий майданчик.
Хоч прибиральниця від ЖЕКу тут прибирала, але вона приходила рідко, а, на думку бабусі, бруду було багато.
І вона постійно лаялася і проклинала всіх, на чому світ стоїть.
– Де вони лазять? Звідки землі стільки? Уламками прямо. Ось вам! Ось! Ось!
Алла Василівна підмела бруд під килимок сусідам.
Під симпатичний рудий килимок із кумедним малюнком.
У тій сусідній квартирі жила сім’я: чоловік, дружина і син дванадцяти років. Хороші добрі люди. На них теж бурчала літня жінка.
— Пирогами пахне з квартири, здобою! – потягнула вона носом.
– Адже піст іде! Антихристи! Як так можна?!
Тому й ходить вона все по поліклініках, здоров’я немає. А молода ж. Гляди що. Думають, просто так це все!
У поліклініці бабуся і сама часто бувала. Попри те, що постилася і всього дотримувалася. І це найбільше обурювало Аллу. А вже черги!
— Куди преш, я зараз заходити буду до лікаря, у мене талон на сімнадцять тридцять! Стій з усіма!
— Мені лікар сказав зайти. Мені на хвилинку, – пролепетала молоденька дівчина, стискаючи в руках купу папірців і направлень.
— Ви молоді! Постоїте! Нічого. Що ви тут узагалі робите?
Ось через вас записатися не можна, все зайнято. Які можуть бути у вас хвороби?
Працювати треба! Усе норовлять ухилятися.
Ми працювали і на лікарняних не сиділи. Це зараз бардак. Ледащо!!!
Дівчина вирішила не зв’язуватися і слухняно сіла на стільчик у коридорі…
***
— Дороги не чистять! Піду скаргу напишу! Це що таке! – Алла пробиралася льодом і снігом із поліклініки додому.
Веселий двірник, надівши навушники, усміхаючись, мів припорошену снігом протилежну вулицю.
Інший посипав лід піском. І їх «дістала» бабуся. Підійшла і стала лаятися.
— Працювати не хочуть, все аби як робиться!
Чоловіки мовчали і продовжували виконувати свою роботу. Алла плюнула і пішла далі, бурчачи і лаючись.
— Навіщо ви так? – сказала жінка, що йшла дорогою. – Вони дуже стараються, дивіться, там дорога чиста.
— А тут брудна! І лід! І каша зі снігу. Я мало не впала. А-а-а-а-х!!!
Алла з усього маху впала на доріжку. І сильно вдарилася. Вона все-таки впала…
***
— Алло, іди матері допоможи! Алло!
— Батьку… я сукню порвала… Це Анька! Це не я! Ми з нею побилися, вона перша почала, вона камінням кидалася! А ще, вона огірок поцупила, – зробила наклеп дівчинка на сестру.
— Ах ти… Ось я тобі зараз! Хіба можна битися? А сукня ж нова була! – з дому вийшла мати і, зірвавши кропиву, почала лупити голі коліна маленької Аллочки.
— Мамусю, не треба, я сама зашию!
— Невже? Щось жодного разу не бачила, як ти шиєш! Ледарка! Іди поросятам дай, голодні сидять.
— Ну, мамо! Чому я? А Анька?
***
Образ мами став віддалятися, і ось Алла побачила себе в храмі. Вона зовсім маленька і їй усе цікаво. Як свічки горять, як півчі співають, як священник гарно вдягнений, і що він каже.
— Бог у душі нашій. І важливіше не те, що в рот входить, а те, що з нього виходить, – священик вів проповідь.
Алла сопіла і слухала, а потім раптом у тиші голосно запитала:
— Це як? Як виходить? Коли нудить?
Усі зашикали на дівчинку, а мати почервоніла від сорому і потихеньку штовхнула її.
Священник посміхнувся і пояснив Аллі, що мається на увазі мова людини, слова.
А те, що вона їсть, навіть у Великий Піст, це справа друга. Головне не ображати ближнього свого, і не злословити.
Священник ще багато всього говорив, але мати поволокла дівчинку до виходу.
А вдома вона розповіла всім, як на службі донька її зганьбила.
Бабуся поблажливо посміхалася, а батько лаявся на Аллу і називав дурною і недолугою…
***
— Швидка вже їде, – якась дівчина дбайливо підтримувала бабусю під голову.
— Не треба швидку, – слабким голосом сказала (розповідь спеціально для сайту Цей День) Алла Василівна. Вона розплющила очі й підвелася.
— Голова не паморочиться? – запитала дівчина.
– Я так злякалася, адже ви сильно впали і знепритомніли. Напевно, головою вдарилися. Я викликала швидку, але вона щось не їде.
Бабуся подивилася на неї і густо почервоніла. Це була та сама дівчина, яку вона не пустила без черги до лікаря.
— Вибач, донечко… я…
— Нічого, – підбадьорливо посміхнулася вона. – Бог пробачить. Так каже моя бабуся. Як голова?
— Начебто нічого… Так… Головне не те, що до рота входить, а те, що виходить… – задумливо промовила бабуся й акуратно встала на ноги.
– А я ж постилася. І в храм ходила. І всього дотримувалася. І все одно впала. Ледь Богу душу не віддала, усіх своїх побачила…
— Бабуся! Ви тільки нікуди не йдіть! Швидка ось-ось приїде! Такі травми не проходять безслідно. Треба перевіритися, – дівчина стурбовано дивилася на літню жінку і міцно тримала її під лікоть.
А Алла Василівна стояла і все роздумувала над словами священника з храму.
Вона немов побачила світ іншими очима…
