«Нічого, завтра їй подзвоню і поясню ситуацію».
Але наступного дня Галя трубку не взяла. Просто перестала відповідати на його дзвінки. Ігнорувала всі смс-ки, а потім і зовсім змінила номер…
…— Єгор, у нас завтра гості, ти пам’ятаєш?
— Ой, мало не забув.
— Ось і я мало не забула. Коханий, треба щось до столу купити, сходи ти, гаразд? Мені зовсім ніколи.
День був хоч і вихідний, але у дружини Єгора, Олени, він раптово виявився робочим. Її начальство зі словами:
«Оленко, виручай, на тебе одна надія, рятуй проект», — підкинуло термінову роботу на дому, від якої ніяк не можна було відірватися.
Та ще й дітлахи, восьмирічний Коля і шестирічна Віка, вимагають уваги, раз у раз відволікаючи матір від роботи.
— Так, кохана, буде зроблено.
І зібрався в магазин.
— Не дуже вчасно твої студентські друзі вирішили завітати до нас, так? — беззлобно посміхнулася Олена.
— Ага! Але все-таки я з ними давно не бачився.
Запасшись усім необхідним для святкового столу, Єгор покотив візок до каси і раптом згадав, що дещо все-таки забув.
«Олена ще просила взяти селеру».
Різко розвернувши візок у бік овочевих стелажів, Єгор ледь не збив з ніг якусь даму.
— Чоловіче, обережніше, будь ласка.
— Ой, вибачте! — зніяковівши, Єгор навіть як слід не поглянув на неї.
— Та нічого, — посміхнулася незнайомка і попрямувала вглиб магазину.
Її голос здався Єгору приємним і привітним, а головне — відчайдушно знайомим.
Уважно вдивляючись у стрункий силует, що віддалявся, Єгор ледь не випустив з рук важкий пучок селери.
«Не може бути!..»
***
Як дивно і безглуздо вони розлучилися тоді, дванадцять років тому… Він закохався в неї по вуха ще на третьому курсі.
Довго не міг наважитися зізнатися у своїх почуттях, адже він був упевнений, що навколо його чарівної однокурсниці, золотоволосої сіроокої стрункої Галі, крутиться купа шанувальників.
А коли нарешті зізнався їй у коханні після того, як вони обоє успішно захистили свої дипломи, з подивом дізнався, що вона давно вже відчуває до нього те саме.
І ніякі шанувальники їй були зовсім не потрібні, адже саме його зізнання вона і чекала.
Щастю обох не було меж. І раптом Єгор дізнається, що йому терміново потрібно приїхати в його рідне місто, де батькам була потрібна його допомога з деякими сімейними проблемами.
Напередодні його від’їзду у них з Галею було призначено чергове побачення, на яке Єгор, однак, не з’явився.
Його батько вимагав, щоб Єгор приїхав негайно, мовляв, до завтра чекати вже не можна.
І замість того, щоб попередити кохану про те, що побачення не відбудеться, він відразу ж зібрався на вокзал, поміняв квитки і поїхав.
«Нічого, завтра їй подзвоню і поясню ситуацію».
Але наступного дня Галя трубку не взяла. Просто перестала відповідати на його дзвінки. Ігнорувала всі смс-ки, а потім і зовсім змінила номер.
Сімейні негаразди у батьків Єгора виявилися настільки серйозними, що йому надовго довелося застрягнути в рідному місті.
А коли він повернувся, про якусь Галю в його житті, звичайно, вже й мови не було.
І одружився Єгор через кілька років на Олені, своїй колезі по тодішній роботі.
***
— Зачекайте! — підбіг Єгор до неї.
Хоча навіщо йому це тепер?.. Ну впізнав він Галю, і що?
Чи варто розворушувати таке безнадійно далеке минуле? Але все-таки…
— Галя, привіт!
— Добрий день, — злегка здивувавшись, відповіла вона. — А ми знайомі?
Єгору навіть стало прикро, що вона його не впізнала відразу.
— Хіба я так сильно змінився? А ось ти зовсім не змінилася. Все така ж… ангелоподібна.
«Господи, що я несу?! Але ж вона і справді як і раніше краща за всіх!»
— А, Єгор, це ти? — сказала вона з легкою посмішкою і трохи нудьгуючим тоном. — За комплімент дякую, звичайно.
— А як ти взагалі? Як справи, як живеш?
— Та все нормально. Вибач, я поспішаю.
