— Валеріє, я тобі життя подарувала, вигодувала, виростила, а ти смієш на мене ще й кричати?
– Якщо б ти поводилася нормально, тобі б ніхто й слова не сказав!
– Я якраз і поводжуся нормально! І роблю правильно! Це батько виховав тебе жадібною і безсердечною!
– Він піклується про свою дитину, а не про всяких там нероб!
– Не смій так говорити про рідню!
— Та бачила я їх у світлому взутті!
Не вчасно Ігор повернувся додому. А може, якраз вчасно.
Дружині з донькою не вистачило хвилини три, щоб перейти в рукопашну.
— Ігор, твоя безсовісна дочка сміє на мене підвищувати голос! — повернулася Ангеліна до чоловіка. — Вгамуй її, нарешті!
— Тато, вона мене вже дійсно дістала!
— І вам добрий вечір, — сказав Ігор, розуміючи, що спокою в цьому домі не буде. Принаймні сьогодні.
— Ні разу не добрий! — кинула Ангеліна.
— Привіт, тату! – Валерія посміхнулася батькові. – Як день минув?
– Ну, до цього моменту все було чудово, – сказав Ігор і запитально подивився на дружину з донькою. – Що цього разу не поділили?
– Ця, з дозволу сказати, твоя дочка, таке зробила, що я мало не померла!
– Я всього лише вчинила так, як це ти зазвичай робиш! – Валерія демонстративно посміхнулася матері. – Творю добро, не дивлячись ні на що!
– Все, досить! – крикнув Ігор, щоб припинити суперечку. – А тепер сідайте! Обидві! І за старшинством розповідаємо, що у нас сталося!
— Вона забрала майже весь мій гардероб і відвезла Діані! Так ще й сказала, що це подарунок! Мовляв, у мами всього навалом, а їм потрібніше! Ігор, ти б знав, скільки зусиль мені коштувало, щоб забрати все назад! А за одну кофтинку ми з нею мало не побилися!
Валерія посміхалася в кулачок.
— І все одно мені здається, що я далеко не все забрала! — Ангеліна ігнорувала смішки дочки. — Ігор, ти зобов’язаний її покарати! Що це за самоуправство?
Я ж кожну річ вибираю з такою ретельністю! Щоб і по фігурі, і стильно, і красиво, і зручно! А вона взяла і віддала!
— Валерія, що ти скажеш?
— Так і було, — погодилася дочка, гордо піднявши голову. — А ось на те, як мама забирала свої ганчірки назад, я б із задоволенням подивилася!
— Та як ти смієш? — вигукнула Ангеліна.
— Тихо! — крикнув Ігор. — Валерія, обґрунтуй свій вчинок!
— А що тут обґрунтовувати? Я просто вчинила, як це робить вона! Вічно залізе до мене в шафу, коли я на навчанні, вибере там щось на свій розсуд і Полінці дарує! Гаразд би, хоч раз запитала! Ні, ж! Тату, я щодня йду додому з думкою, чого я не знайду зі своїх речей!
— У тебе шмоток навалом! — вигукнула мати. — А у тітки Діани немає можливості стільки Поліночці купувати! А ти все одно всі свої ганчірки не зношуєш! Вони у тебе просто припадають пилом у шафі! А потім ти їх викинеш! А Поліночка із задоволенням носитиме!
— А ти не помічала, що речі, які ти з моєї шафи виймала, були з етикетками? Ще не носила жодного разу! А ти, добра душа: «Носи, племіннице, на здоров’я!» А я, може, берегла для особливого випадку! – парирувала донька.
— У тебе там такі завали, що для особливого випадку щось інше підбереш! А їм потрібніше! — крикнула Ангеліна.
— Все, досить! Припиніть! — голосно сказав Ігор. — Валерія, ти визнаєш себе частково винною, тому йди до своєї кімнати!
— А чому відразу я? — спалахнула Валерія.
— А що означає «частково»? — запитала Ангеліна.
