Валентина якраз виймала з духовки свій фірмовий заливний пиріг з вишнею, коли чоловік оголосив, що йде.
І спочатку вона не подумала нічого особливого… Хто знає, чому другій половинці потрібно було піти з дому?
— А як же пиріг? — запитала Валя. Посміхнулася тепло, — я думала, ми чаю з тобою вип’ємо… Твій улюблений спекла!
— Ти не зрозуміла, — сухо сказав чоловік.
Пройшов в іншу кімнату і повернувся в коридор вже з дорожньою сумкою.
— Я назавжди від тебе йду. Ти мені більше не потрібна! — закінчив він з такою інтонацією, ніби мова йшла про сміття, яке давно слід було винести.
— Що? — задала Валя логічне для шокованої людини питання і присіла на стілець біля кухонного столу — у неї раптом закрутилася голова і коліна підкосилися від слабкості.
— Дурна… — буркнув Микола.
Він в принципі завжди починав дратуватися, коли їй потрібно було щось пояснювати двічі. Але цього разу чоловічок зглянувся над Валентиною. І його промова була, ну, просто як по писаному!
І Валентина з неї дізналася, що як жінка вона — порожнє місце і що йому набридли її повчання і що його нудить від необхідності з нею одним повітрям дихати! Але головний удар Микола припас наостанок.
— У мене є син, — посміхнувся він, — скоро до школи піде! А я, як батько, повинен, отже, поруч бути… Ти не ображайся.
Ти повинна мене зрозуміти! — підвищив він тон вимогливо, — я ще довго з тобою, такою неповноцінною, був…
Жоден чоловік такого не витерпів би, а я, вважай, жаліючи тебе, свою долю губив…
Тільки тепер все, у мене ще все життя попереду і я його через тебе не збираюся псувати!
Він вийшов за двері. Грюкнув ними.
Далеко на майданчику скрипнув ліфт — що означало, що чоловік поїхав, а потім Валентина остаточно зісковзнула в в’язке, туманне, задушливе відчуття… Що весь її світ перевернувся!
Як це, задавалася вона питанням, у нього є син? Та бути такого не може! Звідки ж він узявся?
Це ж я дитинку повинна була народити! Повинна була подарувати ще давним-давно, але…
Роки обстежень, марних надій і відчайдушних спроб щось «полагодити» у своїй жіночій сутності… Та що там! Валя одного разу навіть до бабки-ворожки в далеке село їздила!
Віддала їй як плату чотири кілограми свіжого м’яса і ще золотих прикрас повну жменю. А та руками над нею поводила і сказала, що все, сеанс зцілення закінчений!
— Коли я народжу? — запитала Валя на порозі.
— А звідки мені знати? — знизала плечима стара, — коли природа дозволить! І для вірності, дам тобі одну пораду, бо ти, здається, жінка непогана…
Ти спробуй ще не з чоловіком, а з іншим чоловіком. Кажуть, в цьому іноді корінь біди безпліддя знаходиться!
Валя не стала зраджувати Миколі. Вона й подумати про таке не могла! Вона навіть, коли траплялося, що на неї інші чоловіки звертали увагу, то відчувала себе ніяково, якось винувато перед чоловіком.
Ні, вона б нізащо його не зрадила! Навіть якби й справді справа була не в ній і новий партнер дозволив би стати мамою. Ні! Валя не вміла зраджувати!
Вона не помітила, в який момент зісковзнула зі стільця на підлогу. Просто на старому паркеті раптом виявилося простіше сидячи розпластатися, ніж у нервовому тремтінні продовжувати вміщатися на стільці.
Тихий, а потім все більш наростаючий, протяжний виск прокотився по кухні…
Валя, закинувши голову — нібито сльози від цього могли б перестати хльостати з очей, подумала про те, що десь, напевно, людина ридає, тому що у неї життя горе велике порушило…
Але потім усвідомила — це вона вила, ревіла і хлюпала носом.
“Потрібно б встати”, — подумала Валя і якось доплелася до ванної кімнати, але там знову на підлогу шмякнулася і продовжила ридати під гул викрученого до упору крана…
За що? Як він міг? Чому зараз? За що?! Питання, такі різні, але по суті — повторюють одне одного, кружляли в її голові, точно сніжинки в заметіль.
І поступово їй стало здаватися, що це все — поганий сон! Кошмар… Потрібно лише прокинутися!
— Правда дурна, — прошепотіла Валентина, коли аж тричі вщипнула себе і, зрозуміло, навколишня реальність залишилася незмінною.