Обмінявшись лише парою фраз у черзі до каси, колишні кохані розійшлися у своїх справах.
А Єгору тієї ночі приснилося те саме їхнє останнє побачення, якого не було.
Ніби воно все-таки відбулося, і з тих пір вони не розлучалися ні на хвилину.
***
Вечір зустрічі закадичних інститутських друзів проходив радісно і душевно.
Віталій, як завжди, розповідав веселі байки, а Гена бадьоро доповідав про те, як склалося життя інших їхніх однокурсників.
Він був з тих, хто, як то кажуть, завжди і все про всіх знав. Тільки до Галі в його веселій балаканині справа так і не доходила.
— До речі, Генка, — ніби між іншим запитав Єгор, — а про Галю випадково нічого не чути? Ну, пам’ятаєш, світленька така.
— А, Галка, як же, пам’ятаю. Та там і розповідати особливо нічого. Працює бухгалтером, не заміжня, дітей немає, особистого життя теж немає.
Був у неї роман якийсь нетривалий, та більше десяти років тому. І все. Так ні з ким і не зустрічається поки.
— Дивно, — Єгор був щиро здивований. — Вона ж у нас, вважай, королевою краси на курсі була. Як у такої жінки може бути не влаштоване особисте життя?
— Та я сам в шоці. Таке враження, ніби вона когось спеціально чекає…
Єгор проводжав друзів, допоміг дружині прибрати зі столу і, пославшись на нездужання, пішов спати у вітальню.
Але цього разу йому заснути взагалі не вдалося. Всю ніч у його душі вирувала буря найсуперечливіших емоцій.
До ностальгічної смутку і тяжкого почуття провини домішувалося неясне відчуття радості від того, що Галя зараз вільна.
***
Минуло ще три роки. У стосунках Олени та Єгора за цей час настало виразне “охолодження почуттів”.
Відверто кажучи, вони один одного особливо й не любили ніколи.
Тобто любили, звичайно, але більше по-дружньому, а в шлюб вступили тому, що ніби як обом уже пора було.
Олені не терпілося нарешті обзавестися чоловіком і дітьми, а якщо вже не довелося досі зустріти когось, кого б вона дуже кохала, то чому б і не Єгор?
Який приблизно з таких же міркувань і зробив тоді Олені пропозицію. Мовляв, дівчина ніби нічого така, до того ж налаштована на сім’ю і шлюб, то чому б і не з нею?
А те, що є нюанс у вигляді того, що Єгору якраз довелося випробувати сильне почуття, яке просто так з голови не викинеш, то що ж… Про це Олені знати зовсім не обов’язково.
І начебто непогане сімейне життя з добре налагодженим побутом вони змогли побудувати, але в останні пару років їх обох став обтяжувати цей шлюб.
Навіть наявність двох прекрасних діточок не рятувала від відчуття, що десь вони обоє в цьому житті звернули не туди.
А тут раптом Олені по роботі надійшла пропозиція поїхати в тривале відрядження до столиці.
Та ще й з перспективами подальшого переведення до київського філіалу.
— Єгор, я вважаю, що такий шанс переїхати до Києва треба використовувати, не роздумуючи.
Ти як знаєш, а я маю намір оселитися в столиці будь-що-будь. З тобою чи без тебе, мені вже якось байдуже.
Гей, але, ти мене взагалі слухаєш? — обурено гримнула вона на чоловіка, який задумливо дивився на дощову осінь за вікном.
— А? Так, слухаю. Їдь, звичайно.
— І поїду! — презирливо пирхнула Олена. — Тільки й вмієш останнім часом, що в хмарах десь там витати!
Зовсім закислий якийсь став. І знай, діти в будь-якому випадку будуть жити зі мною, цього я вже доб’юся.
***
День був сонячним і яскравим, але холодним. Пронизливий вітер так і норовив зірвати капюшон плаща з голови Єгора.
Зустріч з продавцем автомагнітоли (знайшов через ОЛХ) була призначена на третю годину біля входу в центральний парк.
Єгор, чекаючи на продавця, який запізнювався вже на цілих пів години і представився Олексієм, втомлено прогулювався вздовж густих дерев.
Телефон Олексія вперто не відповідав. Роздратований Єгор вже зібрався йти, але несподівано почув звернений до нього оклик:
— Вибачте, це ви за оголошенням прийшли? Про купівлю магнітоли?
— Так, я.
Назустріч йому поспішно йшла закутана в об’ємний вовняний шарф худенька жінка в масивних сонцезахисних окулярах.