— Валерія, ти винна в тому, що наслідувала поганий приклад своєї матері! Треба вчитися хорошому! А оскільки мати — це перший приклад для дочки, то винна ти лише частково! Зрозуміло? — Валерія кивнула. — Тоді прошу, під арешт!
А коли Валерія гордо пішла, Ігор повернувся до дружини:
— Тепер у нас з тобою буде дуже серйозна розмова!…
***
Вибираючи дружину до душі, ніколи не знаєш, які сюрпризи чекають попереду.
Навіть тривале спілкування і передвесільне проживання разом не розкриє потаємних куточків жіночої душі.
І ось що характерно, що сюрпризи ніколи не випадають скопом. По одному, тихенько, з граничною обережністю. І часом, протягом досить довгого часу.
Знову ж таки, часом з черговим сюрпризом простіше змиритися, ніж все змінювати або руйнувати.
Ігорю на ґрунті сюрпризів дружини пощастило!
Першим сюрпризом стало те, що після декрету Ангеліна вирішила, що працювати їй не обов’язково.
— Ігор, ти достатньо заробляєш, щоб я могла виконати своє жіноче призначення бути дружиною і матір’ю!
— Ангеліно, але ти ж розумієш, що в будь-який момент я можу прогоріти, — намагався напоумити її чоловік. — Бізнес — це не стабільність, а скачки на необ’їзженій коняці. Сьогодні вгору, а завтра в яму. А у нас є дочка!
— Коханий, я в тебе вірю! Ти ж постараєшся, щоб ми ні в чому не мали потреби! Ти сильний, ти сміливий, ти розумний! Ти з усім впораєшся!
Грубі лестощі у поєднанні з ніжністю зробили свою справу.
Тим більше, справи йшли вгору, а Ігор, за порадою друзів, сам формував свій пенсійний фонд. На всяк випадок.
Другим сюрпризом стало те, що в Ангеліни з’явилася настирлива рідня.
Спочатку теща приїхала погостювати і допомогти з Валерією, а потім затрималася на півроку.
Потім тітка, ніби проїздом, оселилася в їхньому будинку на три місяці. І чорт з ним, з повним пансіоном, так вона почала Ігоря виховувати.
— Молодий чоловіче, це вже якось занадто, по квартирі в одних трусах! – гордовито вимовила тітка Наташа. – Тут дами!
— А ще тут мій будинок, — відповів Ігор. – А в своєму будинку я можу ходити хоч голяка!
— Але це ж непристойно! – обурилася тітка Наташа.
— Непристойно господареві будинку вказувати, що йому робити! — зауважив Ігор з бажанням уколоти. — Я не тиран і не деспот, але можу і відмовити в гостинності!
— Я приїхала до своєї племінниці і до онуки! — образившись, вигукнула тітка Наташа.
– Тоді до чого ви чіпляєтеся до мене? – знизав плечима Ігор. – Ангеліна з Валерією на прогулянці, можете до них приєднатися!
– Хам! – крикнула тітка Наташа. – Як ти смієш так поводитися з жінкою? Та я тобі в матір гожуся! Пристойні чоловіки зобов’язані поважати жінок!
— Ідіть геть! — спокійно сказав Ігор. — Я не збираюся терпіти образи на свою адресу у своєму ж домі! Збирайте речі і їдьте туди, звідки вас вітром принесло! На квиток я, так і бути, пожертвую!
Тітка Наташа збирала речі цілий день, а коли таксі відвезло її на вокзал, Ангеліна накинулася на чоловіка:
— І тобі не соромно? Це ж сестра моєї мами!
— І тому вона сміє мені вказувати? — Ігор підняв брову. — Я господар у своєму домі! Ось, коли, і що ще важливіше, якщо я приїду до неї в гості, тоді я буду ходити і говорити те, що вона захоче! А тут, вибачте, мої правила!
— Але ж можна було це зробити тактовніше! — обурювалася Ангеліна.
