— І ви його пробачили? — здивувалася Ліза.
— Та як його не пробачити, він же мій чоловік!
Ліза прикусила щоку, але в очах все одно стало мокро.
Через тиждень її виписали. Андрій приходив до неї всього раз, передав апельсини і літр яблучного соку. Ніяких промов про втрату і усвідомлення її важливості Ліза не почула.
Вдома на неї чекав повний кошик брудної білизни, порожній холодильник і біла скатертина, забризкана борщем…
…Про зраду чоловіка Ліза дізналася між третьою і четвертою ложкою борщу, коли гортала стрічку. Вона чкаюла, щоб бульйон перестав бути таким гарячим.
Вона забула купити сметану, а дути на ложку не могла, боялася забризкати червоними плямками новеньку білу скатертину.
Фотографія молоденької дівчини з порцеляновим личком потрапила в рекомендації.
І вона б пролистала її, як пролистала всіх гарненьких дівчаток, якби не побачила його годинник…
Цей годинник вона впізнала б із тисячі, адже Ліза сама подарувала його Андрію на річницю знайомства.
Мама тоді сказала, що дарувати годинник – погана прикмета, але Ліза лише розсміялася і пообіцяла, що доведе: їхнє кохання сильніше за всі ці прикмети.
Може, все ж здалося? Ні, не здалося, годинник вона купувала в Німеччині, коли їздила автобусним туром по Європі, це тобі не китайська підробка з ринку.
Та ще й ця щілина праворуч, вона залишилася після тієї аварії на мотоциклі. І поруч – тонкий шрам на руці…
Вона закусила внутрішню частину щоки, щоб не розплакатися, обережно повернула ложку в тарілку.
Дзвонити йому вона не стала, як не стала дивитися профіль цієї красуні – як часто бувало, Ліза просто сховала голову в пісок, прикинулася, ніби нічого не бачила.
Адже колись Андрій її кохав – називав своєю Дюймовочкою, переносив однією рукою через калюжі і готував їй сніданок у вихідні.
Зараз Лізу і двома руками не так просто підняти, і калюжі вона пропливає немов баржа, повільно і неквапливо, розсуваючи водяну гладь гумовими чобітьми.
Можна подумати, сам Андрій залишився таким же струнким і м’язистим, як в юності!
Але ось він обіймається з молоденькою лялечкою, а Ліза капає в суп солоними сльозами – щоку вона собі вже прокусила, але все одно не допомогло.
Вночі, поки Андрій міцно спав, Ліза думала, як повернути назад його любов.
Перше, що спадало на думку – схуднути. Але що Ліза може вдіяти з тим, що вона любить поїсти, а спортом займатися їй не можна, у неї аритмія.
Розмірковуючи про свою аритмію, Лізу раптом осінило – потрібно, щоб він ледь не втратив її, тоді зрозуміє, що жити без неї не може, так завжди в фільмах буває.
Швидше, щоб не передумати, вона замовила через інтернет-магазин кросівки і спортивну форму.
І вже через два дні з новенькою амуніцією вирушила до найближчого спортивного клубу і купила абонемент на один місяць – більше їй і не треба.
Колись давно, коли не було ніякої аритмії, Ліза ходила в зал, тому вона швидко згадала, як вмикати бігову доріжку. Швидкість поставила побільше, щоб вже напевно.
Новенький тренажер показував не тільки скільки вона пробігла і скільки калорій спалила, але ще й щосекунди відзначав зміни її пульсу – сто двадцять два, сто тридцять вісім, сто сорок дев’ять, сто шістдесят…
Падаючи, Ліза встигла подумати – хоч би нічого не зламати…
У кардіології було тихо і тужливо. Від крапельниці у неї затекла рука, під оком щось набрякло і боліло.
Мабуть, вона неабияк приклалася, добре хоч зуби цілі.
Медсестра на всі її питання відповідала «не можна», Андрій не стояв під вікнами і не кричав «не вмирай, я не зможу без тебе жити».
А ось лікар, молодий і красивий, запитав у неї з докором:
— Ну, і що за спортивні подвиги?
До вечора Ліза трохи освоїлася, познайомилася з сусідками.
Праворуч лежала дівчина, худенька, бліда, з некрасивим обличчям сердечком. Її звали Оля, і вона з гордістю показала Лізі свої пошматовані груди, розповідаючи про всі свої операції на серці, в тому числі і відкриті.
— У мене вада, з дитинства, — пояснила вона. — Батькам казали, що я і до року не доживу. А мені вже дев’ятнадцять.
Зліва лежала старенька Аделіна Єгорівна. Вона готувалася до стентування, безперестанку голосячи, що її улюблений Василь залишився на зміюку-невістку, яка його доконає, тільки й мріє їх зі світу зжити і квартирою заволодіти.
Її чоловік, Василь, вже три роки лежав паралізований після інсульту, спілкуючись з Аделіною Єгорівною за допомогою цілої системи підморгувань.
— Яка ж ви щаслива, — тихо промовила бліда Оля. — У вас є чоловік, ви його кохаєте, і він вас, напевно, кохає. А я ніколи не вийду заміж, кому потрібна хвора і некрасива…
Лізі хотілося якось втішити дівчину, але брехати вона не вміла. Тому вона тільки зітхнула і сказала:
— А мені чоловік зраджує…
Оля засмучено ахнула і почала розпитувати Лізу про подробиці, і та із задоволенням розповіла їй про борщ і фотографію з годинником.
Аделіна Єгорівна мовчала, що ображало Лізу — як старша, могла б і пораду якусь дати.
— А ви що скажете? — не витримала вона.
Аделіна Єгорівна підвелася, глянула на Лізу і відповіла:
— Пригадую, у сімдесят другому Васька теж мені зрадив, з дружиною парторга. Я йому ложкою як вліпила по лобі, два тижні з рогом ходив, і всі над ним насміхалися. З тих пір ні-ні.
— І ви його пробачили? — здивувалася Ліза.
— Та як його не пробачити, він же мій чоловік!
Ліза прикусила щоку, але в очах все одно стало мокро.
Через тиждень її виписали. Андрій приходив до неї всього раз, передав апельсини і літр яблучного соку. Ніяких промов про втрату і усвідомлення її важливості Ліза не почула.
Вдома на неї чекав повний кошик брудної білизни, порожній холодильник і біла скатертина, забризкана борщем.
Спочатку Ліза хотіла прикинутися, що нічого не бачить. Потім — вдарити його лопаткою, щоб потім пробачити.
Але, чомусь, замість цього вона зібрала речі і оголосила Андрію, що йде від нього, після чого поїхала до мами.
Розтягнувшись на задньому сидінні таксі, вона милувалася своїм змарнілим за тиждень обличчям.
Виявляється, не так вже й багато їй потрібно схуднути, щоб знову стати гарненькою.
І взагалі не все у неї так погано – не потрібно робити шосту операцію, і чоловік не чекає її вдома, безсило кліпаючи оком злій невістці, яка не хоче змінювати йому постіль.
Подумаєш, аритмія. Лікар сказав, що він її вилікує. І, між іншим, залишив свій особистий номер телефону.
