Тато зраджував мамі. І брав із собою Ларису на ці походи, щоб було ким прикриватися.
Лариса добре пам’ятала задушливу підсобку в продуктовому магазині, де вона сиділа з фломастерами та розмальовкою, поки тато вирішував свої справи.
Мама теж не була святою. В іншому сенсі, правда. По-перше, вона наливала в пляшки з-під лимонаду саморобний коктейльчик, а потім запевняла батька, що це через оселедець з цибулею так пахне.
А, по-друге, після Лариси вона нікого не хотіла народжувати. Після пари своїх «лимонадів» кричала батькові на кухні:
– Ти бачив, як у мене живіт відвис? А я, між іншим, перше місце на конкурсі краси займала! Сам пам’ятаєш, яка у мене фігура була! Хочеш, щоб я страшною стала?
На «чистку» мама ходила регулярно. І коли Лариса почала розуміти, що це означає, мама їй стала огидна. Як і тато.
Вона і вийшла заміж так рано, тому що з дому хотіла втекти. І стоячи в РАГСі в білій фаті і сукні, купленій з рук у симпатичної нареченої, що була з пузиком, давала собі обіцянку.
У них з Борею ніколи так не буде. Вони з чоловіком будуть щасливі, народять трьох дітей, або навіть чотирьох, і підуть у засвіти в один день.
– І як ти, така страшненька, такого красеня відхопила? – дивувалася мама.
Мама ніколи не соромилася говорити Ларисі, що та незрозуміло в кого пішла: Лариса не тягнула навіть на міс школи, не кажучи вже про більш значні конкурси.
І те, що на неї клюнув син власника мережі ресторанів і музикант-початківець із зухвалим поглядом і лукавою ямочкою на щоці було просто дивом.
На весіллі мама перебрала і плакала в обіймах новознайденої родички, свахи, про ще ненароджених дітей молодят.
– У нас буде багато онуків! – говорила вона заплітаючи язиком. – І я із задоволенням буду з ними возитися!
Ларисі так і не судилося дізнатися, говорила мама правду чи для красивого слова. Ні, з мамою все було гаразд. Просто дітей у Лариси з Борею не було.
Перші роки Лариса переживала, Боря не дуже. Потім все було навпаки: Боря зрозумів, що дозрів для батьківства, а Лариса змирилася і вирішила зайнятися кар’єрою.
Вона успішно продюсувала музичний гурт чоловіка, поки той не розпався через внутрішні суперечності, і тепер вирішила зайнятися цим серйозно.
Через чотирнадцять років шлюбу вони обоє якось притерлися, змирилися і жили, загалом, щасливо. Принаймні, Ларисі хотілося в це вірити. Ось тільки…
З кожним роком їхня сім’я нагадувала батьків Лариси. Весь час обертаючись у колі музикантів і концертів, вона якось непомітно почала пити. А Боря… Боря став дуже дивно поводитися.
– Вибач, не хотіла тебе засмучувати, – сказала їй після дня народження подруга Жанна, обдаючи Ларису хмарою солодких парфумів. – Але Боря твій запитав у мене номер Свєтки. Ну, яку я із собою привела. Дати?
З Жанною вони дружили з першого класу. І говорили про все на світі.
Вона і про батьків Лариси знала, і про всі їхні справи з Борею. Тому і питала так, не приховуючи – турбувалася про Ларису.
– Навіщо йому її номер? – як можна недбаліше запитала Лариса, хоча всередині стало липко і в’язко.
– Та я звідки знаю? Ось, запитав.
– Ну і дай. Мені що з цього.
Це було не вперше. І Лариса вперто закривала на це очі. Але тут закривати було вже складно.
– Навіщо тобі телефон Свєти? – запитала вона ввечері після вечері.
Боря скривився.
– Лара… Ти знову пила, чи що?
– Нічого я не пила. Я ж з роботи.
– Знаю я твою роботу!
– Так, я працюю, уяви! За нас двох, між іншим! Ти вже п’ять років, як себе шукаєш… Можу я трохи розслабитися?
Батько Бориса п’ять років тому збанкрутував. А Боря і не звик працювати, він все життя був на утриманні батьків. І ось тепер Лариса їх двох утримувала. І свекрам навіть трохи допомагала.
– На йогу краще ходи – дуже розслабляє. Я для цього телефон Свєтки і взяв. Вона ж йогу викладає. Думав, тобі корисно буде туди ходити. Замість ось цього “відпочинку”.
– Та я не зловживаю нічим! – обурилася Лариса. – Подумаєш, пропустила чарочку після роботи.
– Лара! Ці чарочки…
Їхні сварки ставали все більше схожими на сварки батьків. І Ларису це вбивало. Але вона нічого не могла вдіяти.
– Досить тобі через нього сльози лити, – заявила Жанна. – Пішли краще в клуб на вихідних. Теж будемо телефончики стріляти у молодих і красивих. Виступає там хтось із твоїх?
У Лариси завжди хтось виступав. І вони пішли в клуб.
Після третього коктейлю пішли танцювати і познайомилися з якимись хлопцями. Раніше Лариса ніколи так не робила: вона і справді кохала Борю, та й нецікаво їй було це все.