— Я розмовляю з людьми так, як вони зі мною. Якби твоя тітка спілкувалась нормальною мовою і ввічливо, то я б пояснив їй ввічливо, що вказувати вона може у себе вдома. А якщо вона почала на мене кричати, то отримала по заслугах! У тебе інша думка?
І ось цим питанням Ігор змусив Ангеліну замовкнути. Характер у Ігоря був сталевий. І якщо він щось сказав, значить, буде саме так. І сперечатися з ним було – собі дорожче.
Потім Ангеліна вибачалася і перед тіткою, і перед мамою. І навіть поплакала в трубку.
А потім з полегшенням видихнула:
— Мені вона теж вже стала набридати, — сказала вона, підлизуючись до чоловіка. — У нас своя сім’я, а у неї своя! Нехай вона їх вчить, як жити! А мій чоловік сам все знає! Тому що найрозумніший і найкращий!
Черговий сюрприз ледь не призвів до розлучення.
— Ангеліна, де гроші з сейфа? — суворо запитав Ігор. — Я зняв, щоб розрахуватися за підряд.
— А я думала, це просто так… — кліпаючи віями, промовила Ангеліна.
— Що значить, просто так? Я тебе не розумію.
— Ну, просто гроші, щоб вдома лежали. Щоб не бігати в банк, коли знадобляться.
— Чудово, що ми розібралися, що це не просто гроші, — сказав Ігор. — А тепер скажи, де вони?
— Розумієш, там, у сестри, ремонт треба робити, — зам’ялася Ангеліна, — а кредит не дають, тому що її Вася зараз без роботи. Але у нас же є. Я дала…
— У борг? — поцікавився Ігор.
— Ну, звичайно, ні! — обурилася Ангеліна. — Хто ж родичам у борг дає? Так дала! Ігорю, у нас же є гроші, а у них немає. Чому ми не можемо допомогти?
— А хто тобі сказав, що я хочу їм допомагати? — запитав Ігор, підвищивши голос. — Якщо у людей немає грошей, то вони не ремонт робити повинні, а працювати!
— Ну, там, у Васі, складна ситуація, — опустивши очі, сказала Ангеліна.
— У нього завжди складна ситуація! — заявив Ігор. — І ця ситуація називається, що Вася працювати не хоче!
— Ну, любий! — Ангеліна подивилася чоловікові в обличчя. — Я ж не Васі допомагаю, а своїй сестрі! Мені її по-людськи шкода. У неї ж донька, майже така сама, як наша Валерія!
— Як я розумію, гроші пішли з кінцями? — тиснути на жалість було марно.
Ангеліна кивнула.
— Отже, так, кохана, — суворо вимовив Ігор. — Я вже не вперше помічаю, що ти підкидаєш гроші всім своїм рідним. А ще охоче позичаєш без віддачі. Але ці п’ятдесят тисяч — це явний перебір!
— Але ж у нас є гроші, — промовила Ангеліна.
— Так, вони у нас є, тому що я їх заробляю! І я не хочу їх роздавати направо і наліво! І навіть твоїм рідним! Всі люди дорослі і самі здатні про себе подбати.
І якщо не вистачає мізків або бажання заробити, то присідати на підсос — це не мій варіант! Якщо ти хочеш допомагати своїм рідним грошима, то йди працюй і зі своєї зарплати хоч допомагай!
А якщо я дізнаюся, що ти хоч копійку комусь пожертвувала, вижену тебе до чортової матері! У сенсі…, до твоєї матері!
Працювати Ангеліна, звичайно, не пішла. А ось пересварилася з усіма добряче. З неї вимагали, а всі її пояснення проходили повз їхні вуха.
Але Ангеліна не була дурною. І прекрасно розуміла, що якщо хоч раз поступиться, то Ігор насправді її вижене.
А ось чи вийде відсудити у нього хоч щось при розлученні, Ангеліна дуже сумнівалася.
Та й Валерія, якій вже було дванадцять, вважатиме за краще залишитися з батьком.
Так що, навіть на аліменти розраховувати не доводиться, так ще й самій платити доведеться.