— Льоша не зміг прийти, я за нього. Ось, погляньте.
Дама продемонструвала йому магнітолу.
— Чудово, бачу, що в ідеальному стані, беру.
Єгор поліз у сумку за грошима.
— Ну і погода сьогодні, так? — розсміялася жінка, поправляючи шарф.
— І не кажіть.
— До речі, вітер начебто вщух, — дама скинула пишний шарф з голови, і Єгор мимоволі замилувався її золотистим волоссям, що струмувало по плечах.
— Сонце сьогодні таке гарне світить, — посміхнувся Єгор, — а толку ніякого.
— Точно. Світить, аж сліпить, і все одно холодно. А я в цих темних окулярах нічого і роздивитися не можу як слід.
Адже я вас ідентифікувала тільки за плащем! — знову засміялася вона. — Льоша сказав, що покупець буде в довгому чорному плащі.
Жінка рішучим жестом зняла сонцезахисні окуляри, які їй неабияк набридли.
— Галя?!..
Обоє в тихому здивуванні дивилися один на одного.
— Єгор, це ти? Нічого собі зустріч…
— Значить, цього разу ти мене відразу впізнала?
Ось уже й п’ятнадцять років минуло з того нещасливого моменту, коли Єгор без пояснення причин поїхав.
І ось їм обом уже під сорок, а вони все такі ж молоді й красиві. Саме такими вони зараз один одного бачили, немов цих п’ятнадцяти років і не було зовсім.
— А я ж тебе і минулого разу відразу впізнала, — з сумною посмішкою відповіла вона. — Пам’ятаєш, тоді, в магазині?
— Звичайно, пам’ятаю…
— Просто вирішила прикинутися, ніби мені немає ніякого діла до тебе. Не хотіла, щоб ти здогадався.
— Про що?
— Про те, що я тебе кохаю і пам’ятаю всі ці роки, як і раніше.
— Галечка…
Різкий раптовий вітер знову розбушувався, і вони не придумали нічого кращого, як сховатися в обіймах одне одного від суворої негоди.
— Пробач мене, пробач, якщо зможеш. Я сам не розумію, чому так зрадив тоді. Взяв і поїхав, як останній негідник, без попередження.
— А я була впевнена, що ти просто кинув мене.
— Ні, це не так, і я з кожним днем переконуюся, яку жахливу помилку зробив тоді.
Адже я так і не забув тебе. До речі, Галя… А хто цей Льоша, замість якого ти прийшла?
— Мій майбутній чоловік, — зітхнула Галя.
— Як чоловік?!
Єгор вперше відчув, що таке «душа пішла в п’яти».
— Ми познайомилися пів року тому, почали зустрічатися, тепер думаємо про одруження. А чому б і ні…
Ні мені, ні йому в особистому житті ніколи не щастило, а вік вже підтискає. Ще трохи, і створювати сім’ю буде ні з ким.
Ось ми з ним і вирішили, що дві самотності повинні вже нарешті зійтися.
Або ти що, думав, я тебе все життя, чи що, чекатиму?! — Галя раптом різко посуворішала, нахмурилася і відштовхнула Єгора, вирвавшись з його обіймів.
«Таке враження, ніби Галя когось чекає…», — згадалися йому слова Гени.
— Галя, але ж я, виходить, теж тебе весь цей час чекав. Ще раз вибач мене, будь ласка, що так вийшло.
Я ні на чому не наполягаю, звичайно, і з ким тобі бути, вирішувати тільки тобі. Але знай, одне твоє слово, і я…
— А що моє слово? Ти ж одружений, і у тебе є діти.
— Мій шлюб вже практично розвалився на частини, — з сумною посмішкою вимовив Єгор. — Для дітей батьком я ніколи не перестану бути.
А Олена… вона до столиці поїхала і вже іншого там давно собі знайшла.
Хоч і має нахабство все одно кликати мене до себе, мовляв, дітям рідний батько потрібен поруч.
Галя, люба, ти ж не любиш цього свого Льошу, так? Не виходь за нього, я тебе дуже прошу…
***
— Ну що, Єгорка, ще не передумав? — у слухавці звучав бадьорий задиристий голос Олени. — Може, переїдеш все-таки до мене в Київ?
— Ні, не переїду. І, будь ласка, найми собі адвоката в нашому місті, щоб представляв твої інтереси в суді. Я подаю на розлучення.