Але тут щось переклинило: вони були такі молоді і такі симпатичні. І дивилися на Ларису зовсім іншим поглядом. Не як Боря.
Жанна вмовляла поїхати до цих хлопців – вони кликали. Але Лариса не поїхала. Їй вистачило цих поглядів, коктейлів і танців.
Повернулася додому вона під ранок. Боря спав. А потім навіть не запитав, де вона була.
– Розумієш, мені все одно, – сказала Лариса Жанні. – Я більше нічого не відчуваю. Може, нам потрібно з ним розлучитися?
– Розлучайся, звичайно! – сказала Жанна. – Навіщо ця удаваність. Ти собі швидко знайдеш когось кращого.
– Та я б давно вже… Просто не знаю, як йому сказати.
– Так і скажи: давай розлучимося. А ще можеш сказати, що він боягуз і обманщик.
Правда, самому Борі Жанна нічого такого не говорила, мабуть, прикривала Ларису – посміхалася йому, питала, як йдуть пошуки роботи.
Боря вже перестав приховувати свої пригоди: фліртував при Ларисі зі своїми подружками, пахнув солодкими чужими парфумами, їхав невідомо куди – казав, що шукає роботу.
Лариса намагалася кинути свою погану звичку, потім знову починала. Ходила з Жанною по дискотеках. А потім зустріла Ігоря.
Взагалі-то, вона мало не збила його. Поспішала додому, сонце ще світило в очі. А він взявся незрозуміло звідки.
Лариса злякалася, вибігла з машини. Думала – все. Каюк. Вона ж після чарочки ще була.
Ігор був страшенно худий. І страшенно блідий. Лариса почала виправдовуватися, пропонувати йому гроші, відвезти до лікарні…
Він криво посміхнувся і сказав:
– До лікарні не треба. Давай краще в бар. Ти пригощаєш.
Вони просиділи в барі весь вечір. Він розповідав дурні анекдоти і так заразливо сміявся, що Лариса сміялася разом з ним. Давно вже Ларисі не було так весело.
– З ким це ти там листуєшся? – запитав Боря якось після вечері.
– Це по роботі, – відповіла Лариса. – А що?
– Нічого. Просто посміхаєшся так дивно.
– Я завжди так посміхаюся.
– Не завжди. Ти твереза, чи що?
– Що за питання? Тобі не догодиш.
Борис почав її дратувати. І їй справді було байдуже, куди він їздить і чиї телефончики просить. І пити вона дійсно перестала. Тому що у неї був Ігор.
Іноді Ігор пропадав. І тоді Лариса відчувала себе сиротою: знову починала шукати веселощі в різних напоях, не знала, куди себе подіти і чим зайнятися.
Коли він з’являвся, Лариса намагалася з’ясувати, де він був, але Ігор тільки віджартовувався.
– Я сьогодні тут, завтра там. Вільний птах.
У них нічого не було. Тільки поцілунки. І то не завжди.
Ларисі подобалося ходити з ним за руку, дивитися в його очі, слухати його голос, танцювати з ним, просто бути поруч.
Вона твердо вирішила, що піде від Борі. Тому що далі так не можна.
А потім дізналася, що при надії… Дізналася і не повірила. Вона дивилася на тест у туалеті і плакала. І раптом все стало неважливим. Все, що було до цього – Боря, Ігор, батьки…
– І що мені робити? – запитала вона у Жанни.
– Як що? Народжувати.
Голос Жанни тремтів. Мабуть, вона була рада не менше за саму Ларису. І навіть розплакалася.
Боря того вечора повернувся раніше, ніж зазвичай. І був якимось дивним.
– Ти не хочеш мені нічого сказати? – запитав він.
Лариса злякалася. Вирішила, що хтось побачив її з Ігорем і розповів йому.
– Не розумію, про що ти.
Він дивився на неї дивним поглядом. Здається, майже плакав. Точно дізнався про Ігоря. Потрібно було терміново щось робити.
– Я при надії, – випалила Лариса.
Він впав на коліна. Обійняв її. І заплакав.
– Тепер у нас точно все буде добре, – прошепотів він.
Ларисі здалося, що він навіть не здивувався. Ніби знав.
Треба було якось сказати про це Ігорю. Але він знову зник. Лариса дзвонила йому, але Ігор не відповідав.
Вона дзвонила і дзвонила, сама не розуміючи, навіщо. І одного разу він взяв трубку. Точніше, не він: голос був чужим.
– А де Ігор? – розгублено запитала Лариса.
– Ігоря немає. Післязавтра похорон, – відповів їй чужий байдужий голос.
Телефон вислизнув з рук. Ларисі здалося, що земля стала хиткою, немов уві сні. Похорон. Післязавтра. І ніхто не міг пояснити їй, як це сталося…
… Через вісім місяців вона народила сина. Назвала Ігорем – Боря навіть не чинив опору. Він же не знав. Ніхто не знав, крім Жанни.
Та стала рідше бувати у них вдома. Пояснювала це зайнятістю, черговим залицяльником, роботою. Але була дуже рада за Ларису. Дуже.