А працювати Ангеліна не хотіла в принципі.
А потім почалася якась містика, зі слів Ангеліни, звичайно.
За шість років Ігорю довелося практично двічі замінити всю побутову техніку в будинку.
— Коханий, — дзвонила Ангеліна чоловікові на роботу, — пральна машинка зламалася! Я викликала майстрів, вони забрали її на діагностику і сказали, що вона не підлягає ремонту!
Потім зламався фен, кухонний комбайн, посудомийна машина. Згорів телевізор і кавоварка. Зламався блендер і пилосос. На ноутбук було вилито гарячий чай. Замкнув зволожувач повітря, а через це перегоріла розумна колонка.
А телефони Ангеліна із завидною регулярністю губила, топила, сідала на них і випадково упускала.
А коли Ігор з усією серйозністю запитав:
— Ангеліна, це виглядає вкрай підозріло! Так не буває!
Вона наївно відповіла:
— Ще як буває! Раніше я хоч якось допомагала рідним, а тепер ти мені заборонив! Ось вони нас і проклинають! Це прокляття так діє!
— Дурниці, — задумливо відповів Ігор. — Це повна маячня!
— А я в церкву сходжу! Помолюся! Нехай Боженька нас врятує від цього прокляття!
Ігор поперхнувся і пішов. Такої єресі він ще не чув.
А розмова згасла, чому Ангеліна була невимовно рада.
А вся побутова техніка, в справному стані, роз’їжджалася по рідним.
***
— Ангеліна, ти або дуже розумна, — Ігор зробив паузу, а Ангеліна посміхнулася, — або дуже дурна, — посмішка зникла в одну мить, — або ти мене за дурня тримаєш!
Розгубленість і здивування були його відповіддю.
— Ти думаєш, що я нічого не розумію? — запитав Ігор.
— Нічого такого я не думала, — заперечно похитала головою Ангеліна.
— А мені здається, навпаки. Коли ти не захотіла працювати, я зрозумів, тому що сам пристойно заробляю.
Коли ти забезпечувала свою рідню моїми грошима, я тобі заборонив. Але ти вирішила обдаровувати їх технікою.
Коли і це стало кидатися в очі, ти почала їх усіх забезпечувати речами!
— Я? — вигукнула Ангеліна.
— Я не вперше чую, як Валерія скаржиться, що з її гардеробу зникають речі. А недавно я побачив на чоловікові твоєї сестри свій майже новий піджак. І знаєш, чому я зрозумів, що це мій?
— Чому? — Ангеліна була сама невинність.
— Тому що Вася в житті б не купив піджак за двадцять сім тисяч! Він ледар! — голос довелося підвищити, тому що емоції брали своє. — І тому Ангеліна, я хочу з тобою розлучитися.
— Чому? — вигукнула вона. — Тому що я допомагаю своїм рідним? Ігоре, любий, але у нас і так все є! А якщо нам буде потрібно, ми завжди можемо купити!
А вони не можуть! І яка тобі різниця, скільки у тебе піджаків? А Васі, щоб на співбесіду ходити, треба пристойно виглядати!
А Поліночці, племінниці, вона ж дівчинка, просто хочеться бути красивою! Ігорю, їм це потрібніше!
— Ось тому я і хочу з тобою розлучитися! — вимовив він ще раз. — Твоя рідня, ти з ними і розбирайся!
З майна ти точно нічого не отримаєш, тому що ні дня не працювала. А в якості відступних, я рік буду платити тобі по двадцять тисяч на місяць, щоб ти знайшла собі житло і роботу.
— Ігорю! — Ангеліна почала плакати.
— Речі збирай! — сказав він грізно. – Тільки не прихопи нічого зайвого, а то і поліцію викликати недовго!
А з кімнати Валерії почулося виразне:
– Так!
Про своє рішення Ігор не пошкодував. Невідомо, що б придумала Ангеліна з принципом по життю: «Рідні потрібніші!»