Просто чоловік пішов. Просто кинув… “А я ж, — подумала Валя, — хіба давала йому привід, крім того приводу, що не зуміла зробити його батьком?”
У який момент в її житті стався поворот не туди?!..
… Валентина народилася і виросла тут же, в цьому місті. Її батьки були звичайнісінькими людьми.
Мама викладала в класі фортепіано в музичній школі, а тато працював на консервному заводі, де випускали тушонку та інші смаколики.
Але в середині дев’яностих батько, спокусившись прикладом одного друга, звільнився з місця, якому віддав десяток з хвостиком років, і подався в бізнес.
І в новій сфері, всупереч обережній родині та сумнівним знайомим, на нього чекав величезний успіх!
Гроші, як то кажуть, текли рікою. Тепер їхня сім’я могла собі дозволити, образно кажучи, чорну ікру їсти ложками і одягатися в хутро!
Але батьки Валі як були, так і залишилися дуже простими людьми і все, що вдалося заробити, вклали в головне — в нерухомість.
Купили відразу дві квартири — одну маленьку і другу побільше. Так вони здійснили свою головну мрію — з’їхати з комуналки і заодно забезпечили на майбутнє доньку приданим.
А потім, як тільки в бізнесі виникли перші труднощі, батько Валі не став ризикувати, долаючи їх (для цього потрібно було взяти кредит у банку або позичити у «серйозних людей», тобто бандитів).
Він продав його швидко за безцінь і без жодного жалю повернувся на консервний завод, де і пропрацював до виходу на пенсію.
Валя росла тихою, домашньою дівчинкою. Вивчилася на бухгалтера і влаштувавшись у фірму, що торгувала соками та іншими фруктовими напоями, там і збиралася пропрацювати до пенсії.
У цьому плані у них в родині багато хто мав таку звичку — зберігати вірність одному місцю.
І тільки коли їй було двадцять вісім років, в її житті трапилися перші серйозні стосунки. І чоловіком, який торкнувся її сердечка, став Микола.
І такою вже людиною була Валентина, що не могла вона вийти заміж без схвалення батьків! Вони ж Колю оцінили прискіпливо… і трохи засумнівалися!
Наприклад, бентежив їх той факт, що за професією він був технологом харчового виробництва, а до цього — не доучився на лікаря, тепер же працював у відділі реклами фірми, що випускала розкладачки та інші дрібні меблі.
І не самі спеціальності батьків Валі бентежили, а те, що Микола ніби не міг довго визначитися — чим він у житті хоче займатися!
— Ну і що, — заперечила їм дочка, — яка різниця? Головне, що він хороша людина!
І так, тут посперечатися було складно! Він не лаявся грубо вголос. Не пив. Не могло не зворушити те, з яким трепетом Микола ставиться до своєї мами — Алли.
Вона його одна виростила і заміж, так і говорила, що не пішла заради Коленьки…
Після весілля батьки Валентини переїхали в маленьку квартирку (яку раніше здавали), залишивши велику, в старому, ще початку двадцятого століття, будинку, молодим.
І Валентина дуже швидко звикла до свого життя в заміжжі. І її зовсім не обтяжувало щодня готувати для чоловіка гарячу вечерю, раз на день — мити підлогу з миючим засобом (бо Коля був гидливий) і вислуховувати поради з домоводства від його мами.
Валентина не нарікала і з приводу того, що чоловік обмежував її витрати — адже бюджет тепер був спільний і, отже, не можна було марнотратити!
Вона була згодна і з тим, що часто спілкуватися з подружками для заміжньої жінки — марна трата часу, а мати друзів чоловічої статі — взагалі на п’ятдесят відсотків готова зрада!
Змирилася Валентина і з тим, що після того, як чотири роки тому лікарі остаточно підтвердили її діагноз безпліддя, Микола… втратив до неї інтерес, як до жінки.
А свекруха, між іншим, завжди дорікала їй тим, що треба було, мовляв, до весілля краще здоров’я перевіряти, щоб не вводити чесних чоловіків в оману!
Ну а тепер… Тепер Валя нарешті зрозуміла, що її шлюб, з усіма жертвами, дійшов кінця.
Тільки вона, дурепа повна, зрозуміла це занадто пізно!
І ось вона підвелася з підлоги ванної, повернулася на кухню… Заварила собі чаю і, сівши за стіл, відрізала шматок пирога.
Правда, ще було соромно — бо хіба у порядної людини буде апетит у такій ситуації? Але пиріг був дуже смачний, так…
Якби Миколу запитали про те, як йому живеться з коханкою, а він був би в настрої відповідати, то він міг би сказати… Що реальність виявилася слабшою за очікування!
