Тетяна Миколаївна зʼявилася на світ восьмого березня. «Пощастило ж тобі!» – з цією фразою вона святкувала свій день народження завжди.
І вже звикла до жартів на цю тему. Цього березня в неї був ювілей – сімдесят років.
— Що ж тобі подарувати, мамо, я навіть не знаю вже! – говорив її єдиний син Володимир, – замовляй, що хочеш!
Тетяна Миколаївна починала вмовляти сина не робити їй жодних подарунків, не купувати навіть букети квітів, а тим паче коробки цукерок.
— Синочку, ти сам подумай, ну що мені, літній людині, треба? У мене все є! Одягу та нарядів всяких – не зносити.
Букети на третій день зів’януть, і в смітник полетять. А солодке не можна, як і торти. Благаю, не витрачайте даремно гроші. Мені дорожча ваша увага та любов. Мої ви дорогі…
«Мої дорогі» стосувалося двох дорослих внучок, студенток університету, які шалено любили свою добру бабусю Таню.
У дитинстві вони лагідно називали її «баба Танечка», любили сидіти на її колінах (хто перша займе), коли бабуся читала їм казки.
— Не знаю, дівчата, – сказав Володимир своїм дочкам, – одна надія на вас, може, щось придумаєте. А то знову голоситиме й відмовлятися від усіх подарунків. Ви ж знаєте свою бабу Таню.
Тож у грошах я вас не обмежую, і щоб подарунок їй був такий, щоб сподобався.
— Ого, завдання не з легких, – перезирнулися дівчата й задумалися.
Увесь вечір за тиждень до бабусиного ювілею, на якому будуть лише її дві подруги та сім’я, вони сперечалися про подарунок.
— Так, наряди одразу відмітаємо. Тут вона сама майстриня шити й в’язати, краще за нас одягнеться і зі смаком. Печиво й торти – це не подарунок, а так, до столу, для нас усіх, – розмірковували внучки.
— Хотілося б повернути бабусю в її молодість, в її епоху, – сказала Наталя, – може, купимо їй щось з антикваріату? Але тільки так, щоб користувалася.
— Точно! – підтримала її Лариса, – Наталко, ти геній! Пам’ятаєш, у неї в шафі чайна пара з її улюбленого й давно побитого сервізу залишилася?
Так вона на неї мало не молиться. Давай такий купимо! От здивується. А до нього й ще щось приготуємо в тому ж дусі…
Сестри знайшли в інтернеті на сайті продажів сервіз бабусі.
Благо є ще в запасниках у народу таке «багатство». Сервіз називався «Мадонна» виробництва заводу в Чехії.
Покупку було зроблено й упаковано в коробку. Але за день до свята внучки вирішили вдосконалити свою ідею.
— Так, бабусю! Ми хочемо тобі зробити сюрприз! – сказали внучки, – перед накриттям столу просимо тебе піти прогулятися з мамою й татом. Ми самі все сервіруємо, щоб тобі не втомлюватися й не турбуватися про це.
— Це яка ж я тоді господиня буду? – захвилювалася бабуся, – хіба не я повинна для вас стіл накривати? Як же так? Що ви надумали?
— Що надумали, те й надумали, – засміялися дівчата, – вже досить нам не довіряти. Хіба ти не вчила нас готувати й накривати на стіл? Га?
Довелося Тетяні Миколаївні погодитися на таку «авантюру» внучок.
Вона трохи навіть хвилювалася, коли піднімалася сходами до себе в квартиру, де зранку хазяйнували дівчата.
З сходового майданчика вже відчувався аромат (розповідь спеціально для сайту – цей день) домашньої випічки й ще чогось смачного, пряного й солодкого.
— Можна увійти? – тоненьким голоском проспівала з порога баба Танечка.
— Вітаємо! Обіймаємо! – застрибали Наталка й Лариса, – роздягайтеся, мийте руки й до столу.
Батько й мати дівчат теж не бачили того, що буде сюрпризом для бабусі, й теж трохи хвилювалися. Але коли вони всі троє увійшли до кімнати, то оніміли.
На круглому столі, на мереживній білій скатертині красувався чайний сервіз.
У кришталевих бабусиних старих вазах яскравими сонечками сяяли помаранчеві мандарини, а також її улюблені цукерки «Гусячі лапки» та «Кара-Кум».
Всупереч відмовам від випічки, на столі була випічка, яку дівчатка освоїли від бабусі на п’ятірки: булочки з сиром і пироги з капустою.
У центрі столу на овальній тарілці височіли вареники, а поруч стояв величезний кремовий торт з масляними трояндами.
— Там-пам-пам! – заспівали дружно дівчата, – з днем народження, наша люба бабусенько!
Бабуся розплакалася, обіймаючи своїх внучок.
— А квіти ми тобі все-таки даруємо, але живі, в горщиках, – прогудів Володимир, дістаючи зі схованої в передпокої сумки червоні троянди.
— Невже ще випускають такий посуд? – бабуся торкалася чашечок сервізу, – Боже, які вони невагомі, як пушинки, і на просвіт – найтонші, прозорі!
Вона пішла на кухню й принесла заварний чайник, блискучий, як дзеркальце.
— Ось ще ровесник цього сервізу – чайник, – бабуся підняла вгору чайник, як приз, щоб усі помилувалися.
Вона була дуже задоволена.
— Дякую вам, мої дорогі. Ви навіть не уявляєте, що (розповідь спеціально для сайту – цей день) для мене ці речі. Я ніби скинула сорок років. Знову там, у юні свої роки, біля нашого родинного столу… – очі бабусі заблищали.
— Ееее, тільки не плакати. І сервізом користуватися щодня! – зажадали внучки.
— Молодці, дівчата, несподівано й зворушливо, зуміли зробити справжній сюрприз, – похвалив батько.
Компанія сіла за стіл.
Усі зійшлися на тому, що меню теж відповідало духу бабусиної молодості й анітрохи не втратило актуальності й зараз. Всі ласощі були дуже смачними!
— Дякую вам, – бабуся вдесяте обіймала внучок. Вони збиралися йти з батьком і мамою.
— А до мене зараз прийдуть мої подружки. Ми з ними ще посидимо, побалакаємо, поспішати не будемо, пісні поспіваємо!
— І ми підемо додому, моїм дорогим дівчаткам тепер я теж буду пісні співати й подарунки дарувати, – багатозначно пообіцяв Володимир.
— Ні, ні, нас уже друзі в кафе чекають, тату, мамо, ви вже без нас пісні свої співайте, а ми гуляти, – дівчата засміялися й стали збиратися.
— Тоді грошима, – сказав батько, а всі квіти – матері на радість. Він вийняв гаманець і подав дівчатам по купюрі. Доньки поцілували батька й поспішили до друзів.
— От тобі й романтика, – зітхнув Володимир, – сюрприз тільки для бабусі чудовий вийшов…
— Нічого, – заспокоїла його дружина, – які їхні роки. От буде їм по сімдесят років… тоді захочуть і щось зі своєї молодості, можливо… А зараз – гульки та друзі в голові. Дякую тобі, рідний…
Подружжя пило чай і милувалося яскравими квітами на підвіконні.
— Вірно. Живі троянди в горщиках куди кращі, хоч вони і маленькі. У будинку тепліше… вже весна!