Подібно до того, як млява, перемерзла морквина поступається хрусткій, молодій, щойно з грядки вирваній!
Люба, звичайно, все так само була гарна зовні, але дрібниці побуту…
Ні, зовсім не те було приходити в будинок коханки, знаючи, що вона знову буде нити про те, як треба б сантехніку поміняти і придумає ще щось…
І навіть його син — Єгорка, підвів, паршивець дрібний!
І вся біда була в тому, що до недавнього часу малий знав його як «дядю Колю» і тепер якось замкнувся, не рвався називати як належить — батьком. Одного разу і зовсім видав дивне.
— А дядя Вася теж міг би бути моїм татом? Мені він більше подобається… Він добріший! І шоколадом пригощає…
— Хто такий цей Вася? — нахмурився Микола.
— Не слухай його! — занепокоїлася Людмила, — так, родич один далекий, заїжджає до нас іноді…
Єгор, як тобі не соромно?! Щоб я такого більше не чула! Все, ти покараний, марш у кут!
Микола не зволікав з поданням документів на розлучення. І з квартиркою теж поспішив розібратися!
І дуже він свою матір хвалив за те, що вона вчасно напоумила натиснути на дружину.
Мовляв, незручно себе почуваю на чужих квадратних метрах, тож давай, люба, перепиши на мене половину квартири! Валентина підкорилася.
І тому тепер Микола міг продати свою частку. Що він і зробив швидко, причому, не довелося навіть покупця шукати.
Агентство нерухомості запропонувало викупити, тому що квартира була шикарна, та ще й у зеленому, історичному районі міста.
А гроші від продажу частки, до речі, мати Миколі не дозволила віддавати коханці — ще чого не вистачало!
Собі на збереження поклала… Микола ж з мамою не вмів і боявся сперечатися.
З розлучення з дружиною-пустушкою минуло вже кілька місяців. І раптом одного прекрасного ранку Микола прокинувся з думкою — а чи не відвідати мені колишню дружину?
Так, чисто, для куражу, як то кажуть! Подивитися, як вона там, бідолашна, мишка сіра і курочка общипана, мучиться в самоті, коротає свій бабин вік відцвілого пустоцвіту?!
Загалом, настрій у Колі був такий, що він навіть снідати не став — ковтнув чаю і помчав, дуже вже не терпілося! Сам, до речі, не зрозумів, що на нього найшло…
Знайомий дворик з високими тополями і вічно скрипучою каруселлю на дитячому майданчику. Двір, арка, за якою починалася старовинна торгова вуличка…
Недоречно прийшли спогади, як він мучився, поки ніс на руках наречену до квартири — шість поверхів поспішив пообіцяти, що її пронесе, а сам на другому вже видихнувся!
“Якась маячня в голову лізе”, — подумав Микола і піднявшись на потрібний поверх, подзвонив у двері.
“А раптом їй, — подумав він, — якийсь бандит у сусіди дістався? Або взагалі псих?! Вона, звичайно, так собі дружиною була і жінкою не особливо бажаною… Але якось шкода стало!”
Двері відчинилися. Микола вже хотів було привітатися і запитати, чи вдома господиня другої частини, але тут зрозумів… Що це вона і є перед ним! Але… Як змінилася!
Замість тьмяного, брудного волосся з сивиною — платинові кучері нижче плечей.
Його Валя майже не фарбувалася, а у цієї ляльки — зухвала червона помада, личко все таке гладеньке, порцелянове…
Ні, його Валя не була така гарна навіть у день їхнього весілля!
Микола важко ковтнув і подивився ще… Ух, ось це фігурка! Невже все це ховалося під безформними кофтами?
Валентина була одягнена в атласну, чорну в квіточку сукню в ретро-стилі.
Туфельки на підборах… А як запаморочливо пахли її парфуми!
— Привіт, Валя, — нарешті вичавив із себе Микола.
Вона відповіла йому напівпосмішкою.
— Чому ти тут?
Спокійним тоном запитала і… невже не хвилювалася зовсім? Але… Чому?! Його Валя вже б давно заревіла або відвернулася, понуро схиливши голову.
— Та, — відповів він, — захотів дізнатися, як ти…
Зараз він заглянув їй через плече і… ахнув! Бо в квартирі був зроблений ремонт. Дорогий, схоже! Дуже…
Виходить, частку купив не бідний чоловік. Тільки з чого його Валя раптом так змінилася?! Ні, в цьому всьому… Миколі здавалося щось неправильне!
